Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Зайнявши Лозову, ґрупа Петрова задержалася там, ждучи дальших розпоряджень і висуваючи відділ в бік Барвінкова.

6 цвітня 1918 року побідно вступало українське військо в м. Харків.

На протязі місяця разом з німецькою армією побідним маршем пройшло воно сотні верст по лінії Київ-Полтава-Харків.

Пересічна швидкість руху українсько-німєцьких військ на цьому шляху виносила 10–12 верст на добу. Таку швидкість, якщо не брати під увагу прикладів з європейської війни, можна вважатися виїмковою в історії військового діла; до неї наближався Радко-Дмітрієв у свому наступі від Балкан до Чатальджі.

Після жахливих часів панування більшовиків у місті, населення з радістю витало своїх вибавителів. Натомість місцеве Самоврядування, яке складалося переважно з Москалів, досить вороже поставилося в перших днях вступу війська, називаючи його реакційним, шовіністичним і несучим смерть революційним здобуткам.

Місцева преса, яка була під впливом і в руках Росіян та Жидів, зі свого боку теж підняла кампанію проти українського війська.

В мент вступу війська, в місті, крім Самоврядування, жадної влади не було і не було надії, що наш центральний Уряд скоро надішле свого ґуберніяльного команданта і ґуберніяльного комісара.

Тому полк. Болбочан тимчасово призначив на посаду ґуберніяльного команданта, ще зарані наміченого Натієвим, командира Богданівського полку полковника Олександра Шаповала, натомість його полкові наказано було нести в місті залогову службу.

А що трудно було наразі знайти відповідну людину, яка б обняла функції ґуберніяльного комісара, то полковникові Шаповалові доручено також і цивільну владу міста.

Правда, що при війську був комісар Уряду Павло Макаренко, але він себе дорогою скомпромітував і довів свою нездатність до тієї ролі, яку, як представник Уряду, мусів відогравати. Крім того в Харкові вияснилося, що він жадних наукових степенів не має, а є звичайним фершалом.

Завдяки цьому він був недопущений до обовязків ґуберніяльного комісара, не дивлячись на те, що він мав до цього велику охоту і про що просила у Натієва партія соціялістів-самостійників, до якої належав Павло Макаренко.

Згідно з наказом Уряду, Макаренко ще залишився надалі комісаром при війську, але тільки номінально, бо українська команда усунула його від усякої праці в частинах. У Київ післано прохання про усунення Павла Макаренка з посади комісара і взагалі про знесення цієї посади при війську, як непотрібної і недоцільної.

В місті розташувалися полки: Богданівський, 2-гий запоріжський та допомогові частини. Артилерія розложилася на передмістях. Захоплене місто, майже без бою, одразу відчуло ту зміну, яку внесло в життя прибуття нової влади.

Через реквізиції й репресії, які впроваджували більшовики підчас свого перебування, місто залишилося цілковито без довозу живности і в ньому розпочався формальний голод. З приходом українського війська селяни одразу відновили довіз і місто почало відживати.

Німці частинно теж розташувалися в Харкові, але головні їх сили пішли далі в напрямках: на Купянськ, на Білгород і на Ново-Борисоглібск.

Українські частини відпочивали і поповнювались добровольцями, які зголошувались на відозви, розліплені по місті.

9 цвітня вечером прибув отаман Натієв зі своїм штабом і приступив до організації адміністративної влади в Харкові. Всі розпорядки полковника Болбочана затверджено й дальшу роботу ведено спільно з полковником Болбочаном.

Не можна оминути й не завважити того факту, що Натієв як вищий начальник був позбавлений хоробливого честолюбства, яке було невідємною прикметою багатьох наших отаманів. Натієв умів оцінити заслуги і здібності! своїх блищих помішників. Не будучи карієристом, він не боявся суперництва тих, що своїми заслугами і хистом підіймалися вище загального рівня.

Він одразу завважив видатну військову талановитість полковника Болбочана і не побоявся передати в його руки керування всіма боєвими операціями на шляху від Київа до Харкова.

І дійсно, безпосередній провід усіми боєвими операціями лежав на полковникові Болбочанові, натомість отаман Натієв зайнявся наладжуванням звязку з Урядом, організацією поповнень для фронтових частин і адміністрації в містах звільнених від більшовиків. І не було випадку, щоб отаман Натієв вмішувався в розпорядки полковника Болбочана, або в чимнебудь йому перешкаджав. Це була велика заслуга цього, дійсно, бувшого на висоті свого положення старшини. Згідно з представленням Натієва, до Харкова надійшов наказ Військового Міністерства, що запоріжська дивізія розвертається в окремий запоріжський корпус.

У склад корпусу входили слідуючі частини:

1-й Запоріжський ім. Гетьмана Дорошенка піший полк. Командир полку полковник Загродський.

2-й Запоріжський піший полк. Командир полку полковник Болбочан.

3-й Гайдамацький піший полк. Командир полку полковник Сікевич.

3-й Запоріжський ім. Гетьмана Богдана Хмельницького піший полк. Командир полковник Шаповал.

Ці полки складали 1-шу дивізію і мали зі свого складу виділити другу дивізію. Командиром першої дивізії був призначений полковник Болбочан, начальником штабу підполковник Тенденраих.

Полковник Болбочан згодився прийняти посаду командира 1-ої Запоріжської дивізії з тією умовою, що він разом з тим залишиться командиром свого улюбленого 2-го запоріжського полку. Хоч сполучення двох таких посад недопустиме по військовому статуту, але на прохання Болбочана і старшин полку, отаман Натієв дав свою згоду на це.

Окремо в склад корпусу входили:

1-й Запоріжський ім. Костя Гордієнка кінний полк. Командир полковник ґенштабу Петрів.

1-й Запоріжський гарматний полк. Командир полку полковник Парфенієв.

1-й Запоріжський інжинірний полк. Командир полку полковник Козьма.

1-й автоброневий дивізіон. Командир сотник Болдирів.

Кінно-гірський дивізіон. Командир полковник Алмазов.

Повітроплавний відділ.

Не дивлячись на так коротке існування,