На землі кленового листу - Левко Лук'яненко

неоднорідне. У ньому є наші друзі, у ньому є друзі Москви. З розмови ось тут у посольстві з Юрієм Москалем та його двома найближчими людьми я зрозумів, що вони ніколи не допомагатимуть молодій Українській державі, вони просто ніколи не робитимуть те, що йшло б усупереч волі Москви. Друге. Чому пані Барбара Макдугал поїхала в Москву і там визнала претензію Москви на особливу відповідальність на терені колишнього Союзу? Чого вона відкрито й демонстративно віддає перевагу Москві, а не новим державам — колишнім так званим союзним республікам? Де ж західна відданість ідеалам свободи людини та праву націй на самовизначення? Чому на ділі пані міністр закордонних справ Канади допомагає не зміцненню нових держав, а відродженню старої московської імперії? Я не підозрюю, щоб пані Макдугал мала якусь спеціальну антипатію до українців, зовсім ні.

— Може, це якось зумовлене її виборчим округом?

— Її округ у Торонто. Євреї там мають найбільший вплив. На другому місці — українці. Богдан Максимець, голова Онтарійського провінційного КУКу, її колега по консервативній партії. Вони знайомі вже десятки років. І все-таки… Отож не проста справа в цьому демократичному суспільстві знайти правильне пояснення мотивів політичної лінії того чи іншого політика. А ми їх мусимо знати. І не просто знати, але вміти примножувати друзів України.

— Нам треба завести картотеку. Для початку потрібно придбати довідник «Хто є хто в канадській політиці». Політиками стають не за одну ніч. Якщо уважно стежити, то можна добре орієнтуватися в персональному складі канадської влади і, зокрема, знати політиків, що формулюють важливі рішення.

— Величезну допомогу можуть надати українці. Багато з них десятиріччями працювали у різних федеральних і провінційних державних органах і знають вельми багато відповідальних осіб. Щоправда, всі вони дуже відкриті і розповідають одне одному такі речі, які явно не слід було б розповідати. З ними потрібно навчитися працювати. У нас, совітських людей, вихованих в умовах підслуховування, виробилося дуже гостре й чітке розуміння, що в бесіді сказано неофіційно, «між нами», і не призначене для переказування будь-кому, а що можна переказувати без обмежень. У канадців такого немає. Їхнє демократичне суспільство не потребувало вміння приховувати думки та висловлюватися однозначно: «так» у розумінні «ні», «ні» в розумінні «так», чорне в значенні біле і навпаки. Їхні душі не мають властивостей homo soveticus, які одне думають, друге кажуть, третє роблять. Канадці одномірні, і вони можуть зовсім не здогадуватися, що сказане вами призначене їм і не призначене для вільного поширення. На початку я кілька разів обпікся на цьому. Добре, що інформація була не важлива й не могла викликати серйозних ускладнень.

— Так ось, пане посол, якщо наше МЗС діє за старими правилами, то ті правила такі: жоден окремий колектив не міг бути залишений КДБ без сексота. Хто ж ним є у нашому посольстві?

— Ви їх боїтесь?

— Ні.

— І я не боюся. Тож не сушімо собі голови. З часом з’ясується. Робімо свою справу.

Ми попрощалися. Шандрук, член проводу Української республіканської партії, і я, почесний голова цієї партії, думали про одне й те ж — як більше допомогти Україні, як розпізнати й нейтралізувати її ворогів?

* * *

Якось я попросив Степана Яворського написати мені листа, який би допоміг орієнтуватися в оттавських обставинах. Він написав, приніс і передав А. Нікулі для мене. Лист був у вигляді статті і без конверта. У той день мене якраз не було, і Нікула залишив лист у приймальні. У листі було кілька слів про Євгена Кучера. Назавтра Кучер зателефонував до посольства і висловив незадоволення від згадки про нього.

Як могло статися, що інформація з посольського документа потрапила до Кучера?

Я вирішив провести чергову бесіду. Після роботи скликав дипломатів і весь допоміжний персонал до церемоніальної зали і зажадав від Нікули пояснити факт відпливу інформації з посольства. Нікула почував себе ніяково і в поясненні вагався між намаганням представити себе непричетним та між спробами применшити значення інформації.

Справді, сказав я, інформація не таємна. Проте, працюючи в посольстві, ви повинні дотримуватися посольських правил. Ми не збираємося відгороджуватися від канадського суспільства цегляним муром, як колишнє радянське посольство чи як тепер китайці відгородилися. Ми спілкуємося і спілкуватимемось, прийматимемо різних людей. І все-таки посольство — це держава в державі. Потік інформації з посольства суворо контрольований. Дипломати уповноважені державою нести інформацію з посольства. Вони знають, що потрібно говорити про Україну та діяльність посольства.

Що ж стосується документів, то ніхто з допоміжного персоналу не має права, якщо це не пов’язано з виконанням доручення, передавати посольські документи будь-кому іншому. Документ, про який іде мова, був написаний громадянином Канади для посла, і на нього поширюються правила поводження з посольськими службовими документами. Наші широкі зв’язки з українською діаспорою мають тенденцію перетворювати взаємини співробітників посольства з канадськими українцями на панібратські взаємини.

Я не забороняю вам у позаробочий час зустрічатися з нашими краянами, але прошу пам’ятати, що ви не маєте права розслаблятися до безконтрольного базікання.

Ще одне питання. Моральне. Мене турбує ваша поведінка на людях. Ми в Канаді представляємо Україну. Хотілось би, щоб ви любили Україну і представляли нашу Батьківщину країною культурних, розвинутих, чемних людей. Ми жили в безбожній комуністичній неволі, яка похитнула добрі народні звичаї й благочестиву мораль. Це наша хвороба, чужинцям до цього діла нема. Вони сподіваються бачити в нас чесних і порядних людей. І ми не маємо права їх розчаровувати. Якщо вони в нас розчаруються, то відвернуться від нас. І тоді не чекати Україні жодної допомоги чи навіть розуміння труднощів становлення молодої української державності. Це був би провал нашої дипломатичної місії. Цього допустити не можна. В ув’язненні я вивчив був Декалог (це десять заповідей українського націоналіста — борця, підпільника, повстанця, а не теоретика). Одна із заповідей вимагає ніколи нікому не дозволяти зганьбити честі й слави твоєї нації. Я сповідую цю заповідь. Найбільший ворог честі і слави української нації — це зловживання алкоголем, який нормальну пристойну людину перетворює на гидку й бридку потвору. Знайте: пиятики я не потерплю.

Український міжнародний науково-технічний центр

Відбулася чергова нарада з приводу функціонування Українського міжнародного науково-технічного центру. Учасники Центру: Україна, Канада, США і Швеція. Ми в Оттаві мали справу з представником Канади паном Тернером, який неформально представляв, можна сказати, трьох західних учасників угоди. Він уже вийшов з кадрової дипломатичної служби і тепер виконував окремі доручення канадського міністерства закордонних справ.

У