На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
Домінування настроїв расового примирення задля збереження самостійності уповільнює перебудову політичної системи і не сприяє переходу до ринкової економіки, зате зберігає суспільний мир. Цей мир з номенклатурою означає продовження економічної кризи і злиднів, які в свою чергу можуть призвести до соціального вибуху. Проте вибухом обов’язково скористаються російські шовіністи і неодмінно загарбають Україну, отже, вихід із злиднів за допомогою заворушень неможливий. Від заворушення гарячі голови втримує ще й усвідомлення того, що за умов самостійності є надія за два-три роки вилізти із злиднів, а за умов втрати незалежності та безконтрольного грабування України хижими зайдами зі злиднів не вилізти ніколи.
Нині ми перебуваємо в обставинах дуже подібних до обставин 1918 року — імперії вже нема, живемо у другому році самостійності, проте соціальні проблеми не тільки не розв’язані, але й значно ускладнились. Абсолютна більшість самостійницьких політичних сил України тепер чудово розуміє критичний характер сучасних обставин, і тому виходу з кризи шукає в межах однієї ідеї — самостійності і в межах одного методу боротьби — парламентарного. Це тривалий і болісний шлях, але це єдиний шлях, що веде до збереження своєї держави і піднесення добробуту народу.
Спроби розв’язати суперечності між політичними силами, партіями, керманичами за допомогою шаблі, пістоля та в’язниці, за допомогою революції ми бачили у минулому, у добу IV Універсалу. Навчені жорстокою окупацією, сучасні українські політики не допустять повторення трагедії. А день проголошення незалежності УНР завжди залишатиметься яскравим днем в історії боротьби українців за відродження своєї державності.
Тепер ми маємо нову дату — 24 серпня 1991 року. Але без великих змагань за державність 1917–1920-х років не було б боротьби ОУН і УПА, що тривала до середини 50-х років, без неї не було б подальшого національно-визвольного руху, що завершився юридичним оформленням самостійності вже з участю наших сучасників…»
Удруге я виступив наприкінці урочистого вечора. Суть промови: всі ми тут присутні ціле своє життя мріяли про самостійність України і щось робили для цього. Незалежність не можна зберегти без армії. Я сказав, що наша армія велика, але за духом слабка. В ній дуже багато російських офіцерів. Ці військові прийняли присягу на вірність Україні, бо в Україні мають квартири, а в Росії не мають. Самостійність їм зовсім непотрібна. Можете уявити, які настрої вони поширюють в армії. Держава не має коштів, щоб належним чином одягнути, взути, дати матеріали (кіно, літературу, журнали) для виховання. Солдати латають собі уніформу. Ми з вами добре знаємо з історії війн, яке величезне значення має дух армії. Перемогти ворога може голодне й босе військо, якщо воно натхненне бажанням розбити противника. Одним із способів розвитку патріотичного почуття й підтримання войовничого духу є пісня. Пан Бієга, підприємець і адвокат з Монреаля, подарував мені касету із записом пісень Хору черкаських козаків. Це чудові пісні. Слухаючи їх, кров закипає в жилах і рука тягнеться до шаблі. Мені здається, ті пісні готові й мертвого підняти в бій за волю. І вони мають чудову властивість — не надокучають. Що більше слухаєш їх, то більше проймаєшся духом помсти за кривду рідному краєві. Добре було б розмножити їх.
Усі присутні підтримали мою пропозицію і пообіцяли зробити професійні записи українських пісень.
Десь приблизно за місяць ящик з 300 касетами (записаними й не записаними) пішов до міністерства оборони. Згодом я отримав подячного листа від Володимира Муляви і зачитав його оттавській українській громаді — всі були дуже задоволені з малої, проте конкретної допомоги українському війську.
Як дати відсіч антиукраїнським вибрикам?
За минулі кілька днів канадське (приватне, ясна річ) телебачення негативно відізвалося про Україну як про країну дуже маленьку, роль якої в міжнародній політиці буцімто неістотна.
У газетах з’явилося дві негативні щодо України статті. Одна, як і телебачення, просто принижувала роль України у світі. Друга бездоказово роздмухувала питання навколо виявлення українців, що під час війни нібито служили німцям і скоїли злочини.
У понеділок на нараді дипломатів обговорили ці антиукраїнські вибрики і розробили план заходів. По-перше, треба було дати публікації для спростування. Бажано було, щоб це зробили наші знайомі канадці. По-друге, необхідно було довідатися, хто автори цих статей, з яких мотивів вони це робили, чому саме гелер, яке відношення до цих публікацій мають редактори газет? Слава Богу, ми мали велику мережу знайомих українців у всіх значних містах Канади. Деякі з них працювали в уряді, дехто в засобах масової інформації, інші були відомі в громадсько-політичному житті Канади. Ці люди могли дати потрібну інформацію або, принаймні, зорієнтувати в проблемі.
Я попросив Біляшівського зібрати необхідну інформацію. Ми мусили відреагувати швидко: наклепники мали відчути, що час безкарної брехні на Україну минув.
Наступного дня Андрій Глуховецький влаштував мені зустріч з кореспондентом найбільшої канадської газети «Глоб енд Мейл» Джефом Салатом. Розмова відбулася в присутності пані Башук і пана Глуховецького. Довідавшись, що канадський пересічний громадянин не сприйняв статті за антиукраїнські, я ослабив контратаку і в інтерв’ю зробив наголос на корисності співпраці між Україною та Канадою. Питання й відповіді тривали дві години, і мені вдалося сказати все, що я хотів.
Проект Темертея
Уже давно Шандрук вів попередній обмін думками з президентом енергетичної компанії «Норленд Пауер» паном Темертеєм. Темертей українець, в компанії було ще кілька активних українців, і вони захотіли зробити одну добру справу. Вони знали, що світ вимагає закрити Чорнобильську атомну електростанцію. У Дарниці є електростанція, яка постачала Київ електрикою до пуску Чорнобильської АЕС. Працює й тепер. Однак її потужності недостатньо, щоб забезпечити Київ електрикою. Якщо все-таки доведеться Чорнобильську атомну закрити, тоді Києву не вистачатиме електроенергії. Компанія Темертея пропонувала запобігти цьому, модернізувати й розширити Дарницьку теплову електростанцію. Тоді Київ обійшовся б і без Чорнобильської АЕС.
Компанія розробила умови співпраці, за якими Україна постачає генератори, а компанія — системи управління. Йшла мова й про можливість використання українських турбін і трансформаторів. Реконструкція і розширення — це велика робота. Компанія дає гроші, Україна — робітників і будівельний матеріал. Канадська компанія не поспішатиме з вимогами компенсації її витрат та виплатою незначного відсотка прибутку.
Дарницький проект у перспективі міг стати початком співпраці компанії з Україною в будівництві електростанцій. Позаяк українські електрогенератори відповідають світовим вимогам, то можна було б спільно
