На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Розділ XI

«І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ, Й СВОГО НЕ ЦУРАЙТЕСЬ»

Допомога по ліні КАМР

Ще до мого призначення послом у Канаду у 1991 році ми з дружиною провели десять днів у Канаді і США у зв’язку з відзначенням 5-ї річниці Чорнобильської трагедії, початком святкувань 100-річчя поселення українців на американському континенті та присудженням мені медалі святого Володимира борцям за волю України. Це було у квітні-травні. Тоді ще ніхто не знав, що за три місяці по тому Україна проголосить незалежність, і я, бувши головою УРП, шукав підтримки нашої боротьби супроти російського імперіалізму. Канадські друзі організували мені зустріч з керівництвом Канадського агентства міжнародного розвитку (КАМР). Ця організація здійснювала завдання канадського уряду в допомозі країнам так званого третього світу. На це щороку виділялося 5 млрд. доларів, і завдання КАМР полягало в тому, щоб відповідно до встановлених правил справедливо і з найбільшою користю розподіляти кошти. Критерії і процедура, якими керувалося КАМР, доволі складні. Мета канадської допомоги полягала у виведенні нерозвинутих країн без сучасної промисловості і з відсталим сільським господарством на рівень самозабезпеченості шляхом прискореної індустріалізації та модернізації сільськогосподарського виробництва. Відповідно з настановою уряду, КАМР не мало права виділяти кошти на партійну діяльність, а на освіту могло виділити. Уряд при цьому мав на увазі підготовку інженерів, агрономів та інших фахівців; дозволялося використати невеликий відсоток коштів і на гуманітарні цілі. Отже, при вмілому оформленні замовлення за цією статтею можна було отримати певні кошти і на партійну діяльність. Щоправда, не українцям, бо Україна не належала до третього світу.

Відтоді минув рік. Розвалився Радянський Союз. Україна перетворилася на незалежну державу. Правдива статистика показала зовсім інші цифри середнього річного прибутку на душу населення — головного критерію при визначенні, до якої категорії належить країна: розвинених, тих, що розвиваються, чи слаборозвинених.

За доходом на душу населення Україна потрапляла до категорії країн, що розвиваються. У цих умовах стало реальним порушити питання про перегляд орієнтації канадської допомоги по лінії КАМР.

Позиція канадського уряду зумовлювалася двома чинниками. Перший: економіка була не в найкращому стані, а сума в 5 млрд. доларів — досить значна. Другий: уряд не хотів з власної ініціативи починати переговори про скорочення дотацій.

Коли посольство довідалося про це, я погодився дати інтерв’ю на цю гему телекомпанії CBC.

Я не хотів настроювати всі слаборозвинені країни, які отримували канадську допомогу за програмами КАМР, проти нашого посольства чи України загалом, тож акцентував увагу на тому, що Канада допомагає африканським, латиноамериканським та південно-східним азіатським країнам уже давно. Як свідчить практика, канадська допомога не змогла розв’язати економічних проблем тих країн, і тепер, після кількох десятиріч, їхня потреба в допомозі не зменшилася. Отже, стратегія допомоги нерозвинутим країнам має бути розрахована на десятиріччя через піднесення загального рівня цивілізації в тих країнах.

Україна, як і інші країни колишнього Совітського Союзу, — це високоосвічена держава. Вона потрапила в глибоку економічну кризу внаслідок суперечності між високим розвитком продуктивних сил і феодально-поліцейським централізованим способом керівництва економікою, що його Російська імперія нав’язала Україні. Якщо частину канадської допомоги спрямувати в Україну, то за якихось п’ять-сім років вона подолає економічну кризу і сама зможе допомагати слаборозвиненим країнам. Отже, з точки зору довготривалих інтересів країн третього світу вони також зацікавлені в допомозі Україні з боку Канади.

У газетному інтерв’ю я ще більше розвинув цю ідею, навівши приклади з африканських країн, де чорні диктатори з європейською освітою на канадські (та інших християнських держав) гроші будували собі розкішні палаци, зовсім не дбаючи про розвиток власної промисловості.

Досвід кредитних спілок канадських українців

10 травня удвох з Шандруком провели зустріч з питання розвитку кооперативного руху в Україні. З канадського боку у ній взяли участь голова кооперативної ради Канади Петро Микуляк, член ради Ольга Заверуха та Рентон Еглестон. Канадський уряд виділив один мільйон доларів для розвитку кооперативного руху в Україні (у Канаді це має назву кредитних спілок). Нам багато розповідали про те, як на початку XX сторіччя українці приїхали до Канади без грошей і завдяки кредитним спілкам успішно зарадили собі і прискорили вихід з нужди. Знаючи, що й громадяни України тепер бідні, вони й хотіли поділитися своїм досвідом. Канадський уряд пішов їм назустріч і виділив кошти для створення інфраструктури та навчання людей. Наші партнери привезли літературу з історії кооперативного руху в Канаді та різні методичні інструкції.

Українці Канади і США вже їздили в Україну пропагувати цю ідею. На жаль, у нас не дуже поспішали запозичувати їхній досвід, і тепер вони прийшли до посольства. Сподівалися, що ми, ближче ознайомившись з корисною роботою кредитних спілок, станемо активно пропагувати цю ідею в Україні.

Ідея справді здавалася перспективною, і я доручив Шандрукові написати рекомендаційні листи віце-прем’єр-міністру В. Євтухову та голові Комісії Верховної Ради В. Пилипчуку. Хоча в душі я дуже сумнівався, чи вийде з цього щось практичне. Ще коли був у Києві головою УРП, мав довгу бесіду про кредитні спілки з представником цієї канадської кооперативної ради. І тоді я теоретично розумів корисність ідеї. А втім, як тоді відчував, так і тепер відчуваю, що нашим людям бракує ініціативності і навичок самим собі допомагати. Комуністична патерналістична держава привчила всіх просити й чекати для себе всього від держави. Звідси й безнадійність, страх перед новим. Треба багато терпіння й часу, щоб розвіяти в наших людях підозру до людей з капіталістичного світу, які подають їм у долоні хліб, а не камінь.

Нарада підприємців у Торонто

12 квітня 1993 р. я вилетів до Торонто на