Українська література » Публіцистика » Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Читаємо онлайн Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт
табір за мури фортеці, після чого польське військо оволоділо старовинним козацьким укріпленням. Згодом Ханенко разом з Собєським оточили Кальник, обороною якого керував наказний полковник Урбанович. Джерела свідчать, що коронний гетьман не мав великого бажання штурмувати місто, але наполягав на цьому Ханенко. Після невдалих переговорів з кальницькою старшиною розпочалося бомбардування фортеці. Спроби захопити місто штурмом не увінчались успіхом. Тоді Собєський вдався до тривалої облоги, аби голодом зламати мужніх оборонців.

Наприкінці жовтня до польсько–українського табору прибули королівські посли, які привезли гетьманську булаву й тисячу червоних золотих для Ханенка. Але коронний гетьман поділив гроші між козацькою старшиною. Гетьманові Ханенку дісталося лише триста золотих, Сіркові — двісті. Відразу ж по цьому зібралася козацька рада, на якій запорожці із рук каштеляна Лужицького передали булаву своєму отаману. Цей акт означав, що польський король офіційно затвердив гетьманом Михайла Ханенка.

Коронне військо, яке завоювало близько сорока правобережних міст і містечок, усе ж непевно почувалося в чужому краї. Собєському, наприклад, так і не вдалося оволодіти Кальником. Як не дивно, але й Ханенко також не відчував спокою. І тому він прохав коронного гетьмана, щоб той дав йому для особистої охорони десять польських хоругов. Між українськими козаками і польськими жовнірами раз у раз виникали збройні сутички. Стали напруженими взаємини і самих ватажків козацтва — Ханенка та Сірка. Сірко мав більший вплив серед запорожців, ніж Ханенко, який не довіряв своїй старшині. Серед січовиків почалися заворушення, спричинені малою платнею короля. І тому гетьман Ханенко заявив, що готовий віддати свою булаву Дорошенкові, якщо той випустить на волю його дружину і старшого сина. З одного боку, такі дії правобережного гетьмана викликають повагу. Однак, можливо, то був просто дипломатичний хід заради визволення своїх рідних. До того ж оголошена відставка гетьмана могла заспокоїти невдоволених козаків.

Багато полкових міст, які перебували під впливом Ханенка, почали схилятися під владу гетьмана Дорошенка. Козаки звинувачували свого гетьмана в тому, що він допустив розташування польського гарнізону в Брацлаві. Однак козацькі полки й сотні, які залишалися вірними Ханенку, постійно воювали з польськими залогами у Jlaдижині, Рашкові та інших містах Правобережної України. В грудні 1671 року Дорошенко з двадцятисемитисячним військом підступив до Ладижина. М. Ханенко з козаками зачинився у замковій фортеці. На вимогу видати свого гетьмана Ханенкова старшина 9 грудня відповіла Дорошенку листом, який дуже цікавий з погляду на ідеологічні засади тієї частини українського козацтва, котра підтримувала Ханенка протягом його правління. Докоряючи Дорошенку за союз із турецьким султаном, ханенківці радили йому: «Віддалися від поганської протекції і поклонись королеві, природному свому панові… Тоді наш побачить Пан твою прихильність і покору, а Військо Запорозьке теж побачить твою до себе зичливість, будь, Ваша Милість, певен, що його Милість Пан Гетьман наш дані собі од короля клейноди і знаки військові положить, і по злученню братерському з нами всіма й військо коронне без труднощів відступлять. А тоді запевно і віра свята, і мила отчизна будуть краще процвітати вольностями своїми…»

У грудні 1671 року Михайло Ханенко вислав послів на сеймик Люблінського воєводства. Він прохав внести на сейм Речі Посполитої пропозиції про визнання православної віри не тільки на території України, а й скрізь — у Короні Польській та Литовському князівстві. Також Ханенко пропонував найвищому законодавчому органу шляхетської республіки забезпечити вольності козаків у королівських, магнатсько–шляхетських та духовних маетностях. 26 січня 1672 року відкрилася сесія сейму, яка мала вирішити ці та інші питання, але в лютому вона була зірвана.

За свідченням Г. Грабянки1, загальне керівництво над польсько–українськими військами після від’їзду Собєського до Польщі було покладене на гетьмана Ханенка. На його бік почали переходити окремі козацькі полки. Так, коли у березні 1672 року в Корсуні вибухнув бунт проти Дорошенка, козаки прохали заступництва в Ханенка. Знову під владу свого колишнього полковника перейшов Уманський полк. Гетьман Ханенко, підтриманий Уманським, Могилівським, Тарговицьким, Брацлавським і Корсунським полками, вислав посла до Дорошенка з пропозицією прибути на річку Росаву, де мала відбутися козацька рада. Цей крок гетьмана свідчить про те, що він намагався не лише збройним, а й мирним правовим шляхом отримати владу над Правобережною Україною. Але Дорошенко, побоюючись утратити булаву, не прибув на раду.

__________

1 Грабянка Григорій Іванович (р. н. невід. — бл. 1738) — український літописець, козацький полковник, автор історичного твору «Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницкого с поляками. Року 1710», оригінал якого не зберігся.


Наприкінці літа 1672 року в Україну з величезним військом прийшов турецький султан Магомет IV. Назустріч йому під Кам’янець вирушив Дорошенко з полками, які нараховували 27 тисяч чоловік. Ханенко з вісімнадцятитисячним військом виступив з Ладижина, щоб не допустити з’єднання загонів свого противника з армією падишаха. Під селом Четвертинівкою, що на правому березі Бугу, спалахнула битва, що завершилася поразкою козаків Ханенка. Сам гетьман з двома полками ледве встиг відійти до Ладижинського замку. Сердюцькі загони Дорошенка і татарська орда тримали в облозі Ладижин чотири тижні, але не змогли його здобути і відступили. Гетьман Ханенко з прихильниками втік до Білої Церкви, з якої неодноразово посилав листи до московських воєвод з проханням надати йому військову допомогу.

Не дочекавшись підтримки з Москви, він поповнив свої загони козаками Білоцерківського полку і вирушив на з’єднання з коронним гетьманом Собєським, який на Галичині продовжував воювати з турецько–татарськими військами. Спільними силами обох гетьманів вдалося розбити великі татарські чамбули1 під Краснобродом, Комарним та іншими західноукраїнськими містечками. Під ударами армії турецького султана 27 липня 1672 року капітулювали оборонці Кам’янця, після чого майже всі полкові міста Правобережжя присягнули на вірність Дорошенку. Ханенко ж із родиною знайшов притулок у Короні Польській.

__________

1 Чамбул — загін татарської кінноти, що роз’їжджав по степах і чинив раптові напади на мирне населення


І на деякий час його військово–політична діяльність на теренах Правобережної України припинилася.

15 жовтня 1672 року Туреччина і Річ Посполита підписали договір у Бучачі (так званий Бучацький трактат), за яким козаки, що підтримували Ханенка, могли вільно повернутися до своїх домівок, але сам Ханенко не смів робити цього. На певний час ця заборона стримувала гетьмана в його прагненні повернутися на батьківщину. Дорошенко знову переміг, адже саме його козакам

Відгуки про книгу Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: