На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

розуміння загальної тенденції історичного розвитку, отже, прогностичні припущення щодо глобальної реструктуризації світу, погляд на Росію сьогодні й завтра, можливість — неможливість розпуску НАТО, поширення НАТО на схід. Якщо поширювати, то як, коли тощо. Головний настрій доповідачів конференції — НАТО необхідно зберегти, політичні структури Західної Європи зробити відкритішими. Тут явно простежувалась недовіра до Росії і прагнення гарантувати незалежність Заходу за допомогою військової організації НАТО з її ядерною зброєю, а з іншого боку не зачиняти дверей на Захід новим державам Середньої і Східної Європи.

Після доповідей перед дискусією мені вдалося з допомогою Лесі Шимко поставити питання про ставлення керівництва НАТО до ідеї вступу до НАТО України.

Ясна річ, ніхто з доповідачів не міг узяти на себе відповідальність за інших і відповісти за всіх на моє питання, проте воно штовхнуло їх до роздумів у цьому напрямі та висловлення своїх особистих поглядів.

Я був задоволений панею Лесею і, їдучи до Оттави, розмірковував про можливість залучити її в майбутньому до роботи на різних семінарах і конференціях.

Грузька дорога за довгим доларом

Від самого початку роботи українського посольства в Канаді з України до нас надходили листи із запитами, чи можна приїхати до Канади на роботу. Листи надсилали різні люди і з різних областей. Вони висловлювали бажання працювати будь-де, аби заробити грошей. Уявлення про Канаду ці люди мали просто-таки фантастичне. Їм здавалося, що в Канаді на вербі груші ростуть і з неба долари самі сиплються, що їх за океаном чекають і зустрічатимуть з розпростертими обіймами. Доводилося роз’яснювати, що раю на землі немає ніде, а якщо в Канаді добре живуть, то це тому, що люди там уперто і тяжко працюють на свою країну.

А втім, попри суб’єктивне уявлення українців про капіталістичну Канаду, проблема міграції робочої сили існує, і є чималий досвід її розв’язання.

Приїхати в Канаду можна, але тільки на сільськогосподарські роботи і не більше ніж на 9 місяців.

Якщо Україна користується в Канаді правом країни найбільшого сприяння, тоді канадський уряд міг би й Україні надати таку ж квоту робітників, яку він встановив, приміром, для Мексики.

Оскільки в Канаді немає централізованого розподілу робітників, то перед тим, як добиватися від уряду права на в’їзд до Канади на заробітки, треба знайти фермерів, готових узяти до себе на роботу наших людей без знання англійської мови. Такий поворот справи примусив зробити дві речі: по-перше, зустрітися з КУКом для обговорення справи і вироблення плану спільних дій; по-друге, шукати знайомих у федеральному міністерстві еміграції і праці. Формальне звернення спричинило б формальну негативну відповідь, яку ми чули вже багато разів: у Канаді, мовляв, тепер надлишок своєї робочої сили. 29 квітня я зустрівся з Дмитром Легою. Він знав міністра і міг бути посередником. Тож необхідно було спочатку побесідувати з міністром транспорту панею Шал Мартін, яка добре ставилася до українців і допомагала, як могла. Уся попередня інформація свідчила, що швидко добитися дозволу на приїзд українців на заробітки в Канаду не вдасться.

* * *

Після того як міністр фінансів Канади Мазанковський дав зрозуміти, що федеральний уряд Канади, виконуючи свої партнерські зобов’язання в рамках «великої сімки» і НАТО, не збирається розширювати кредитної лінії для України і форсувати розвиток торговельно-економічних взаємин між двома країнами доки Україна не відмовиться від ядерної зброї, було вирішено змінити деякі наголоси у діяльності торговельно-економічної складової посольства. Нові можливості відкривалися для нас в активізації контактів на вищому провінційному рівні, в тому числі з різноманітними бізнесовими об’єднаннями.

Річ у тім, що Канада — федеральна держава із значними правами окремих провінцій. При цьому компетенція провінцій щодо врядування на своїй території є настільки суттєвою, що передбачає широкі права провінційного уряду в регулюванні зовнішньоекономічних взаємин суб’єктів підприємницької діяльності. (Один із парадоксів надмірного рівня федералізації Канади полягає в тому, що часом торговельно-економічні бар’єри окремої провінції з «далеким зарубіжжям» менш високі, аніж із сусідніми провінціями своєї ж держави). А коли у якоїсь провінції до чисто економічних інтересів додаються ще й політичні, тоді з нею можна вести торговельно-економічні справи, практично абстрагуючись від настроїв федеральної столиці.

Саме гака ситуація на нашу користь склалася навесні 1993 року у провінції Квебек, де напередодні загальнонаціонального конституційного референдуму, призначеного на вересень, націоналістично зорієнтований уряд цієї єдиної франкомовної провінції Канади демонстрував свою готовність до ведення підкреслено незалежної від Оттави зовнішньоекономічної політики. Оскільки це абсолютно не суперечило чинному законодавству Канади (хоча, за нашими спостереженнями, і викликало певне роздратування у різних колах федерального уряду), ми без вагань пішли на прямі контакти з міністерством зовнішніх справ і франкофонії провінції Квебек.

Результатом цих контактів стала швидка організація візиту в Україну у травні 1993 року урядово-бізнесової делегації провінції Квебек на чолі з міністром Гі Реваром. Під час цього візиту в Україну була укладена ціла низка взаємовигідних угод, встановлено перспективні контакти між підприємцями обох сторін. Не можна не згадати активної ролі представників української громади у підготовці згаданої місії в Україну.

Приблизно через два місяці по тому, а саме в липні 1993 року, посольству вдалося за сприяння провінційного уряду організувати аналогічну місію в Україну бізнесменів і підприємців провінції Онтаріо. Після того була проведена активна робота в тому ж напрямі також і в інших провінціях (Альберта, Британська Колумбія, Саскачеван).

Тут, узагальнюючи досвід становлення одного з перших наших посольств, важливо зазначити таке. По-перше, малочисельним поки що посольствам України конче важливо якнайшвидше позбутися стереотипів тоталітарного минулого, одним із чинних складників яких є переконаність у всемогутності центру в структурі державної влади будь-якої країни (як це було в колишньому СРСР). Спектр варіантів розподілу повноважень між центром і регіонами в різних країнах величезний. Тому посольство України у конкретній країні повинно якнайшвидше розібратися у сфері компетенції не тільки різних міністерств і відомств центрального уряду країни перебування (що цілком очевидно), але й компетенції самого центрального уряду і органів регіонального управління. Це дасть можливість, не витрачаючи зайвого часу, а може, й не йдучи на небажані для нашої держави компроміси і поступки, починати розв’язання важливої для нас проблеми саме на тому рівні державного управління країни перебування, у компетенції якої є прийняття необхідних рішень.

По-друге, робота у країнах з подібною до Канади федеративною структурою державної влади висуває значно вищі вимоги до дипломатичного складу наших посольств, аніж робота в унітарних країнах (Франція, Великобританія та ін.). Це пояснюється і складнішою структурою розподілу владної компетенції, і значним зростанням кількості ділових контактів, необхідних для ефективного здійснення посольством