Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій
Після того всіх нас узяли до купелі. Одіж дали до відкажувача і почали всіх стригти, голити. При тім відбувалися дальше найдикіші знущання. Аж тут я зауважив, як виглядаю. Тіло ціле посічене, скровавлене дротянками, посиніле, а місцями аж чорне від биківців і палиць. І інші були теж здорово побиті, та таки найдужче мене обтовкли. Співтовариші дуже жалували мене, але й дивувалися, що я, мимо всього, не стогну, не жалуюся…
Між тим вийшли давніші мешканці-в'язні на прохід. Самі польські старшини. Між ними оден поручник Бухельт із Заболотівщини, з яким ми ще в Коломиї в тюрмі познакомилися. Звав мене чомусь отаманом і говорив через "ти". Впрочім, "тикав" усім. Заглянувши мене через вікно, приступив і здивовано запитав:
— А це що з тобою, отамане? Чи це ти, чи не ти? Між якими ти звірами бував?
Я вказав йому і на інших співтоваришів і сказав, що наколи хоче переконатися, хто і де так "значить" людей, най іде в канцелярію або постоїть на коридорі. Там екзекуція дальше відбувається… Старшини оці, хоч і в'язні, мали повну свободу і вигоди. Надто цей поручник хвалився знайомством із Пілсудським. Тож, почувши це, полетів у канцелярію, допав отих ключників-сержантів, декому заїхав у потилицю, відтак став лаятися з комендантами (оповідали про це ті, що в той час були в канцелярії). Наслідки були ті, що дальших вже не били так, хіба дали два-три рази по лиці або який раз биківцем. Між ін. Ї мій брат теж мало і що обірвав.
Натомісць казали нашим Гуцулам гуляти. В одного чи двох найшли сопілку і приказали грати. Інші мусіли гуляти аркана, гуцулочки і т. Ї. під загальний регіт…
Опісля всіх, пострижених, дали під ледоватий душ. Але тут показалося, що хоч в канцелярії перестали бити, то зате під душем кропили биківцями дальше. Опісля повторилася з одяганням та сама історія, що в Коломиї.
Ціла ця екзекуція тревала від год. 6 рано до 4 по полудні. О год. 4 завели всіх назаддо "своєї" кімнати, де кождий повалився, мов солома, на прічі. За хвилю дали знати, щоб іти по обід на долину, та, хоч ніхто нічого не їв від учора, жаден і не підвівся. Бандити самі принесли до келії якогось хліба, чи ще чого там, робили що хотіли, а жаден із нас не цікавився тим.
Прийшла пам'ятна ніч. Через побиття у всіх почалася гарячка. Постелі не було жадної. Лежали на голих дошках. Почувши свіжий жир, стали з тих дошок вилізати й обсідати кождого хмари блощиць і блох, які невиносимо дошкулювали нам.
Помимо сильної гарячки, відчувався страшний біль. Всі пороздягалися, навіть із сорочок, та й це не помагало. Пригорщами згорталося з тіла оту погань. Деколи хтось зітхав. Та тут підходив коридорний стійковий під двері й кричав:
— Ти бендзєш ціхо, кабане, єден з другім?! Он пшишедл тутай спєваць еще…
Для скріплення цеї загрози зривалися зі своїх ліжок бандити-"команданти" й періщили куди попало канчуками, палицями, ремінями, лаючи найогидливішими словами, а все за те, що ми їм не давали спати… І так цілу ніч.
Ледве діждалися ми того ранку. Ми рішили голоситися до лікарських оглядин. Пішли самі тяжче побиті, яких було звиж 40. Казали нам бандити, що краще не йти до лікаря, бо не виплатиться. Але ми, не знаючи, в чім діло, пішли.
Лікар — якийсь підпоручник. На жаль, годі було довідатися його назвиська, хоч як допитувалися. Помічником був той сам "старши жолнєж", який бив нас дротянкою на коридорі. Лише тут був без опаски. Скинув її з ока, щоб не так пізнати. Та хто б його не пізнав?..
Увійшло нас кількох. Лікар починає з нас кепкувати злобно:
— А моє шановане. Чем моґем служиць?..
Коли котрийсь там сказав, що приходимо до лікарських оглядин, бо нас сильно побили, він зачав кричати, що то неправда, що тут не б'ють нікого, а навпаки, дуже радо "витають".
Пригадую, як приступає до лікаря Танасій Шкрібляк з Яблониці, роздягнений зовсім. Тіло ціле в синцях, шкіра трісла від удару, нога спухла, окровавлена. Показує він її лікареві.
— Що ти з таким пустим до мене приходиш? — кричить він, регочучи. — Чорт знає, що ви собі там поробили, і тепер до мене приходиш? Та я зараз скажу й на другій нозі так назначити.
Підходить другий, Василь Дрислюк з Голов. Показує повибивані зуби. Ясна ще й донині крівавлять. Відкрив рот. Лікар подивився і до нього:
— Ти що мені такий аборт показуєш! Зараз скажу замкнути тебе до темниці, то там тобі до решти повибивають. Тоді знатимеш, як мені тут докучати дурницями!
За тим підходить другий, третій, десятий, оден від другого дужче побитий. А кождому обірветься від "лікаря" якась лайка та загроза темницею. Вкінці забагато йому було й цього і став на всіх кричати:
— То ви, медведі полонинські, прийшли в таке велике, панське місто і не знаєте, як поводитися навіть? Певно, цілу ніч билися між собою і тепер приходите ще дурити мене? Зараз вас усіх шляк трафить!
На таке декотрі, навіть не "бадані", стали вимикатися з канцелярії. Тепер я роздягнувся зі свого дрантя (підчас биття вся одіж була пірвана на куски) і підступаю до нього. Але який уже був той "лікар", то, як побачив моє тіло в синяках, ранах, опухле, не міг уже так цинічно ставитися й до мене та лаяти. Лише запитав:
— А вас хто так спорядив?
Я, вказуючи на його помічника, сказав:
— Між іншими і цей "санітар". А решта — панове сержанти, яких назвиська ще, на жаль, не можу нині сказати.
