Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо
Люди, позбувшись колгоспного ярма, рвалися до своєї роботи. Треба було бачити, з якою любов'ю, з якою побожністю вони поралися біля своєї землі, з якою врочистістю виїздив хазяїн у поле сіяти свою пшеницю, з якою веселою заклопотаністю селяни поспішали в поле, десь за дві години до світанку, щоб до сонця зв'язати гречку; треба було бачити, як дбайливо було впорано городи та наділені для індивідуального користування ділянки польової землі, щоб зрозуміти, як остогидло бідним селянам колгоспне ярмо, оте «колгоспне щасливе життя», про яке українське селянство склало відому пісеньку:
«… ні корови, ні свині, Тільки Сталін на стіні…»Поля, що їх обробку провадили спільно, також було впорано з давно вже невиданою дбайливістю: адже люди знали що все, що там уродить, — то їхнє. Так само було добре оброблено «колгоспні» поля — люди знали, що з того «колгоспу» буде сплачено окупаційній владі твердо визначену частину–податок, решта ж належить їм — господарям, і що більша буде тая решта, то більше буде в них у засіках. І тому робота, як кажуть, горіла в руках. Сільськогосподарський реманент, як відомо, було в більшості знищено при відступі совєтських армій, але вже в 1942 році реманент у переважній частині селян був — щоправда, примітивно зроблений сільськими ковалями та колишніми полоненими з глибинних областей Совєтського Союзу, між якими було багато всіляких фахівців–робітників. Отже, були плуги, борони, рала, культиватори, вози та інше.
За два роки окупації зовнішній вигляд селянства в його масі змінився на краще як щодо здоров'я, так і до одягу. Величезні маси «мішечників», себто мешканців міста, шукаючи хліба, сала, птиці, меду та інших засобів харчування, несли з собою одяг, взуття, годинники і т. д. Несли міняти свої злиденні рештки, але несли й речі, здобуті в жидівських та залишених комуністами помешканнях у перших днях після вступу німців.
Коли дивитися на цей буйний розквіт селянського добробуту після колгоспної неволі, само собою напрошується порівняння з часами так званого НЕП–у[151].[152]
І тоді, нісля проголошення НЕП–у, з блискавичною швидкістю, за два–три роки, розквітла країна, і тоді поля забуяли пшеницями, а базари ламались від усякого добра. Звичайно, на цей раз масштаб того відродження був менший — війна, окупація не могли не відбитись на всьому житті, але загальна картина та ж: селянство з таким же захопленням заходилось будувати своє власне господарство.
Проте було б помилкою узагальнювати такий стан. Подекуди в окремих районах і податкова практика, і загальне ставлення до селянства були далеко гірші; це особливо відноситься до районів, де діяли совєтські партизанські загони. Взагалі треба сказати, що певної усталеної політики щодо сільського господарства та селянства не було. Часто такий чи інший режим у певних районах визначався моральними якостями чи адміністративними здібностями Ґебітскомісара чи Крайсляндвірта.[153]
Споживча кооперація майже всюди відновила роботу на своїй старій базі. Принаймні мені не доводилось чути про збирання нових паїв.