Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
…Цілий город перемінився в одно палаюче море, у пекло. Сагайдачний навіть не виходив на берег. Від моря приказав пильно сторожити, щоб не попасти у матню. Такої легкої побіди ніхто не надіявся. Усі признавали, що це треба приписати талантові і щастю Сагайдачного.
Усі, почавши від такого бувалого козака, як Іван Іскра, до останнього, дивилися на Сагайдачного з великою пошаною, з пієтизмом. Всі свято вірили, що де Сагайдачний отаманує, там козаки мусять побідити. Такого ватажка не можна не слухатися. Сагайдачний відніс велику побіду не лише над турками. Він побідив душу козацтва, яка покорилась його талантові і стала відтепер сліпим знаряддям у його лицарських, умілих руках».
Дізнавшись про зруйнування Синопу, султан так розлютився, що звелів великого візира Насух–пашу повісити, а козаків будь–що наздогнати і розправитися з ними. З Константинополя і Білгорода негайно вийшли кораблі під Очаків, щоб перехопити козацьку флотилію, яка поверталася додому. Проте козаків не так легко було обдурити. Порадившись, вони розділилися на два загони. Один із них мав висадитися на схід од дніпровського гирла й перетягнути човни суходолом, обминувши таким чином турецьку пастку, інший мав прориватися через очаківський лиман. Завдяки цьому плану більшість козацького війська із багатою здобиччю повернулася на Січ. Але двадцять козаків було полонено. їх відправили до Константинополя і там стратили.
У 1616 році козацькі загони на чолі з Сагайдачним взяли Кафу — величезний невільницький ринок у Криму, де знемагали тисячі бранців з України та інших земель. Звістка про славний подвиг запорожців швидко облетіла Україну, а ім’я Сагайдачного було на устах і старих, і малих, і бідних, і багатих. Народ побачив у ньому захисника своєї віри, волі і свого життя.
«…Сагайдачний оставив кілька сотень пильнувати гір, а з рештою свого війська рушив на Кафу. Сагайдачний попризначував місце, де треба на голос сурми збиратися, де зносити добичу і де приводити визволених невольників. Розділив дані прикази поміж старших, хто що має робити. Города не вільно було підпалювати без окремого приказу. Особливу увагу звертав Сагайдачний на припас харчів, яких тут можна добути, їх треба забрати якнайбільше, бо в Криму не поживиться ніхто у голодних татар, а коли заберуть невольників, то буде доволі кого годувати. Старшина розходилась до своїх частин, а Сагайдачний приліг на возі і кріпко заснув.
Тим часом турецький паша, що командував над Кафою, довідався вже, які гості зближаються, і приготовивсь до оборони. Усю свою силу, якою розпоряджався, поставив на валах. Поставили тут гармати, хоч паша сам не вірив, щоб можна тут боронитись. Видав приказ, щоб військо, уступаючи, схоронилось на замку. Туди позношено багато харчів. Цей замок уважав він за нездобутий і тут зможе видержати довшу облогу, поки не наспіє підмога. За нею послано до найближчих городів надбережних. Довідались про це і кафські купці. Між ними настав великий переполох. Вони заносили своє майно то до замку, то переносили на кораблі, що стояли в пристані, інші знову ховали усе по льохах, котрих у Кафі було доволі.
Цілу ніч вижидали наступу. Турки зброїлись по домам. Зношено там зброю, муніцію, набирано в бочки воду для гашення пожарів. Паша був певний, що замку не візьмуть, бо таких грубих мурів легкою гарматою не розіб’є, а по вулицях справлять турки козакам таку купіль, що жоден звідсіля не вийде. До турків пристали ще і вірмени, і греки, італійці. Всі вони вважали козаків за грабіжників і своїх ворогів. Одні невольники молились по тюрмах і базарних магазинах за побіду християнського війська, котре висвободить їх з неволі.
Другого дня рано військо зійшло з гори і приладилось до наступу. Наступали з трьох боків і йшли з таким завзяттям, що в котрімсь часі змели турецьке військо з валів і увійшли до города. Та тут привітали їх страшенним огнем з вікон і з дахів — кожний дім перемінився на окрему фортецю. Турецькі доми з заґратованими вікнами і сильними дверима. Люде живуть на подвір’ї і огороді, який прилягає до дому, околеного муром.
Сагайдачний, почувши таку густу пальбу, приказав сурмити до відступу. Не хотів втрачати людей. Оборонці дуже зраділи, що козаків прогнали. Тим часом козаки позаходили іззаду. Перелазили мури і через огороди добрались до домів, звідки їх ніхто не сподівався. Роззвірене військо стало вибивати впень усіх, кого стрінули. І зараз стали грабити добичу, яку знайшли. В короткім часі усі вулиці одна за одною були взяті. В городі настав великий крик і лемент. Мешканці ховались по льохах.
Невольники, дізнавшись, усіх повбивали, пошарпали на куски своїх дозорців, розбивали двері, ламали на собі кайдани і вибігали на вулицю з чим попало. Козаки забирали їх на збірне місце, тут були козацькі старшини, котрі роздавали між них зброю, хто був до цього здалий, і формували зараз сотні та посилали у бій…
Сагайдачний поїхав у город з своїм штабом, оточений цілою ватагою розсильних козаків. Усюди лежали трупи побитих людей. З домів, з базарів забирали всяке добро і зносили на визначене місце. Сагайдачного всюди вітали радісними окликами: «Слава Сагайдачному!» Невольники ставали перед ним навколішки і підносили угору руку. Тиснулись до нього, хапали за стремена, цілували в ноги».
Звістка про славний подвиг запорожців передавалася з уст в уста. Ректор Київської братської школи Касіан Сакович так описав заслуги Сагайдачного у цій воєнній експедиції:
За свого гетьманства взял у Турцєх місто Кафу, Аж і сам цесар турецькій был в великом страху Бо му четырнадцать тисяч там люду збил, Катарги едины палил, другій потопил, Много тогды з неволі христіан свободи, За щто Бог з воїнством єго благословил…Крім таланту військового полководця гетьман Петро Конашевич–Сагайдачний увійшов в історію Запорозької
