Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
Ми, Українці не маємо такого свята. Але в історії творення нашого національного війська є день великої ваги, який хоч і був непомітним для ширшого громадянства, але був переломовим в історії творення нашої мілітарної сили.
В ніч з 26 на 27 січня (ст. ст.) 1918 року рештки української армії під натиском більшовицьких банд Муравйова відступали зі своєї столиці, золотоверхого Київа. Київ горів. Чути було стріли ворожих гармат і кулеметів. Чути було, як ворог посувався по місту, займаючи залишені нами позиції. А тим часом по Святошинській шосі тихо посувалися відступаючі рештки частин київської залоги. Де-не-де чувся плач людий, що прощалися зі своїми родинами. Червона луна пожежі надавала постатям якогось містичного вигляду. Попереду їхав обоз з раненими і хорими.
Уряд проїхав на автах. За Урядом їхали інституції, а за ними без обозу, без харчів, без запасу набоїв ішли в невідому будучність непоборні.
Одні в широких штанах з "оселедцями" на голові, другі з довгими кольоровими шликами на шапках, з кривими шаблями й пістолями за очкуром. Ішли в шинелях без наплечників, з рушницями без багнетів. Сердюки богданівці йшли в чорних баранкових шапках з кулеметними стрічками через плече. Гайдамаки в червоних кожушках з довгими червоними шликами.
Йшли озброєні до зубів вільні козаки от. Ковенка. Инші несли кулемети Люїса і Кольта. Гармати котилися по рівній дорозі, обвішані ранцями і торбами. Старшини і юнаки ген. Прісовського йшли в рівних рядах. Позаду всіх, прикриваючи відступ, йшов полк. Болбочан зі своїм відділом. Зі Святошина всі численні частини на рано перейшли в село Гнатівку. Яких тут тільки не було відділів і частин!
Тут була ціла армія, яка начислювала кілька дивізій, кошів, відділів Вільного Козацтва і всяких инших окремих військових одиниць, а крім того багато штабів неіснуючих частин. Але всі ці частини були дуже маленькі складом, а декотрі з них мали всього по кілька чоловік, так напр.: Ґеорґієвський полк — 8 чол., Полуботківський — 5 чол., Наливайківський полк — 21 чол., Сагайдачного — 6 чол., Богданівців — 120, Дорошенківців — 80 і т. д. Найбільшою частиною були Республиканці полк. Болбочана.
В Гнатівці скликано нараду всіх командирів окремих частин. Тут полк. Болбочан і ґен. Прісовський запропонували, щоб усі ці частини звести в Окремий Запоріжський загін під командою одного Начальника. Деякі "отамани" запротестували проти знищення їх окремих" загонів", але їм заявлено, що залишать їх самих з їхніми загонами в Гнатівці, і вони волею-неволею мусіли погодитись. Один тільки С. Петлюра зі своїм кошем відмовився підлягати командирові загону і цілий час тримався окремо.
Командиром 1-го Запоріжського Загону був вибраний ґен. Прісовський. Крім того ухвалено, що військо є аполітичне і всякі комітети й комісарі, які дезорганізували і розпалювали до цього часу армію, не повинні мати в ній місця. Дисциплінарна влада належить старшинам. Цей власне момент можна вважати переломним в історії творення українського війська, бо з цього часу воно набирає тих прикмет, які характеризують кожну регулярну армію.
Тут — же було вирішено, по змозі, найдовше триматися в напрямку Київ-Житомир, щоб дати можливість правительству і Центральній Раді зібратися в Житомирі.
Сам генерал Прісовський призначив собі начальника штабу, помішника і командирів курінів та сотень. Дуже не подобалося Урядові, що на чолі війська став "ґенерал", значить "реакціонер".
Починаючи від голови Центральної Ради і кінчаючи військовим міністром Жуківським, увесь Уряд підтримував Гайдамацький Слобідський Кіш, уважаючи його за свою найкращу віддану частину, та не любили цієї нової формації "Запоріжців" за "контрреволюцію".
Багато минуло часу і розлилось море крові, заки Уряд і сам Симон Петлюра переконалися, хто такі Гайдамаки, а хто Запоріжці.
1-ий Запоріжський загін був розділений на 2 куріні. 1-шим командував полковник Загродський, а 2-гим полковник Болбочан, на котрого покладено й обовязки помішника ґен. Прісовського.
В склад 1-го куріня головною основою ввійшли Богданівський і Дорошенківський полки, Залізничий курінь і Вільні Козаки.
В склад 2-го куріня ввійшли, крім Республіканського полку Болбочана, ще старшинський відділ ґен. Прісовського і полки: Полуботківський — 5 чол., Наливайківський — 21 чол., Богунівський— 8 чол. Вільні козаки от. Ковенка прилучилися до гайдамаків от. Петлюри.
Артилерія і кіннота були виділені в окремі бойові одиниці. Всього взагалі було понад 3.000 чоловіка. Комітетів і комісарів у цих частинах не було, не вважаючи на домагання Уряду. Грабунків і сваволі за час походу не було зовсім, а коли трапився один випадок з підстаршиною і козаком, то їх розстріляли на місці. Взагалі в керуванні з цього часу відчувалася тверда військова рука.
Вирушили з Гнатівіки на Житомир, а звідтіля на Коростень[1]. На курінь дістали по кілька фірманок.
Ситуація на заході України була слідуюча: бувша VII дієва армія, виключно більшовицька, що наступала з фронту вкупі з 2-гим гвардійським корпусом, забравши Проскурів, Жмеринку та Козятин; довідавшись про те, що Київ забрали більшовики, вона повернула до Бердичева, який і захопила 1 лютого. Наміром її було йти до Житомиру, щоб захопити Центральну Раду й останки українського війська, але Рада виїхала до Володимира-Волинського, а війська перейшли в Коростень, і збиті з панталику більшовики занехали переслідування.
В Коростені знаходилися великі склади військового майна. Тут
