На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

Кожен з нас виступив з доповіддю про свою роботу, взаємини з МЗС, виклав зауваження щодо покращення координації діяльності української дипломатичної служби.

Міністр закордонних справ Зленко вів засідання енергійно і цілеспрямовано. Зауваження секретаріат відразу опрацьовував і вкладав у документ, що мав з’явитися як узагальнення результатів обміну нашими думками (і з’явився буквально відразу після закінчення наради).

Я привіз на нараду і вручив Зленкові та його заступникам і роздав дипломатам журнал «Канада-Україна. Trade and Policy Monitor».

Ідея щодо необхідності започаткування власного друкованого органу посольства виникла досить швидко. Практично повна відсутність обізнаності про Україну, про її можливості і проблеми переважної більшості канадців значно ускладнювала роботу нашого дипломатичного представництва. Разом з тим, як уже згадувалося, канадські засоби масової інформації (так само, як, до речі, й американські та інших впливових країн Західного світу) задля висвітлення подій в Україні використовували своїх кореспондентів, акредитованих у Москві, тобто за тисячу кілометрів від столиці нашої держави. Така віддаленість зарубіжних кореспондентів від місця подій, а часом і природне їхнє занурення у проблематику суспільних перетворень саме Росії як країни своїх першочергових професійних інтересів, загальносвітова ейфорія стосовно провідної ролі Росії у перетвореннях, що відбувалися у цій частині земної кулі, та інші чинники призводили досить часто до спотвореного висвітлення і оцінки подій в Україні.

На відміну від Росії, наша держава не мала жодної можливості самостійно поширювати в світі (в тому числі й у Канаді) довідкову і пропагандистську інформацію про Україну. Не велися трансляції нашого телебачення на інші країни. Не було у нас не тільки таких надпотужних видавництв, орієнтованих на інші країни, як АПН у Росії, але взагалі жодних. Посольства не забезпечувалися навіть простенькими блоками офіційної інформації англійською мовою, яку можна було б без зайвих витрат часу на переклад швидко розповсюджувати у переважній більшості країн перебування.

Отже, було прийняте принципове рішення власними силами посольства спробувати хоча б частково заповнити інформаційний вакуум навколо України. Найактивнішу участь у практичному втіленні цього задуму під керівництвом Шандрука взяли Андрій Глуховецький, Ніна і Орест Дубаси. Редакція розмістилась у будинку подружжя Дубасів, де маленький колектив ентузіастів працював часом до другої чи навіть третьої години ночі. Інформаційним наповненням нашого журналу стали довідкові й офіційні матеріали посольства, призначені для поширення, що перекладалися на англійську мову, статті дипломатів посольства за своїми ділянками роботи, інші джерела.

За задумом, журнал з часом мав стати хоча б частково самоокупним за рахунок платні за розміщення реклами, передплати, спонсорських внесків. Але на початку гостро постала проблема фінансування закупівлі паперу, забезпечення якісного друку, витрат на розповсюдження серед читачів. Звичайно, інструкції нашого МЗС не передбачали можливості таких витрат, що було рівноцінно суворій забороні. Довелося і цього разу заради користі загальнодержавної справи взяти гріх на душу і видати з бюджету посольства основну суму грошей на випуск першого числа нашого Монітору (а потім так само другого і третього). Розповсюджувався журнал адресно по державних установах Канади, серед впливових політиків країни, надсилався до провідних канадських компаній.

Успішний досвід організації видання, що досить швидко підтвердився схвальними відгуками в Канаді, в тому числі і з боку міністерства зовнішніх справ Канади, яке, до речі, починаючи від четвертого числа Монітору, взяло на себе фінансування всіх витрат на видання, спонукав нас звернутися до МЗС України, Міністерства зовнішніх економічних зв’язків, Укрінформу з пропозицією подбати про якнайскорішу організацію спільними зусиллями подібних видань іншими посольствами України. Суть пропозиції полягала в тому, що «велика земля» мала б забезпечити посольства уніфікованим інформаційно-пропагандивним ядром, яке включало б також офіційні переклади важливих законодавчих актів, коментарів до них тощо, а посольства своїми силами додавали б матеріали, цікаві і корисні саме для читача країни перебування і організовували б видання і розповсюдження свого власного журналу.

Президент, спікер і прем’єр

Нам, учасникам першої посольської наради, організували зустріч з Президентом Кравчуком, Головою Верховної Ради Плющем і головою уряду Кучмою.

На цих зустрічах, окрім послів, що приїхали з різних країн до Києва на нараду, були ще й співробітники Міністерства закордонних справ.

Кравчук виступив перед цим поважним зібранням з довгою, гарно складеною і надзвичайно патріотичною промовою. Слухаючи її, я перебирав у голові різні підручники з ораторського мистецтва і думав, що в будь-який із них промову Кравчука можна було помістити як один із кращих взірців. Але чому він не застосовує влади для поборювання антидержавної діяльності? Чому не починає приватизації?

Замість цих питань я виступив з клопотанням про передачу Міністерству закордонних справ України будинку на Михайлівському майдані. Обґрунтування цього клопотання подав дуже переконливе, і Президент пообіцяв забезпечити МЗС належним будинком.

Зустріч з Плющем була більш цілеспрямована. Оскільки вже давно протистояння між ним, Головою Верховної Ради, і Президентом вийшло за межі вузького кола київських політиків і починало турбувати всі патріотичні сили, то я вирішив скористатися нагодою і звернутися до Плюща безпосередньо. Навряд чи хтось на це наважиться, але коли б і наважився, то навряд чи когось іншого Плющ послухає.

— Пане Голово Верховної Ради, суперечки за владу між вами і Президентом переросли вузькі особисті межі і стали чимось значно ширшим. Ви бачите, що діється в Росії: комуністичний парламент веде відкриту боротьбу супроти президента Єльцина, звинувачує його в розвалі Союзу й намагається відновити імперію. Зачувши про суперечки між вами і Кравчуком, Хасбулатов їде до вас і намагається з вами укласти спілку для боротьби проти президентів: у них — проти Єльцина, у нас — проти Кравчука. Отже, він у вас вбачає свого союзника. Але ж Хасбулатов — ворог нашої незалежності, і така спілка може призвести до одного — відродження нашого рабського стану. Іване Степановичу, задля свободи рідної України благаю вас: припиніть боротьбу проти Кравчука! Від вас тепер залежить наша самостійність. Відступіть перед Президентом! Себе ви цим не принизите, зате дасте шанс Україні зберегти державність!

Мої слова дошкулили Плющу, він почервонів, проте зразу ж перейшов у контратаку, звинувативши мене в тому, що це я вигадав його протистояння з Кравчуком.

Зустріч з прем’єр-міністром Кучмою відбулася у великому залі Кабміну. Привітавшись, він сказав:

— Я не знаю, як там з політичної точки зору, бо я не політик, я господарник, так ось з точки зору господарника становище в Україні нікудишнє. Всі кризові явища поглиблюються.

У дусі оголеного самокритицизму він виголосив коротеньку промову і запропонував перейти до запитань.

На запитання відповідав дуже коротко, так коротко, що не раз хотілося б почути розгорнутішу відповідь. Проте не можна заперечити, що запитання він