Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

В той час, коли українське військо захопило Гребінку, Лубни, Ромодан і форсовним маршем наближалося до Полтави, на Правобережжу і решті Лівобережжа йшло плянове звільнення України австро-німецькими арміями.

На Правобережжу після захоплення українсько-німецьким військом м. Киїєва, більшовики подалися на південь України. Гонило їх австро-германське військо в двох напрямках: 1) по залізниці від Козятина на Бобринську, Знаменку и Катеринослав і 2) понад морем од Одеси на Миколаїв і Херсон. (Схема 3).

Також звільняли від більшовиків стації і водяні дороги в околицях Ольвіополя й Вознесенська.

Більшовицькі відділи на цей час в цьому напрямку складалися з останків армії Асеєва, яка була на півдні в районі Ольвіопіль-Вознесенськ, із армії Єґорова, яка тримала лінію Знаменка-Катеринослав, та з матросів, солдатів і червоногвардійців, які оперували на приморському відтинку.

Всіми цими силами керував Муравйов, штаб якого пробував до 20 березня в Катеринославі, а потім у Харкові.

Поважні бої були лише біля ст. Помітної (17 березня), біля Миколаєва (18 березня) й біля Знаменки (20 березня).

В приморському районі більшовики виявили деяку впертість. Так напримір Миколаїв та Херсон були зайняті спочатку невеликими відділами австро-германців, але під натиском більшовиків вони мусіли залишити ці міста.

Пізніше австро-германці мусіли були збільшити свої сили і приступити до більш серіозних операцій, щоб закріпити за собою взагалі південно-дніпровські торговельно-промислові осередки.

При наступі незалежно від залізниць, Німці дуже вміло використували і лінію Буго-Дніпра. Користуючись початком навігації, вони спустились у багатьох місцях цими водяними артеріями й тим дали значну поміч операціям на суші.

З кінцем березня майже ціле Правоберіжжа було звільнене.

Натомість на Лівоберіжжу рівнобіжно до напряму операцій українського війська, германські частини провадили наступ в двох напрямках:

Гомель-Новозибків-Брянськ;

Київ-Бахмач-Ворожба-Курськ.

Крім того з боку Кременчуга наступала на Полтаву одна германська кінна дивізія.

Сили більшовиків у цих напрямках були слідуючі:

В напрямі Гомель-Новозибків-Брянськ головним чином билися недобитки полків південно-західного фронту. Ці останки були зібрані в так звану першу революційну армію Степанова; особливого опору вона не давала.

В напрямі Київ-Бахмач оперували головно відділи червоногвардійців, яких набрано в Київі, але ці загони були мало придатні до боєвих операцій, при найменшому натискові тікали й легко здавали свої позиції.

Найбільший удар більшовикам нанесено в полтавському напрямі. І це було необхідне з двох причин. Перше, на цьому напрямі було зосереджено найсильнішу армію ворога (чехословаки, матроси), а по друге, цього вимагала важливість заволодіти вузловими стаціями, які лежали в напрямі найкоротшого шляху до Донецького басейну. А витиснути з нього більшовиків, було остаточною метою операцій українського війська. Відступаючи в напрямку Гомель-Брянськ, більшовики зіпсували мости біля Річиці й Гомелю, чим трохи здержали переслідування їх. І тільки 21 березня встановлено контакт з ворогом у районі Новозибкова, де знаходився штаб 1-ої більшовицької дивізії армії Степанова.

В напрямку Київ-Курськ німецькі частини, почавши переслідувати більшовиків, зайняли в перших числах березня, після невеличких сутичок ст. Ніжин і Крути. Потім 13 березня здобуто ст. Пліски, де більшовиків підтримували чехословаки.

19 березня біля Конотопу більшовики виявили деякий опір. Вони повели наступ з боку Ворожби під захистом панцирного потягу, якцй виїхав з боку Хутора Михайлівського. Проте всі їх спроби зліквідовано і вони почали відступати до Ворожби. Панцирний поїзд захопили Німці в полон.

Як бачимо, всюди провадився рівнобіжний наступ. Цей рівнобіжний наступ був викликаний по перше тим, що на цих напрямках якраз були зосередилися самостійні ґрупи ворога, а по друге це було необхідне з огляду на те, що одночасне захоплення головних залізничих вузлів на ріжних напрямах перешкоджало ворогові установити звязок поміж групами своїх військ, які оперували окремо.

Справді, як бачимо, рівнобіжний наступ на Гомель, Бахмач, Гребінку не дав змоги супротивникові вільно маневрувати по фронті на шляхах Гомель-Бахмач і Бахмач-Гребінка.

Бахмач і Гребінка були зайняті україно-ґерманським військом майже одночасно.

Так само одночасно захоплено Ромодан-Конотоп, де більшовики виявили сильний спротив, переходячи до протинаступу.

Взагалі наступні операції союзних армій на Україні особливо затримувалися звірськими прийомами більшовиків, які всіма силами старалися псувати не тільки залізниці, але її усі стації, особливож вузлові. Коштовні мости псували вони також, не дивлячись на міліонові втрати, які робили краєві.

Розглядаючись у вище згаданих подіях, можемо сказати, що звільнення України від більшовицьких банд ішло досить скорим темпом.

Причина цього була в правильному оцінюванні німецько-українським командуванням тієї мети, до якої воно йшло, а саме: наступання робилося широким фронтом по головних залізничих лініях, які ведуть в глибину краю, з наміром не дати ворогові можливості ані втекти з операційного поля, ані зробити денебудь більший центр для затримання наступу.

Рух союзних армій по рівнобіжних шляхах плутав усякі здогади більшовицьких начальників, льокалізував їхні операції і разом з тим зміцнював загальний фронт наступаючого війська.

Вороже військо кидалося то сюди, то туди, не маючи змоги розгадати намірів наступаючого. Не могли також більшовики доцільно скористуватися і силами, котрі підтягали з інших районів, бо не знали, де вирішиться їхня доля.

Друга причина такого швидкого звільнення областей України — це відносні боєві і моральні здібності двох воюючих сторін. Більшовицька армія, не маючи справжнього командного складу, виявляла з себе розбійничі, розпутні банди, які цілком природно не могли протиставитись ні дисциплінованим та компактним масам германських військ, ні молодій патріотично настроєній українській армії.

В цей час авангардні частини, які перєслідували ворога і просунулись до р. Хорола, де більшовики зірвали міст, доносили, що головні сили ворога відступили на ст. Єреськи, займаючи арієрґардом по Хоролу м. Миргород.

Дальший настрій через те, що