Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Доцільним буде згадати дещо про чехословацьке військо.

Чехословацьке військо утворилося в Росії ще за царських часів 1914 р. Тоді мало воно всього оден лєґіон під назвою "Чеська дружина". В грудні 1915 р. головне російське командування дозволило втілити в ряди лєґіону австрійських полонених Чехів і Словаків.

Національні організації Чехословаччини тим-часом видають таємну відозву до чехословіаків в австрійському війську на протиросійському фронті, щоб вони піддавалися Москалям при кожній нагоді. Вже в кінці грудня 1915 р. зтворюється один полк чехословацького війська, а в цвітні 1916 року перша бригада.

Революція 1917 року дала можливість до організації великої національної армії, що було ухвалено чеським національним зїздом в м. Київі 20 цвітня 1917 р. Чехословацька бригада розвернулася в корпус. Берестейський трактат застав чехословацьке військо на Україні. Відступало воно перед Німцями щораз дальше на схід.

Командиром чехословацького корпуса був російський генерал Шокорів, а начальником його штабу генерал Дитерікс.

На засаді умови, складеної з більшовицьким урядом, Чехословаки мали вільний шлях до Владивостоку і відтіля вони мали бути перетранспортовані до Франції. Але більшовики умови не дотримали і предявили їм нові вимоги. Тільки за ціну оборони лінії Кременчуг-Ромодан-Ромин, більшовики згоджувались перепустити Чехослсваків на Сибір.

Чехословацьке військо дуже добре зорганізоване, здисціпліноване й чудово озброєне, було поважною військовою силою. Це і примусило Німців зупинитися в Гребінці й зажадати допомоги.

Натомість українське командування рішило використати зупинку Німців і відкинувши ворога від Гребінки, перейти в наступ та захопити Лубни, Ромодан і самостійно просуватись на Полтаву. Начальник німецького відділу не міг навіть відважитись піти слідом за Запоріжцями, не сподіваючись успіху цієї акції.

Припинивши наступ Чехословаків на Гребінку, після дводневного бою 16 березня українське військо зайняло м. Лубни. В цьому бою особливо відзначився кінний Гордієнківський полк, під командою полковника Петрова, який разом з кінно-гірською батерією зробив глибокий обхід зправа й зайняв місто несподівано для ворога. Захоплення Лубен було таке нагле, що більшовики не встигли, по свойому звичаю, зірвати станцію і міст через Сулу. Зіпсували тільки стрілки і спалили рухомий залізничний состав.

Ціле населення міста з радістю витало українське військо, а до рядів його вступило багато нових жовнірів. Записувались переважно студенти, вчителі, гімназисти й семинаристи.

Всюди по дорозі наступу до рук українського війська переходили великі склади військового майна. Від більшовиків відбивалися також численні залізничні валки, навантажені всяким майном, пограбованим у населення, а також забраним з військових складів.

Ця військова добича була вічно причиною сварки з німецьким командуванням, котре по умові з Урядом Центральної Ради мало право на більшу частину військових запасів.

Бажання спасти склади майна для держави було саме головною причиною, для чого українське командування розпочало наступ, не ждучи на Німців.

Не дивлячись на це, відносини між Запоріжцями й німецькими частинами, в міру розвою спільної боєвої праці, ставали щораз то кращими.

Після захоплення Запорожцями Лубен, післано німецькому командуванню в Гребінку телеграму з пропозицією просунутись на лінію Лубен.

Але Німці цій телеграмі не повірили і були певні, що її прислали більшовики, щоб їх спровокувати і знищити Запоріжців.

Прийшлося посилати спеціяльнии поїзд і тоді Німці прислали 1 баталіон піхоти і два броневики, а решта залишилась у Гребінці.

На стації Лубни українське командування виробило плян дальшого руху дивізії на Полтаву.

Порядок руху був слідуючий. На чолі залізничним шляхом мав просуватися 2-гий запоріжський полк, за ним резерва цього полку Богданівський курінь 1-го запоріжського полку, а позаду резерва дивізії — решта 1-го запоріжського полку.

Кінний Гордієнківський полк одержував окреме завдання. Він мав просуватися на Хорол-Білоцерківку-Решетилівку і біля останньої перетяти залізничний шлях на Полтаву.

Наступ розпочався ранком 17 березня.

Коли ж Німці дізналися, що українське командування залишило вигідну для оборони позицію на р. Сулі і частини дивізії вирушили на Ромодан, назвали цей вчинок божевільним.

Правда, умови для успішного наступу були дуже невигідні і тому Німці не розуміли, як можна йти в чоловий наступ з меньшими силами на ворога, що займає домінуючі позиції.

І дійсно, правий беріг р. Сули, на котрому стояло м. Лубни, був високий, а протилежний низький з постепенним підємом у бік Ромодана, так що місто Ромодан займало пануючі височини і захованих підступів не мало. Всякий рух наших військ ворог спостерігав, як на долоні і приймав до того відповідні міри.

Крім того запоріжські гармати мусіли ставати на відкритих позиціях, що давало змогу ворогові параліжувати їх працю. Таким чином наша піхота залишалася без захисту і прикриття гарматного вогню. При таких умовах розпочався наступ Запоріжців.

Ще в перший день після захоплення Лубен піші частини перейшли річку Сулу і зайняли позиції на верству перед стацією Солоницькою, котру більшовики тримали міцно в своїх руках.

Стація Солоницька знаходиться в історичному місці.

Недалеко від неї колись Наливайко зі своїми козаками отаборився під Солоницею над Сулою і довго витримував облогу польських військ. Трагічний був кінець цієї облоги, вигинули майже усі наливайківці, але не вмерла ідея, яку тепер їх нащадки новітні Запоріжці несли на своїх багнетах. Пухка і чорна Солоницька земля ущерть напоєна кровю наших прадідів, зачервоніла знова кровю їх правнуків — Запоріжців.

Сама стація Солоницька лежить у долині і з високого лубенського берега наші гармати обстрілювали увесь двірець і його околиці, не даючи там скупчуватись ворогові. Але вночі, прикриваючись темнотою, ворожі броневики підходили майже до Сули і обстрілювали м. Лубни та залізничу стадію, де стояли ешелони з Запоріжцями.

Авангард Запоріжців, не маючи зі собою гармат, не міг боротись з ними. Зірвати залізницю позаду бронепотягів та так відрізати