Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
В особі гетьмана князя Дмитра Вишневецького Україна має визначного козацького вождя, засновника Січі, патріота, полководця, яким би пишалася будь–яка країна світу.
Петро Конашевич–Сагайдачний
(1577(1578)–1622)
«…слава цього козацького гетьмана може позмагатися з вічністю»
Неодноразово обирався гетьманом Війська Запорозького (коли вперше — невідомо). Як полководець П. Конаючи–Сагайдачний дотримувався новаторських для тогочасної європейської воєнної думки та практики стратегічних і тактичних настановлень. Запорожці під його проводом здобули блискучу воєнну перемогу — взяли приступом потужну турецьку фортецю та великий невільницький ринок у Криму — Кафу — і визволили багато християнських бранців. Його політика вирізнялася лояльністю до польського уряду, але політичні позиції та орієнтації гетьмана не обмежувалися нею. Гетьман дбав про міжнародні інтереси Війська Запорозького, був послідовним противником церковної унії, твердо стояв на боці Православної Церкви і рішуче відстоював конфесійні права українців. Сучасники високо оцінювали політичну та військову діяльність гетьмана, наголошуючи на громадянському, рицарському служінні Петра Конашевича–Сагайдачного християнському світові й Вітчизні.
У перших десятиліттях XVII століття Османська імперія зненацька відчула свою вразливість. Разючими ударами відповіли турецько–татарським нападникам козацька шабля і мушкет, керовані безстрашним воїном, обдарованим ватажком Петром Конашевичем–Сагайдачним, підчас знаменитих морських та сухопутних походів на володіння султанської Туреччини та Кримського ханства.
Про походження і юнацькі роки майбутнього гетьмана збереглися скупі відомості. Якщо польський шляхтич Яків Собєський (батько польського короля Яна III Собєського) називає Сагайдачного «за походженням, способом життя та звичками простою людиною», то інший його сучасник — польський літописець Йоахім Єрлич, який брав участь у битві під Хотином, зазначив у своєму літописі, що Петро «не був простого уродження, але шляхтич од Самбора». Найважливішим джерелом біографії Сагайдачного є панегіричний віршований твір К. Саковича «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Конашевича Сагайдачного». До нього було додано цікаву гравюру із зображенням гетьмана верхи на коні. У лівій верхній частині малюнка — герб Сагайдачного у формі підкови, яку увінчує хрест (у геральдиці цей герб класифікується як «Побог»), Поза всяким сумнівом, Сакович, людина для свого часу високоосвічена (випускник Замойської та Краківської академій), добре усвідомлював суспільне значення історичної постаті Сагайдачного. Тому навряд чи наважився б він подібним чином «прикрасити» малюнок, не маючи на те достатніх підстав.
Ще в дореволюційній історіографії (М. Максимович, В. Антонович, І. Каманін, А. Чайковський, Д. Яворницький та ін.) усталилася думка, що батька Петра Сагайдачного звали Конон або Конаш. На користь цього нібито свідчить монастирський пом’яник Сагайдачного, де серед інших імен згадується Конон. Але деякі історики, наприклад Б. Барвінський, піддають сумніву можливість такого патронімічного шляху виникнення прізвища гетьмана. На їхню думку, прізвище «Конашевич» узяте не від імені батька, а від імені одного з предків Сагайдачного.
За спостереженням Б. Барвінського, «Сагайдачний» — це прізвисько гетьмана, дане йому козаками (цю думку поділяв і Д. Яворницький), а «Конашевич» — родове прізвище, яке носили шляхтичі з Підгір’я Конашевичі–Попелі. Шляхтичі Попелі вживали кілька гербів, насамперед «Сас» та «Сулима». Що стосується герба «Побог», вміщеного у книзі К. Саковича, то він, вірогідно, перейшов до представників роду Конашевичів–Попелів од магнатського роду Конєцпольських. Останній не тільки мав герб «Побог», а й тримав у своїх руках Дрогобич і дев’ять довколишніх сіл, з якими межували маєтки Попелів: Ратична, Попелі й Котів. Що ж до другої половини прізвища гетьмана — Сагайдачний, — воно було дане йому козаками як вправному лучнику. Озброєний сагайдаком, вершник прикріплював з одного боку до пояса лук з налучником (чохлом), а з другого — сагайдак для стріл. За сирої погоди на сагайдак натягувався спеціальний чохол (тохтуй), який знизу зав’язувався шнурком. Добре натренований лучник за хвилину випускав від восьми до дванадцяти стріл, які летіли іноді за 500 кроків. Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків і в середині XVII століття, особливо на Подніпров’ї та Брацлавщині. Наприклад, із реєстру Війська Запорозького 1649 року дізнаємося, що до Остапівської сотні Чигиринського полку був записаний Семен Сагайдачний, Ладижинської сотні Уманського полку — Ждан Сагайдачний, Райгородської сотні Брацлав- ського полку — Васько Сагайдачний.
На думку історика П. Саса, народився Петро Конашевич у 1577 або 1578 році. За тодішньою традицією, до семи років хлопчик виховувався вдома. Із заповіту волинського шляхтича Василя Загоровського ми довідуємося про існуючу на той час практику, за якою з досягненням семилітнього віку шляхетські діти мали переходити під опіку дяка, який навчав читанню і письму церковнослов’янською мовою. Наступний етап навчання передбачав вивчення латини під керівництвом досвідченого вчителя, «чоловіка доброго християнина, побожного, який би мав про нього пильність і старання, ведучи його до всіляких цнот і побожностей». Таке навчання мало тривати три–чотири роки. Письмові джерела також засвідчують, що Петро з дитячих літ навчився володіти луком, «зброї й коня з рук не випускав».
Як зазначає П. Сас, коли Петрові виповнилося одинадцять, він залишив батьківський дім та подався в науку до Острога. Очевидно, він і там не розлучався з улюбленою зброєю, тому що мав для цього сприятливі умови, адже місто славилося своїми ремісниками–зброярами. їх вироби, зокрема знамениті сагайдаки, розходилися далеко за межі Волині.
Петро, маючи багаж знань, який давала домашня освіта, при зарахуванні учнем Острозької академії переступив перші навчальні сходинки — кілька елементарних класів. В Острозькій академії, як припускають дослідники, могло бути сім класів — перший підготовчий, а в трьох наступних (інфімі, граматиці, синтаксисі) вивчалися мови та деякі інші предмети.
Навчальний заклад, учнем якого пощастило стати Пет рові, сучасники називали по–різному — «колегія», «тримовний ліцей», «академія». По суті, він поєднував у собі елементарну, середню і початки вищої школи. В Острозькій академії викладалися предмети «тривіуму» — граматика, риторика, діалектика, а також «квадривіуму» — арифметика, геометрія, музика, астрономія. Велика увага приділялася вивченню мов — грецької, латинської і особливо старослов’янської. Вивчалася, очевидно, й українська книжна мова.
Острозька академія давала
