Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Крим пройшов червоною ниткою через нашу історію останніх століть і його імя було звязане і з відродженням колишньої держави, і з її упадком. Отже був це традиційний похід, але не для визволення українських невільників, що, як колись, томились по глибоких вязницях Бахчисараю і Кафи, а для захоплення "Чорноморського флоту, якого значіння для України дуже запізно зрозуміли тодішні наші правителі.

Як відомо, операції українсько — німецьких військ на Лівобережній Україні велися по таких головних напрямках:

Гомель-Новозибків-Брянськ;

Київ-Бахмач-Ворожба-Курськ;

Київ-Полтава-Харків;

Катеринослав-Севастопіль.

Перші три напрями йшли на так званому східному боевому фронті, а 4-ий на південному боевому фронті.

Відступаючи в напрямі Гомель-Брянськ більшовики зіпсували міст біля Річиці і Гомеля, що трохи затримало переслідування їх.

21 березня контакт з більшовиками встановлено у районі Новозибкова, де знаходився штаб 1-ої більшовицької Дивізії Степанова, але Новозибків був зайнятий аж 10 цвітня німецькими частинами.

В напрямку Київ-Курськ боєві операції доходили вже до етнографічних гряниць України.

Розбиті більшовики під Конотопом були цілком дезорганізовані. Численні їх загони провадили свою темну, злочинну роботу, грабуючи й убиваючи населення в районі міст Кролевець-Короп і наступаючи на плечах у них українсько-німецькі частини 1-го цвітня зайняли ст. Глухів, Ворожбу і Білопілля.

Дальший наступ провадився на Курськ і через Суми на Харків.

Відділи, що наступали в напрямі Суми-Харків, зайняли 3 цвітня Суми й Охтирку, а 6 цвітня, здобувши ст. Мархва, ввійшли у звязок з Запоріжцями і спільно зайняли Харків.

Відсіля Німці продовжували наступ на Курськ через Білгород і на Валуйки через Купянськ.

Константиноградська ґрупа полковника Петрова зайнявши з бою Константиноград просунулась аж до Лозової, яку міцно тримала в своїх руках і чекала дальших розпорядків.

У той час ситуація на Правобережній Україні була слідуюча:

Українсько — австро — німецьке військо йшло в трьох головних напрямках:

Козятин — Бобринська — Знаменка — Катеринослав;

понад морем від Одеси на Миколаїв і Херсон;

Ольвіопіль — Вознесенка.

Катеринослав був захоплений 4 цвітня після крівавого бою, в якому більшовики понесли великі втрати.

Відсіля розпочинається наступ Німців у Севастопільському напрямі, себто переходить на Лівоберіжжа.

В примоському районі по захопленні Миколаєва й Херсону австрійські частини посувалися залізницею рівнобіжно до Дніпра вверх на Олександрівськ.

Така була ситуація і таке положення на всіх фронтах у першій половині цвітня 1918 р.

Ніхто тепер не буде заперечувати того, що Крим Україні так само потрібний, як повітря для людини. Але тоді, коли соціяльні кличі і формули ставились вище державних інтересів, коли порожні гасла ставлено в основу державного життя, ця проблема нікому й на думку не приходила з наших тодішніх державних мужів.

Щоб обрисувати собі яскравіше тодішнє становище в цьому питанні, треба вернути до недавньої нашої історії і пригадати собі Берестейський мир і наші трактати з центральними державами.

Відомо, що директиви, з якими поїхала до Берестя наша мирова делегація в особах: Голубовича, Севрюка, Любинського і Левицького були: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".

Центральні держави дуже зацікавилися нашою делегацією і виріжнили її від російської.

В час пертрактацій, коли розглядалася справа державних кордонів України, Німці мали зарані накреслену мапу України і коли її звірили з мапою української делегації, то зі здивованням завважили, що Кримський півострів цілковито викреслений з територіяльних претенсій нашої делегації.

На запитання Німців, делегація відповіла, що Уряд Української Народньої Республики, признаючи право на самоозначення кожному народові, рахує Крим окремою татарською республикою і що IV Універсал не включає Криму в межі України.

На заяву Німців, як можна відмовлятись від такої бази, яка становить ключ України на Чорному морі, без якої Україна тратить своє значіння на морю, наша делегація категорично заявила: "без анексій і контрибуцій", "самоозначення народів".

Мир підписано і Крим зостався поза Україною.

Історія кримського походу Болбочана показує, наскільки у нашого тодішнього Уряду діло розходилося зі словами так многозначно і бундючно кинутими на міжнародню шахівницю.

Крим, від прилучення якого до України відмовилась наша делегація, тодішній Уряд рішив здобути зброєю і для цього посилав полковника Болбочана з військом.

Не прийнятий до України і територіяльно відірваний від Росії Крим залишався сам для себе. Самостійницьких тенденцій сам Крим не проявляв, за браком організованих татарських консервативних елементів, до тогож панування більшовиків у самому Кримі не дозволяли йому "самоозначитись". Надана йому більшовиками фікція окремішности під назвою "Кримської Соціалістичної Совітської Республики" нікому нічого не говорила і міжнароднього значіння не мала.

Ціла цінність Криму була в його Чорноморському флоті, який маючи тільки одну оборудовану затоку на Чорному морі в Севастополі, фактично був прикріплений до території Криму.

Зайняття українсько-австрійським військом Одеси, захоплення Миколаєва і Херсона викликало у більшовиків зрозуміння небезпеки походу українсько-германських військ на Крим і Севастопіль.

Можливість таких подій висунула на чергу питання про долю чорноморського флоту.

Але це питання було дуже складне і більшовики не могли дійти з ним до ладу.

Відомо, що на Берестейських мирних переговорах питання Чорноморського флоту не було обговорене, бо одна заінтересована сторона в цьому, а властиво українська делегація, не добачала усієї ваги і значіння Чорноморського флоту в житті нашої держави. Таким чином доля