Павло Скоропадський — останній гетьман України - Віктор Васильович Савченко

Спроба зібрати частину депутатів Установчих зборів України привела до арешту керівника оргкомітету зборів Федора Швеця…

Лідери Центральної Ради та керівники її міністерств очікували від нової влади жорстоких репресій. Але, крім нетривалого арешту прем’єра Голубовича, одноденного арешту Петлюри та тижневого арешту Швеця, широких арештів не сталося. Хоча, відмовившись від арештів, Скоропадський пішов шляхом припинення політичної активності лівих партій.

8 травня 1918-го у Києві мав відбутися Всеукраїнський селянський з’їзд, що збирався стараннями соціалістичної «Селянської спілки», близької до УСДРП, але гетьман заборонив скликання цього «лівого» з’їзду. Делегати, що приїхали до Києва на цей з’їзд, нелегально зібралися на околиці Києва і прийняли резолюцію, спрямовану проти гетьмана як «обраного поміщиками», і закликали селян готуватися до повстання проти «панського режиму».

12 травня у Києві нелегально пройшов Всеукраїнський робітничий з’їзд, що так само висловився проти гетьманського режиму. Перша Всеукраїнська конференція профспілок також винесла резолюцію проти гетьмана. Свій протест проти «правого перевороту» висловила і профспілка поштово-телеграфних службовців.

У травні 1918 року на своїх пленумах та партійних нарадах Всеукраїнський комітет меншовиків та партія єврейських соціал-демократів «Бунд» вирішили засудити гетьманський режим та розпочати проти нього боротьбу.

На початку травня 1918-го гетьман намагався заборонити скликання партійних з’їздів українських соціал-демократів (УСДРП) і українських есерів (УПСР), але вони, проігнорувавши всі заборони, таємно провели свої з’їзди і винесли різкі антигетьманські резолюції. Тоді ж у Києві пройшов і з’їзд українських соціалістів-федералістів, що затаврував владу гетьмана як реакціонера і антидержавника.

В Одесі нелегально пройшов з’їзд українських лівих есерів (УПЛСР), на якому лідери цієї партії проголосили курс на збройне повстання та активну підпільну боротьбу проти режиму гетьмана.

Земства України так само стали ще одним центром непримиренної опозиції гетьманському режиму. Гетьман згадував: «…земські діячі, що завжди виступають під видом зацькованих ягничок, насправді ж улаштовували, де могли, розпачливий саботаж».

Земства були серйозним важелем внутрішньої політики і мали величезний вплив на українську провінцію. Земські діячі (приблизно 10 тисяч земців по всій Україні) були популярні серед селянських мас, і ця популярність становила головну небезпеку режиму… Вже у травні 1918-го місцева влада за антиурядову агітацію розігнала кілька повітових і міських земств на Київщині, Одещині та Катеринославщині).

Земства на чолі з Петлюрою вимагали від гетьманського уряду державну позичку в 100 мільйонів рублів. Наполегливі вимоги Петлюри здавалися підозрілими гетьману, і він вирішив, що гроші будуть надаватися земствам тільки для сплати по певних рахунках та в обмеженій кількості під контролем міністерства фінансів. Гетьман побоювався передавати прямий кредит земцям, вважаючи, що ці гроші можуть бути використані ними для підготовки повстання проти нього.

Наприкінці травня 1918 року Петлюра від імені земств відіслав скаргу-протест проти внутрішньої політики Скоропадського на ім’я посла Німеччини. Петлюра, очолюючи земську делегацію, під час аудієнції земців у гетьманському палаці зажадав від гетьмана припинення свавілля адміністрації та арештів земських діячів, звільнення арештованих земців, відставки чиновників, що зарвалися. Земства жадали від гетьмана визначитися зі скликанням Сейму (парламенту), замінити нейтральних міністрів «свідомими українцями», змінити курс уряду.

Розуміючи, що земства стають центром легальної опозиції і становлять потенційну небезпеку для режиму, гетьман наказує провести їхню повну й ретельну ревізію силами міністерства внутрішніх справ. Чиновникам було наказано виявити зловживання, розтрати у земствах і на підставі зловживань відсторонити неугодне режиму керівництво Земським союзом… Комісію перевірки очолив князь Голіцин (лідер «Союза земельных собственников»). Новий закон про вибори до земств, який було розроблено за наказом гетьмана, мав на меті перетворення земств у залежну від режиму, «кишенькову» організацію. Скоропадський намагався поставити на чолі цих земств «русофілів» і «поміркованих» лібералів, переважно українських поміщиків.

У той же час гетьманські старости, «не бачачи ніякої можливості працювати зі старими земствами, складеними з елементів, обраних під час революції», розпустили земські збори та відроджували старі дореволюційні склади земств. Згодом гетьман затвердив тимчасовий закон про те, що в окремих випадках губернський староста мав право розпустити земство з дозволу міністра внутрішніх справ. Цей закон викликав збурення серед земців та вимоги земців і «свідомих українців» притягнення до суду всіх старост, які розпустили земства у своїх повітах…

До серпня 1918-го у більшості промислових центрів України зберігалися легальні Ради робітничих депутатів, Ради профспілок, «Союзи соціалістичної робітничої молоді», якими керували меншовики та російські есери-центристи. Так, у Катеринославі діяла Рада робітничих депутатів, у якій з 246 депутатів блок меншовиків, бундівців, єврейських соціалістів та есерів налічував 121 особу, більшовиків було 45, українських соціал-демократів та українських есерів — 37… Ради робітничих депутатів Катеринослава та Одеси зверталися до місцевої гетьманської влади з протестами. Ще на початку травня 1918 року ЦВК Ради Одеси цілком легально видавав газету «Голос революции», у якій постійно критикувалася гетьманська влада.

Табір ворогів гетьманату мав такий вигляд: на крайньому радикальному фланзі перебували анархісти, більшовики, ліві російські есери, боротьбисти й «незалежники» з УСДРП. Ці партії відкидали будь-які компроміси з гетьманом і намагалися боротися з ним шляхом терору, диверсій та повстань.

Анархісти мали вплив на легкозаймистий матеріал міських босяків та безробітних. З липня 1918 року терористичну та повстанську боротьбу проти гетьманського режиму почала Конфедерація анархістських організацій України «Набат». Анархіст Нестор Махно у серпні 1918-го очолив повстання проти гетьмана на Катеринославщині.

Більшовики з перших кроків гетьманського режиму почали рішучу боротьбу проти «агентів реакції». Створений іще у квітні 1918-го Повстанський народний секретаріат «Повстанська дев’ятка» (Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою) об’єднав більшовиків, «лівих» із УСДРП, лівих російських та українських есерів у потужну антигетьманську силу. В українській провінції більшовики почали утворювати підпільні військово-революційні комітети для керівництва антигетьманським рухом.

5 липня 1918 року, на Першому з”їзді КП(б)У у Москві, було затверджено загальний план боротьби проти гетьманату; незабаром на Чернігівщині та Полтавщині з’явилися більшовицькі повстанські загони. 5 серпня 1918 року більшовики України оголосили наказ № 1 «На штурм», в якому лунав заклик до загальноукраїнського повстання. Але тоді більшовикам так і не вдалося його організувати. У середині жовтня 1918 року на Другому з’їзді КП(б)У більшовики трохи змінили свою радикальну програму. Частина українських більшовиків виступала за легальні можливості боротьби проти гетьманату: за участь у