Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Старшинами, завдяки яким вдалося врятувати курінь і затримати його до захисту Житомира, були: сотник Кустовський, сотник Зелінський, Гоженко, Гончарів, Шепель, Халаїм і командир кімнати сотник Благо.

Сотник Кустовський своєю розпорядливістю та енергією втримав курінь, привів його до ладу і припинив наступ більшовиків.

Розгром куріня зробив гнітюче вражіння на всіх. Особливо для полковника Болбочана було це великим ударом.

Не чекаючи наказу, самовільно здав помішникові посаду ґуберніяльного команданта і обняв команду над курінем, усунувши Мацюка.

Привівши сотні до порядку Болбочан провадив їх у протинаступ на більшовиків.

Відкинувши ворога від Житомира, Болбочан посунувся в напрямі Бердичева, але тут прийшлося йому змагатись з переважаючими силами ворога.

Кілька разів кіннота ворога обходила курінь з боків, але відкидав її вогонь наших кулеметів. Один раз ворожа кіннота при допомозі броневиків зробила глибокий обхід і вийшла на зади наших позицій з метою захопити наші ешелони, які знаходилися в 10 верстах від місця бою, та викликати паніку на задах нашого війська. Але дякуючи енергії Болбочана і при допомозі сотника Шелеста, команданта штабу куріня, який керував прикритям ешелонів, та командира батерії сотника Лощенка, ворожу кінноту вдалось відбити.

Натомість у центрі наші лави перейшли в наступ по залізниці і захопили в полон один броневик, а другий був зірваний відступаючим ворогом. Ніч припинила дальшу боротьбу.

В цьому бою вдалося Болбочанові відбити назад батерію, залишену завдяки Мацюкові. Біля неї знайдено тіла по звірськи вбитих сотника Савінського і його козаків. Всіх їх, як виявилося при огляді, по звірськи замучено. В сотника Савінського обрубано пальці на руках, оскальповано голову і зібрано шкіру на руках. Тіла цих героїв забрано до ешелону і пізніше поховано в Київі на Аскольдовій могилі. Батерію з того часу іменовано: "1-ша батерія ім. Савінського".

В дві годині ранку більшовики пішли в протинаступ, та понесли тяжкі втрати вбитими і полоненими.

Стративши двох командирів полків забитими і командира матроського відділу раненим і полоненим, більшовики відступили з великим поспіхом, залишаючи м. Бердичів, де не встигли розстріляти арештованих "буржуїв".

Міське самоврядування взяло на себе прохарчування цілого куріня на ввесь час перебування його в Бердичеві.

Виславши авангард у слід відступаючих більшовиків, Болбочан послав Урядові звіт про наслідки наступу.

В Бердичеві Болбочан поповнив свій курінь і обоз зброєю, набоями, одягом і ріжним військовим майном, що залишилося від південно-західнього фронту, і почав готовитися до наступу на Київ через Козятин-Фастів. Якраз тоді одержано відомосте, що більшовики вивозять багато майна з Поділля й Одеси через Жмеринку — Київ. В самому Київі кожного дня розстрілювали сотні людей. Стації Козятин і Фастів були забиті ешелонами.

З усього цього виникало, що необхідно було йти зараз по горячих слідах за більшовиками і захопити Козятин та Фастів.

Болбочан чекав наказу і готовився до бою, Ввечері другого дня після зайняття Бердичева прибув ешелон Німців.

Дивно й чудно було якось для всіх сьогодня бачити так близько тих, з якими кілька років билися, та ще в ролі своїх спільників.

Німці ставились до Запоріжців дуже коректно і все робили за згодою Болбочана.

На другий день прийшов наказ вирушити на Київ, але не через Козятин-Фастів, а через Коростень.

Чому вийшло таке розпорядження, трудно було дізнатися, але було ясно, що Німці перші займуть Київ, а ми зявимося вже як гості, і, крім того, втратимо всю здобич.

Болбочан ще раніш, вказуючи на ці причини, просив Уряд дати наказ про наступ на Київ через Козятин.

Але наказ був поданий у категоричній формі про наступ через Коростень і тому прийшлось вертати назад на Житомир.

В Житомирі сидів уже новий командант зі "своїх людей". Він мудро віддав наказ, що розпорядження попереднього команданта касуються, як контрреволюційні.

Все, що робив Болбочан, уважалося небезпечне для революції. Громадяни заплутувалися між трьома деревами.

В Коростені Запоріжці застали Німців, які позаймали всі склади і нічого для нас не видавали. Сюди ж прибув і перший курінь Запоріжського загону разом з ґен. Прісовським, який обняв команду всього загону в цьому наступі на Київ.

В авангарді вирушив броневик, а за ним ешелонами вирушили всі запоріжські частини на Київ. (Схема І).

На стацію Ірпень більшовики пробували дати одсіч, та згромадили досить поважні сили. Тут Генерал Прісовський, недоїзжаючи до Ірпеня, виладовував усі свої сили, розвернув їх і повів на ворога. Бій тягнувся недовго і більшовики, цілковито розбиті, мусіли відступати, висадивши передтим у повітря залізничий міст на ріці Ірпені.

О 12 годині ночі 1 березня нов. ст. був зайнятий Святошин перед Київом, а о 4 годині ранку Болбочан з розвідчиками на броневому авті вскочив до Київа.

За ним до Київа, який маячив вже своїми хрестами, підходили Запоріжці.

О 10 годині ранку, з великим синьо-жовтим прапором, добре одягнуті, з палаючими очима, з високо піднесеними головами, входили Запоріжці стрункими рядами в золотоверхий Київ, після місячної розлуки з ним.

Тою самою дорогою, якою вони, пригноблені, розбиті і неорганізовані місяць тому покидали свою столицю, тепер йшли повні віри і завзяття, з надією на кращу будуччину.

З величезним ентузіязмом зустрічало їх населення Київа. Люди плакали, дивлячись на Запоріжців, які йшли рівними кольонами, під командою досвідченої старшини. Надіялися, що час революційних вигуків і кличів уже минув, що прийде влада, навчена гірким досвідом і попередніми помилками, що почнеться налагоджування життя і праця, а сльози висохнуть і забудеться лихо.

В Київі все військо зібралося на Софійській площі, де був відслужений молебен