На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

з таких людей, переговори відбуваються не на рівних, бо досвідчена делегація мусить починати роботу з пояснення самої абетки механіки перетрактацій. Не треба думати, що в цьому разі досвідчена делегація обов’язково обдурить недосвідчену. Серйозні компанії, як правило, ніколи не йдуть на це. Вони знають, що недосвідчені люди за півроку — рік набудуть досвіду або контракт потрапить на перевірку досвідченим людям, і обман виявлять, а компанія дбає про вигоду не тільки в цьому одному контракті. Вона хоче мати багато контрактів. Проте серйозні компанії дорожать не лише своєю репутацією, а й часом, і вони не хочуть його гаяти на навчання своїх контрагентів. Зважаючи на це Шандрук провів розмову з представниками ДЗСМТ Робертом Гейнером та Давидом Тейлором про організацію семінару для навчання українців елементарним законам торгівлі в Канаді.

Ще раз про поінформованість канадців про Україну

Стараннями нашої добродійки Оксани Башук 20 і 28 квітня відбулися наради про стан інформаційного обслуговування України в Канаді. На нараду запросили радника міністра від ліберальної партії, журналіста Г’ю Ненгле. Пан Ненгле професіонал у сфері засобів масової інформації і симпатизує Україні, тож наради відбувалися на високому професійному рівні в дусі сприяння Україні. Від посольства брали участь я і Веселовський.

Проаналізували роботу канадських телерадіокомпаній. З’ясувалося, що вони показують Москву й Росію і розповідають про події в Москві й Росії майже у всіх випусках новин. Серед цих випусків репортажі з України бувають лише вряди-годи, і то якогось негативного характеру (розгон міліцією демонстрантів, аварія абощо). Територія колишнього Союзу включала в себе Україну, Білорусь, Естонію, Латвію, Литву тощо. Ці країни стали незалежними державами. Що знає пересічний канадець про події в цих державах? Нічого. Канадське телебачення про них мовчить. Їх немовби й не існує. Канадські телекомпанії мають шість кореспондентів у Москві і жодного в Україні. Ясна річ, шість кореспондентів спроможні створити багатий і постійний потік інформації з Росії в Канаду. Поза Росією залишається 15 незалежних держав, у тому числі така величезна, як Україна.

Чому стався такий перекос? Навряд чи це глибоко продумана промосковська позиція. Очевидно, так сталося тому, що Москва — центр імперії, там здавна було канадське посольство, там відбувалися важливі події. Кожна гелекомпанія акредитувала свого журналіста там, звідки можна отримати сенсаційну інформацію. В умовах канадської децентралізації та приватного характеру компаній кожна старається подати найцікавіший матеріал, забуваючи про те, що існують і інші незалежні держави.

Ситуація могла б бути іншою, якби в Києві були два постійні кореспонденти. Спочатку хоча б один. Примусити компанію направити кореспондента з Оттави до Києва неможливо, бо утримання одного кореспондента на рік становить кількасот тисяч доларів. Простіше направити кореспондента з Москви до Києва.

Для того щоб почати здійснювати цей план виведення України на екрани канадського телебачення, необхідні зустрічі з керівниками теле- і радіокомпаній, редакторами газет і журналістами.

Оксана Башук і Г’ю Ненгле взяли на себе обов’язок домовлятися з відповідними людьми про зустрічі. Я доручив Веселовському підтримувати з ними зв’язок у ході підготовчої роботи.

Відзначення 60-ї річниці голодомору і 7-річчя Чорнобиля: програма-максимум і програма-мінімум

Я вже давно познайомився з Богданом Онищуком, одним з керівників юридичної фірми в Торонто. Він постійно цікавився становищем в Україні і допомагав посольству.

Знаючи про намагання посольства розширити потік інформації про Україну в Канаді і про Канаду — в Україні, він спеціально приїхав з Торонто, щоб запропонувати один з можливих варіантів. Суть його така. Посольство укладає угоду з однією з інформаційних фірм. Фірма стежитиме за всіма канадськими газетами, і якщо десь щось з’явиться про Україну, вона того ж дня вранці телефонує в посольство і дає точні координати інформації. Можлива більша послуга — фірма надсилатиме на посольський факс вирізку з газети, яка стосується України. Якщо ми хочемо, фірма може робити для нас те ж саме і про Росію.

Умови контракту: три місяці вони працюватимуть для посольства безплатно, потім три місяці платить юридична фірма Онищука, а далі, якщо посольству не сподобаються послуги фірми, співпраця припиняється, а якщо посольство задовольнятимуть послуги фірми, то ми підписуємо платний контракт, причому плата зовсім невелика. Фірма «Кліпінг Сервіс» може організувати серію зустрічей з бізнесменами, журналістами. Вона може організувати поїздки в Україну відомих політиків, бізнесменів, журналістів.

Оскільки Біляшівський уже не працював, а нового секретаря з культури й інформації ще не відомо коли мали прислати, я не поспішав з реалізацією цієї справи і просив пана Онищука пригальмувати її. У посольства були й інші варіанти. Внутрішні обставини вимагали не квапитися із залученням нових контрагентів — поки що краще було обмежитися тим, що вже маємо.

Богдан Онищук мав широкі знайомства у високих впливових колах Канади, тому я просив його приїхати з Торонто і взяти участь в обговоренні плану заходів, пов’язаних з відзначенням 60-річчя голодомору 1932–1933 років. Він радо погодився.

Нарада відбулася 29 квітня 1993 р. На ній був вироблений план-максимум і план-мінімум. План-максимум передбачав, що відзначення 60-річчя голодомору буде канадською, а не посольською акцією. У цьому разі спікер парламенту мав би зробити відповідну заяву в парламенті і закликати вшанувати пам’ять по загиблих хвилиною мовчання. Генерал-губернатор Канади Р. Гнатишин з нагоди 60-річчя голодомору мав би покласти вінок до пам’ятника жертвам голодомору. На урочисте жалобне засідання мали запросити представників єврейського конгресу. Пан Богдан Онищук зробить відповідну заяву на загальних зборах Європейського банку реконструкції і розвитку.

Паралельно з переговорами з відповідними особами й організаціями посольство готує пакет матеріалів про голодомор.

Голова комісії українського парламенту з питань Чорнобильської катастрофи В. Яворівський в інтерв’ю розповів про наслідки кримінального розслідування причин найбільшого техногенного злочину проти української нації. Інтерв’ю розкривало злочинну байдужість тодішнього керівництва України. Фактичного матеріалу Яворівський давав небагато, тому ми вирішили підготувати окремий прес-реліз за матеріалами інтерв’ю.

Добре було б також у Володимирському соборі міста Києва відправити панахиду і кульмінаційний момент з неї передати через усі телерадіостанції світу.

Програма-мінімум — це те, що залежало від посольства і що ми спроможні були самі зробити: прес-конференція з роздачею кореспондентам пакета документів, прес-реліз, який ми могли розіслати додатково до газет і телерадіокомпаній, виставка картин, у тому числі вражаюче полотно П. Ємця про Чорнобиль.

* * *

На 30 квітня 1993 року в Торонтському університеті було заплановано конференцію «Загрози трансатлантичним зв’язкам». Посольство мало взяти участь у конференції.

У середовищі канадських і американських політиків і військових, причетних до діяльності НАТО, точиться дискусія про майбутнє цієї організації. На позицію того чи іншого доповідача впливає багато факторів: