На землі кленового листу - Левко Лук'яненко
— Ви маєте на увазі сфабриковане фото з підписом про згвалтування українцем єврейської дівчини, що його надрукував англійський журнал «Time» і потім передрукували газети в США і Канаді?
— Так. Яка мета публікації цієї фальшивки?
— Нацькувати євреїв на українців.
— Кому це потрібно? Кажуть, це потрібно єврейським провідникам: способом зречення чужинцями євреїв вони стримують євреїв від асиміляції. Відомо, що єврейські провідники завжди підігрівали антисемітизм. Коли б не це, євреї не змогли б зберегтися впродовж двох тисячоліть, проживаючи серед інорідної більшості.
— Ви розмірковуєте в дусі засновника політології славнозвісного Макіавелі. Той казав: якщо керманичі народу хочуть зберегти свій народ, то хай потурбуються прокопати глибоку канаву між своїм народом і сусідніми (сильнішими) народами, бо від меча ще ні один народ не загинув, але багато народів загинуло, розчинившись в інших народах.
— Це велика істина. І все-таки…
— Згадаймо діяльність віденського комітету Візенталя.
— А то правда, що він — єврей з Дрогобича?
— Я чув, що тоді, коли Дрогобич опинився 1939 року під Радянським Союзом, він порозумівся з комуністами і з ними тісно співпрацював. Коли німці захопили Дрогобич і згодом виловили і знищили всіх євреїв, Візенталю дивним чином пощастило вислизнути з німецьких рук.
Наприкінці 50-х та початку 60-х років світове єврейство почало широко домагатися права виїзду євреїв з Радянського Союзу, а українська діаспора стала горою на захист євреїв, коли у західному світі помітно зросла співпраця українських націоналістичних сил з єврейськими колами у викритті нелюдської суті Російської імперії, і ця співпраця почала розростатися в могутню антирадянську силу, годі у Відні з’являється Візенталь зі своїм комітетом і розгортає на весь світ кампанію виловлювання поліцаїв, що допомагали німцям знищувати євреїв. Прошу зауважити, що всі зусилля Візенталя були спрямовані не проти німецьких злочинців, які організували полювання на євреїв і їх розстрілювали, а проти їхніх другорядних співучасників, переважно української національності.
— Коли б для Візенталя головна мета була в справедливій відплаті за геноцид його одноплемінників, він би шукав головних творців і виконавців геноциду там, де його започаткували і звідки керували здійсненням геноциду, — в Німеччині.
Ні, він шукав злочинців серед українців американського континенту, де українські націоналістичні сили особливо активно співпрацювали з єврейськими організаціями у справі захисту українських і єврейських національних інтересів, зокрема широкого домагання здійснення права українців на самовизначення і права євреїв на виїзд на свою історичну батьківщину. У Москві знали, що євреї вміють прогнозувати майбутній розвиток. І якщо вони починають розширювати співпрацю з українськими націоналістами, які зі своєї антиімперської затятості завжди боролися супроти Москви, то за цим є щось вельми серйозне — історична закономірність. І вона тим швидше розвалить Совітський Союз, чим дружніше співпрацюватимуть українські та єврейські політичні сили. Ось і придумали кинути між ними камінь незгоди. Хвилі збурення спричинили у США створення конгресової комісії з виловлювання співучасників німецьких нацистів га видачі їх комуністичним державам. Пробували створити таку ж комісію у канадському парламенті, але тут українська громада не допустила до цього. 1968 року 00Н ухвалила резолюцію про незастосування термінів давності притягнення до відповідальності німецьких фашистів та їхніх співучасників.
Був складений список, здається, з 17 осіб, яких вимагали судити за злочини проти євреїв. Абсолютна більшість у списку — українці. Українські юристи Канади і США довели сфабрикованість справ на 14 осіб. Канадський парламент відмовився видавати людей. Поступово антиукраїнська хвиля спадала, проте вся ця візенталівська затія завдала і величезної шкоди українсько-єврейським взаєминам на Заході. Хто виграв? Виграла Москва: був зруйнований українсько-єврейський антиімперський блок.
На початку 70-х років у самій імперії зав’язуються тісні контакти між українськими і єврейськими правозахисниками. У в’язницях і концтаборах українські правозахисники зливаються з українськими націоналістами і разом відстоюють право України на самовизначення, а єврейські правозахисники стають єврейськими націоналістами і домагаються права виїзду з Союзу. І ті, й ті разом активно підточують фундамент імперії зла різноманітними спільними акціями протесту, поповнюють антирадянський самвидав та перекидають правдиву інформацію у вільний світ крізь малюсінькі шпарки «залізної завіси».
Кадебістам не подобався і цей українсько-єврейський союз. Вони час від часу пробували нацьковувати одних на одних. Внаслідок досить високого інтелектуального рівня обох громад це не давало їм бажаних наслідків, але тим не менше спроби тривали.
І коли тепер зустрічаємо майже синхронні публікації, що нацьковують євреїв на українців, то я ставлю собі питання: кому це вигідно? Кому потрібно сіяти ворожнечу між українцями і євреями? Кому шкодить співпраця між українцями і євреями? У нас із євреями немає територіальних спорів, у нас немає економічних, політичних, релігійних, культурних чи якихось інших претензій. Перетворення України на незалежну державу і зміцнення цієї держави не суперечить єврейським національним інтересам. Навпаки, створення незалежної демократичної відкритої України з ринковою економікою відкриває широкий простір для активізації різноманітних єврейсько-українських взаємин для блага обох народів. Ті взаємини, які були раніше в московській тюрмі народів, можна назвати взаєминами невільників.
З розпадом тюрми народів і виходом на свободу українців і євреїв наші відносини в умовах демократичної України освітлюються відкритим небом і зігріваються духом свободи, і кожен народ користується з них собі на благо. Незалежна Україна стоїть кісткою в горлі практично лише одній силі — російським шовіністам, що мріють про відновлення своєї влади над Україною і відродження імперії.
Шкода, що деякі єврейські журналісти не розуміють, що нацьковуванням євреїв проти українців роблять добро не єврейському народові, а прислужують російським шовіністам.
Коли розпався Совітський Союз і злочинний характер його режиму став очевидним для всього світу, в рядах його апологетів і агентів почалася переоцінка цінностей. Чесні комуністи відійшли від компартій, почали писати викривальні антиімперські статті, а платні агенти причаїлися. У цей період майже не спостерігаємо скоординованих публіцистичних виступів промосковського характеру. Однак замість СРСР з’явилася РФ. Вона підібрала агентуру і продовжила роботу в дусі виправдання особливої ролі РФ як миротворця в постсовітському геополітичному просторі. У системі таких координат утвердження самостійної України неприпустиме, і тому проти нас ведуть багатопланову боротьбу в різних напрямах і різними способами.
Канадське суспільство
