Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Кіннота запоріжська на чолі з Гордієнківським полком одержала наказ з кінно-гірською батерією, піхотою на самоходах і броневиками знищити ворога, наступавшого шляхом Хорол-Лубни і захопити Хорол.

Цим кроком перерізувано залізничу лінію Ромодан-Кременчуг і так загрожувано обхопленням ворога.

В Хоролі кіннота мусіла зачекати, поки головні сили Запоріжців не займуть Ромодану і потім через Білоцерківку-Решетилівку наступати на Полтаву.

Кіннота своє завдання виконала блискучо і ранком 20 березня всяку загрозу обходу з права усунено; кіннота захопила в ночі Хорол.

Одночасно полковник Болбочан перейшов у центрі несподівано в наступ з 2-гим запоріжським полком і зайняв розїзд Тарнавський.

Наскок був так несподіваний для ворога, що тут захоплено, майже без спротиву, 4 бронепотяги й ешелони з чехословаками і раненими. Крім того захоплено кілька гармат.

Ворог відступив у паніці на Ромодан. Селяни околичних сіл оповідали, як чехословаки відступаючи плакали, що їм приходиться битись з Славянами — Українцями і нарікали на більшовиків.

Коли більшовики довідались про захоплення нашою кіннотою м. Хорола, почали спішно евакуовати Ромодан в напрямку на Полтаву.

Тепер більшовики, залишивши усі спроби наступу, перейшли до оборони. І не дивлячись на своє скрутне положення та великі втрати, ворог уперто оборонявся.

На вечір тогож таки 20 березня на допомогу Запоріжцям прибуло 3 баталіони Німців з 4-ма батеріями.

Бравурово вїхали карєром німецькі батерії в передні лави Запоріжців, блискавкою скинули гармати з передків й одразу відкрили швидкий вогонь на ворожі позиції.

Це був аванґард тих німецьких сил, котрих вижидали в Гребінці.

Вечером, щоби перешкодити евакуації Ромодану, наступ продовжувано. В ньому брала участь і німецька артилерія.

Дня 21 березня Ромодан занято.

Першими ввійшли 2-гий запоріжський полк і 3 батерія.

Тут до рук українського війська попала деяка військова добича: рухомі шпиталі, велика кількість поїздів, ріжне військове майно.

Треба завважити, що серед ріжної військової добичі були й бальони з задушливими ґазами.

Відступаючи чехословаки попсували залізничний шлях між розїздом Тарнавським і Ромоданом і цим на довго затримали пересування бронепотягів та ешелонів Запоріжців.

За відступаючим ворогом наспівали тільки кіннота і броневики.

Ворог відступив на Полтаву і відступаючи по дорозі зірвав залізничний міст на Хоролі.

В Ромодані негайно складено з вагонів два поїзди. В ці поїзди завантажився відділ Запоріжців і в супроводі захопленого бронепотягу вирушив у бік Лохвиці, щоби знищити ворожу групу, яка оперувала на шляху Лохвиця — Гребінка.

Це завдання відділ виконав успішно.

В цих останніх боях полковник Болбочаи проявив себе, як дуже добрий, зарадливий, енергійний, холоднокровний і смілий командир.

В той мент, коли здавалося, що все втрачено, він сміло і певно переходив у наступ, часто особисто ведучи Запоріжців у наступ.

Завдяки цьому Запоріжці проявляли великі діла хоробросте, непохитності й розбивали багато разів сильнішого ворога.

А ворог був дуже поважний — в головній мірі чехословаки і матроси. Чудово озброєні і на кращих позиціях — а проте були вони переможені далеко слабшими, чисельно, але сильнішими духом і відвагою Запоріжцями.

У захоплених полонених знайдено накази і Газети, в котрих можно було прослідкувати, як змінявся у більшовиків погляд на українське військо. З самого початку про українське військо нічого не споминалося, потім писалося, що з більшовиками бються банди Петлюри і Винниченка, а тепер писали, що під Ромоданом веде бій з Червоною Гвардією "сільний отряд запарожскіх войск под командой реакціонера старорежімнаво царскаво генерала Балбачана. Балбачан опаснєйшій пратівнік савєтской власті". За живого чи мертвого обіцяли заплатити 50.000 рублів.

Отже по цьому було видно, наскільки більшовики оцінили боєву діяльність українського війська і діяльність полковника Болбочана.

З Київа разом з військом вирушив як "око Уряду" комісар Павло Макаренко. При знайомстві він представлявся премірованим інжиніром, членом Російської і Француської Академії Наук і доктором права. Часто показував рисунки якоїсь гармати, що мала бити на 200 верст.

Як до представника Уряду всі старшини відносились до нього з повагою, а він досить жвавий, любив ділитися своїми думками з молодшим старшинством. Розказував про свої проекти електрифікації України за поміччю дніпровських порогів, розказував, що має братів, а всі вони великі патріоти й учені.

Підчас останніх боїв він перебував у Лубнах і негайно прибув до Ромодану по його захопленню.

Тут стався з ним такий випадок.

На Станції був захоплений більшовицький санітарний потяг з раненими і хорими, з медичним персоналом, обслугою і великим запасом медикаментів.

Полковник Болбочан наказав, щоби після направлення залізничного шляху, відправити цей поїзд до Київа, бо раненим і полоненим ніколи кривди не робив.

Комісар Макаренко, довідавшись про цей поїзд і користуючись відсутністю полковника Болбочана, який поїхав до Натієва, наказав його в дві годині звільнити від хорих і ранених більшовиків.

Треба зазначити, що цей поїзд був сформований ще за царських часів, мав прекрасні вагони, вагон кухню, лазню і т. д.

Розпорядження Макаренка виконав сотник Гемпель.

Коли приїхав полковник Болбочан і йому розповіли про звільнення поїзду, він не міг цьому повірити.

А тимчасом комісар Макаренко переніс до поїзду свою резиденцію і наказав наготувати обід, на який запросив і Болбочана. У відповідь полковник Болбочан наказав негайно перенести назад у поїзд ранених і хорих. Наказ виконано, не дивлячись на спротив комісара Макаренка, який заявив, що поїзд потрібний йому як представникові "Верховної влади". Від кари сотника Гемпеля спасло тільки горяче заступництво Макаренка.

Цей випадок звернув увагу Болбочана на діяльність і блище окружения Макаренка.