Від Мальти до Магадану - Євген Куцик
Мальта — це досить велике гірське село, зі сторін оточене високими стрімкими альпійськими горами. На віддалі приблизно 50 м за табором, знаходиться гора Гросгльокнер, висотою 3798 метрів, вершина якої була покрита білою шапкою льодовика. Від того льодовика бере початок водоспад висотою шестиповерхового будинку. Під водоспадом є невелике озеро, мабуть, і вибите тим водоспадом. Під дією водоспаду вода в тому озері неначе кипить. Коли стати на протилежному пагорбі та подує легенький вітерець, тоді весь краєвид долини можна спостерігати в різних кольорах веселки. На протилежній стороні знаходиться гора Назе (з нім. — ніс), та й подібна вона до людського носа. Будинки муровані, великі. Господарські будівлі мають ніби два поверхи. На верху стріха, де складають сіно, солому, а внизу стайня для худоби. Майже кожен господар мав свій маленький водяний млин. Чи не на кожному будинку висить вивіска «Гастгаус» (гостиниця), і продається пиво.
Ми заходили в будинок і кликали господаря, щоб продав пиво, але в будинку нікого не було. Ми чим швидше виходили, боялися, щоб не запідозрили в чомусь, але пізніше нам німці пояснили: «Якщо ви хочете напитися пива, налийте собі його в гальбу, покладіть двадцять феніків на тарілку та сідайте за стіл і пийте на здоров'я. Ми маємо роботу і не будемо на вас чекати». І хлопці чесно того дотримувались, скарг не було.
Табір побудований чотирикутником, розташований під горою на початку села Мальта і дуже чистий. Дерев'яні бараки побілені та пофарбовані. Доріжки висипані шутром, по краях обкладені великими каменями та побілені. Обабіч доріжок побудовані бар'єрчики з білих березових жердин. Одним словом — порядок.
Видають нам посуд: миску, горнятко, ложку, виделку та постіль. В кожну штубу (кімнату) поселяють до 20 юнаків та призначають старшого. Після всіх процедур негайно спати, після приїзду нам дали на годину більше поспати. А зазвичай вставати треба було о 7 год. на свисток чергового по табору.
З 7 до 8 год. — туалет, фізкультура, сніданок. О 8 год. початок занять. Розклад занять висить на дошці біля входу в їдальню. Щоб зайти в їдальню, треба спершу показати чисті руки та чистий посуд, інакше можна було залишитися без їжі, що для кожного з нас було дуже неприємно.
Годували нас три рази на день, непогано, але як на альпійський гірський клімат та ще після екзецирки, для нас, молодих хлопців цього було замало. Хоча і мали гроші (платили), але щось прикупити з їжі, крім пива, було майже неможливо. Все було на картки.
Найбільше ми не любили екзецирку (муштрування). Це були для нас «каторжні» вправи гінлєген, ауф, ляшріфт марш, зінген або айн лід і т. д. Після тих піхотних вправ ми були вимордувані.
Гелєнди (терен) ми любили. Це було орієнтування по місцевості, креслення карти заданої місцевості. Проводилися політзаняття та вивчення пісень, тобто співи. Основне горланити в такт.
З 19 год. вільний час, після спуску прапора, звичайно німецького. Кожен робив, що хотів: писали листи додому, які поверталися з печаткою «цур дай ніхт цуштедьбар», тобто, тимчасово не доставляються. Та як могли доставлятися, коли там вже була більшовицька орда.
В 22 год. цапфенштрайх, тобто «замри». Всі в ліжках і ніби сплять. Черговий по табору приймає штуби. Мундири повинні бути зложені в кістку, ноги чисті, як і черевики, підлога підметена. І, не дай Бог, десь заваляється якась смітнинка, тоді вся штуба в повному еквіпунку з піснями і дзвіночком на ряднині виносять її на смітник.
В неділю ми отримували додатковий пайок у вигляді пудингу чи кусочка торта. Іноді приїздив священик, який відправляв польову Службу Божу.
Після обіду був вільний час. Щоб вийти в місто, чи кудись, треба було стати на апель, тобто на перевірку: чи ти чистий, чи чистий гребінець, хустинка і т. д. Іноді, після тих всіх апелів, вже і не хотілося кудись виходити, та по правді говорячи, і не було так дуже куди ходити, хіба що в гори.
Ще можна було поїхати в містечко Гмюнд. Гмюнд — старовинне австрійське містечко, розташоване на віддалі приблизно 20 км від Мальти. Готичної архітектури, з розфарбованими 2-3-поверховими будиночками. Центр містечка був оточений п'ятьма арками-в'їздами. Така була архітектура. Вулички вузькі, короткі. Людей майже не було видно. Дівчат годі було зустріти.
Крамнички маленькі та годі було в них щось купити, бо все було на картки, хіба що конверти та пару листків паперу до них. Ще можна було купити мило, яке не пінилося, але добре райбувало, бо було з піском.
Був в містечку один кінотеатр. Ми ходили туди тільки на той фільм, в якому грали Тео Лінгеж і Ганс Мозер — коміки (на зразок Тонця і Щепця).
А якщо в загальному, то в містечку була повна нудота.
Історична довідка: Ґмюнд місто в Дол. Австрії в Каринтії з населенням 4000 мешканців. В 1914–1918 рр. — табір для біженців і виселенців із Галичини. Побутові умови спричинили велику смертність. (ЕУ. т. 2 стор. 476. вид. 1993.)
В цілому вишкіл проходив нормально, крім одного смертельного випадку.
У вихідні дні, в неділю, ми із задоволенням ходили в гори, там було набагато цікавіше. Захопилися збиранням едельвейсів. За квітку німці платили по дві марки. Це були надзвичайно чудові квіти і росли переважно в недоступних місцях, майже на скелях.
Одного недільного вечора прибігли наші юнаки до табору та сповістили нам сумну новину. Один із наших юнаків пішов в гори збирати едельвейси. Досягаючи одну із квіток, яка мабуть росла на недоступному місці, зірвався із скелі та розбився. Його вклали в домовину (за пазухою в зошиті було, мабуть, двадцять таких едельвейсів) разом із тими квітами, які принесли йому смерть, і похоронили за всіма християнськими традиціями на сільському цвинтарі. Панахиду відправив місцевий римо-католицький пастор.
Було кілька неприємних моментів, коли над Мальтою пролітали ескадрильї американських чи англійських літаків. Тоді
