Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко

Гетьман згадував: «Протягом цілого літа я неодноразово казав німцям про те, що з цих мирних переговорів нічого путнього вийти не може, що для всієї цієї компанії питання зовсім не в тім, щоб прийти до якого-небудь розгляду всіх цих питань між Україною і Радянським урядом, а винятково для того, щоб, користуючись у Києві правом деякої екстериторіальності, всіляким способом розвивати більшовицьку пропаганду у країні. Німці вважали, що переговори повинні вестися, що перерва переговорів поведе до припинення перемир’я, що цим будуть утягнені знову у бойові дії їхні війська, що стоять в Україні. Ми неодноразово ловили більшовиків на місці злочину, вказували на це німцям, але останні, хоча й входили з більшовицькими представниками у суперечки, все-таки продовжували наполягати на продовженні переговорів».

Київська газета «Русский голос» надрукувала інтерв’ю з Мануїльським, в якому він твердив, що «матушка Россия» може відродитися як Радянська федеративна республіка. Більшовики змагалися за симпатії «офіцерів Турбіних».

Гетьман розумів, що «…урядом була зроблена найбільша помилка, коли він призначив засідання цієї мирної конференції у Києві, тому що це дало можливість більшовикам почати свою агітацію».

На кращу та єдину боєздатну частину своєї армії — Запорізький корпус (дивізію) — гетьман не тільки не міг покластися, а й очікував од неї великих проблем. Командуючий корпусом генерал Зураб Георгійович Натієв (осетин за походженням) з першого дня гетьманства був активно налаштований проти Скоропадського і залишався прихильником Центральної Ради. З квітня 1918-го у дивізії почалися «скандали та розкладання», бо, за оцінкою гетьмана, до неї «…був набраний, за малим виключенням, усякий набрід». Цікаво, що до дивізії Натієва, до складу 2-го Запорізького полку увійшов курінь Січових стрільців, що колись охороняв Центральну Раду.

Скоропадський згодом запише: «Я часто одержував попередження, що у Натієва повстання проти мене. Німці мені пропонували розформувати ці частини через їхню неблагонадійність, я ж цього не хотів; по-перше, тому, що як не як, а це єдині частини, які в мене існували, які вже на ділі довели свою відданість; по-друге, вже чому — я не знаю, але факт, що в Натієва була величезна кількість усякого майна і зброї, що у випадку розформування цих частин могло бути конфісковане німцями».

Частина Запорізької дивізії була втягнута у темну політичну інтригу із ще одним претендентом на київський трон — Василем Габсбургом. В останніх числах квітня 1918-го три полки дивізії опинились у районі Олександрівська (тепер Запоріжжя) — Єлизаветграда, де вже стояли частини австрійського легіону Українських Січових стрільців (УСС) під командою Вільгельма Габсбурга — Василя Вишиваного.

Гетьман згадував, що емісари Вишиваного «…роз’їжджали по Україні, вже були деякі частини, з якими вони завели зносини, у дивізії Натієва… склалося цілком певне ядро прихильників ерцгерцога, були розгалуження цієї конспірації і по великих містах…», далі гетьман писав, що Вишиваний «…за допомогою навколишніх осіб, особливо якогось полковника, веде посилену агітацію на свою користь з метою бути гетьманом… подібні повідомлення почастішали. Це вже збудило в мене інтерес. Я послав перевірити, і виявилося, що все це дійсно була правда, причому туди (до дивізії Натієва. — В. С.) стікалися всі не задоволені новим режимом елементи».

На початку травня 1918-го на Півдні України стали відомі подробиці гетьманського перевороту. Українські соціалісти Одеси (есери та соціал-демократи) різко засудили Скоропадського, планували підняти повстання проти нього з допомогою частин Запорізької дивізії та легіону УСС і розраховували передати владу в Україні Вишиваному.

Соціалісти Одеси навіть думали про урочисте проголошення нового гетьмана в Одесі, разом з проголошенням Одеси столицею соціалістичного гетьманату. У ті дні полковник «запорожців» Петро Болбочан запропонував командирові кінного полку ім. Гордієнка полковнику Всеволоду Петрову підняти повстання проти Скоропадського спільними силами полку «гордієнківців», 1-го та 2-го «запорізьких» полків, одеських соціалістів і проголосити Вільгельма гетьманом України. Вільгельма Вишиваного також підтримували кінні загони Вільного козацтва отамана Оліфера, що був «проти гетьмана, а за Центральною Радою».

Не втаємничені у змову Вишиваного люди поширювали чутки про те, що полковник Болбочан має намір проголосити себе гетьманом.

У червні 1918-го частини Запорізького корпусу, за наказом гетьмана, були виведені з «небезпечного» району Херсонської губернії й сконцентровані на україно-російському кордоні у районі Куп’янська та Слов’янська. Німці одержали від гетьмана згоду на переформування та скорочення цієї частини з 20 до 6 тисяч вояків. У серпні 1918-го генерал Натієв був зміщений з поста командуючого дивізією, а на його місце гетьман призначив генерала Миколу Андрійовича Борковського (знайомий гетьмана, був командиром дивізії 8-го корпусу, яким тимчасово командував Скоропадський): «Йому було наказано видалити всі невідповідні елементи… і привести у належний стан, не перебираючи засобами».

Але перебування Вільгельма Габсбурґа-Вишиваного в Україні продовжувало бути головним болем Скоропадського. Непокоїли його і тісні взаємини Василя Вишиваного з уніатським митрополитом Галичини Андрієм Шептицьким, велика популярність Вишиваного в опозиційних колах як соціалістичних, так і консервативно-монархічних. Вишиваний не виконував наказів свого командування про участь його підрозділів у каральних акціях проти повсталих українських селян, усіляко підкреслював своє особливе ставлення до подій в Україні.

По «справі Вишиваного» Павло Петрович твердив: «Із всіх отриманих даних виявилося, що німці не були у курсі, австрійське ж офіційне командування і граф Форґач показували, що вони нічого не знають і не співчувають цьому. Надалі ж з’ясувалося, що всі ці справи підтримувалися і субсидіювалися австрійським двором й іншими колами. Я рішуче вимагав у Гренера і Мумма прийти мені на допомогу. Через деякий час ерцгерцога забрали. Він потім передав через Липинського… про своє бажання приїхати до мене порозумітися».

Габсбурґ-Вишиваний згадує, що було «…багато гетьманських доносів до німців… Гетьман вислав до Німеччини аж три ноти з жаданням, щоб мене усунули». Ці наполегливі звернення у липні 1918-го мали успіх — Вишиваного викликали до Відня, а потім до Берліна, де йому погрожували за самостійні дії «відняттям команди, розв’язанням УСС».

Перше велике повстання проти гетьманського режиму вибухнуло наприкінці травня 1918 року в районі Єлизаветграда, коли проти грабіжників із каральних загонів виступило до тисячі збройних повстанців-селян. На початку червня 1918-го піднялися Катеринославщина та Уманщина, де у повстанських загонах боролося вже до п’яти тисяч людей. Загони ці формувалися з учасників Вільного козацтва. Головними причинами селянської війни стало поновлення поміщицького землеволодіння і терор каральних і реквізиційних загонів, які