На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
І тут, у Калгарі, можна б укласти контракти і зробити гак багато для розвитку української нафтової промисловості! Президентом найбільшої в Калгарі нафтової компанії був українець. Нещодавно він вийшов на пенсію, але ще дужий чоловік. Як розумна людина і здібний організатор має великий вплив на весь калгарський нафтовий бізнес. Мій колега Алекс Кіндій, готовий небо прихилити до України, радив мені запросити його в Україну і поговорити з ним по-діловому, показати карти геологорозвідки, повозити по узбережжях Чорного й Азовського морів та інших нафтоносних районів. Хай побачить сам. Якщо він дійде висновку про доцільність роботи, то тут його послухають керівники всіх компаній. Вони зможуть спрямувати в нашу нафтову промисловість величезні кошти. Вони підключать канадські компанії інших провінцій. За півдесятка років вони створять альтернативу московській нафті і зруйнують її монополію. Головне: вони готові почати роботу в Україні за свої гроші.
— Алексе, — сказав я, — хочу тобі зізнатися. Знаєш, мені здається, що в душах усіх наших міністрів, начальників управлінь та інших відповідальних осіб є глибокий-преглибокий страх перед усіма оцими капіталістами. Ти називаєш їх підприємцями нафтових, газових, інших компаній. Ти знаєш цих людей. Знаєш їхні наміри і почуття. Знаєш, що в основі своїй це порядні люди. Зрештою, ти один із них, хоч маєш ферму, а не нафтові свердловини. Тепер уяви собі совітських людей, яких від народження до міністерського крісла лякають капіталізмом і злими підступними капіталістами. За кожним вашим наміром у час переговорів вони бачать якусь хитрість, кожне ваше слово перевертають і намагаються побачити, що воно означає в перевернутому вигляді. Так ось оця роздвоєність душ, абсолютна невіра нічиїм словам тепер і проявляється у переговорах, що їх в умовах сьогоднішньої свободи ведуть гомо совєтікуси з підприємцями вільного світу.
За наслідками переговорів у нафтовій справі я написав лист до віце-прем’єр-міністра з паливно-енергетичного комплексу України Юлія Йоффе.
* * *
11 березня були проведені ширші переговори про медичну допомогу Україні з канадським товариством «За міжнародне здоров’я». У посольстві справи медицини вів А. Веселовський. Від товариства були українка Дарія Волстон — відповідальна за програму здоров’я, Чарльз Шильдс — виконавчий директор, і Шейла Робінсон — голова.
Вони склали свою програму допомоги Україні і тепер хотіли, щоб посольство допомогло їм зійтися з належними людьми в Україні для узгодження спільного плану дій.
12 березня директор Укрінформу Возіянов поінформував посольство, що Кабінет Міністрів ухвалить постанову про заснування закордонної мережі кореспондентів Укрінформу.
17 березня Бондар і я підписали угоду про співпрацю України з Канадою у галузі геодезії, картографії та земельного кадастру.
У попередній розмові в посольстві Бондар скаржився на Москву, яка позбирала до себе всі супутникові знімки Землі. І тепер вони в Москві на підставі тих космічних зйомок і карт мають про українську територію більше інформації, ніж ми. Прикро, бо Україна і своєю технікою, і своїми фахівцями зробила такий величезний внесок у цю справу, а Москва відмовляється поділитися з нами тими матеріалами. Укладаючи угоду з канадцями, сподівалися на їхню допомогу бодай у тій частині геодезичної роботи, яка необхідна для здійснення реєстрації землі за системою «Торенс».
Розділ X
ВХОДЖЕННЯ В РИТМ
Відкриття генерального консульства в Торонто
Заснування генерального консульства — це велика подія. Для української присутності в Канаді відкриття ген консульства в Торонто мало особливе значення.
На консула Міністерство закордонних справ призначило Олександра Соботовича. Він приїхав спочатку до Оттави. В Оттаві я познайомився з ним, представив дипломатів посольства. Зателефонував у Торонто до Вжесневського і попросив підшукати помешкання для Соботовича і його сім’ї з чотирьох осіб. З консульською роботою Соботович був знайомий у загальних рисах, і тому я попросив його попрацювати тиждень з нашим першим секретарем з консульських справ Ярославом Асманом, щоб під керівництвом останнього відчути практичні особливості виконання цієї роботи в Канаді. Я пояснив Соботовичу: оскільки посол у країні призначення є старший над усіма установами й людьми своєї держави, то торонтський консулат працюватиме під моїм керівництвом, і Соботович та його співробітники отримуватимуть зарплатню в бухгалтерії посольства. Соботович відкриє консульський рахунок у Торонто і відкладатиме туди кошти з консульських зборів, але витрачати їх не матиме права без мого письмового дозволу. Претензія на такий суворий контроль була виправдана двома формальними чинниками: по-перше, за інструкцією завідувача валютно-фінансовим відділом МЗС України посольство не має права витрачати кошти консульських зборів без його дозволу — то чого б це я мав Соботовичу дозволити, коли сам ще жодного разу не скористався грішми з нашого консульського субрахунку?
По-друге, Соботович — не генеральний консул, і торонтське консульство ще не досягло статусу генерального, хоча з огляду на перспективу ми його таким і називали.
Проте більше турбували не ці формальні речі. Мені хотілося, щоб українське представництво в найбільшому місті Канади підносило авторитет України своєю чесністю, культурою і чемним ставленням до всякого канадця, що переступив поріг цієї української установи.
Важливо, щоб консул був чемним. Треба пам’ятати, що тут нічого не сховаєш. Люди спостережливі усе помічають і з часом про все говоритимуть.
Недоречно було б усе це говорити Соботовичу, тож я виклав формальні вимоги до нього: вести у книгах точний облік консульських дій, які я час від часу перевірятиму, і пам’ятати, що від його поведінки залежить тривалість його службової кар’єри в Канаді.
Офіційне відкриття консульства призначили на 21 березня 1993 року.
Борис Вжесневський пишався з того, що український консулат буде розташований саме в їхньому родинному будинку. Я представив йому пана Олександра Соботовича, наголосивши, що владою міністра закордонних справ України пан Соботович поставлений тут господарем.
На відкриття генерального консульства скликали прес-конференцію. Прийшло й