Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

І Болбочан рішив іти по лінії найбільшого спротиву, себто на Сиваш. Розвідка, вислана в напрямку Мілітополя, доносила, що залізниця вже налагоджена і шлях вільний від ворога.

18 цвітня ранком, не чекаючи Німців, двигнув Болбочан усі свої сили ешелонами в напрямку Мілітополя.

Чимало пішло охочих козаків з Олександрівська, а в сотнях показалося багато дивних постатей в австрійських мундирах, але в запоріжській шапці і свіжо вибритою головою з невеликим оселедцем посередині. Це деякі У. С. С перейшли в ряди Запоріжців.

У. С. С залишились залогою в Олександрівську. В місті залишилась також одна сотня 2 запоріжського полку під командою сотника Гемпеля, якого призначено командантом міста. Було це викликане тим, що більшовики відступаючи залишили багато агітаторів і шпигів, виловлюванням яких мав зайнятись залишений командант.

Іще 18 цвітня передові частини Кримської ґрупи під прикриттям бронепотягів і автопанцирників розпочали бій під Мілітополем.

На цій новій лінії "Армія Кримської Соціялістичної Республики", якою командував Ґольдштайн, боролася завзято. З великим зусиллям козачі лави під прикриттям запоріжської артилерії, просувалися вперед. Червона команда на диво виявила надзвичайну впертість. Більшовики не без успіху переходили в протинаступ. Боротьба затягувалася. Коли це одразу червоні почали відступати по цілій лінії фронту з великим поспіхом.

Виявилося, що у більшовиків на лівому крилі появився новий для них ворог.

Був це відділ полковника Дроздовського, який у цей час ударив на зади більшовикам і примусив їх очистити лінію. Молодий, енергійний полковник Генерального штабу Дроздовський зформував при штабі Румунського фронту офіцерську частину, яка пізніше в армії генерала Денікіна носила назву "Дивізії ім. Дроздовського".

Походом Дроздовський просувався на Дон і пройшов уже сотні верст, перейшов Дніпро і вдарив на зади ворога. Червоні панічно відступили і Запоріжці, дякуючи Дроздовцям, на плечах ворога вдерлися до Мілітополя.

Дроздовці мали піхоту, полеву і гірську артилерію, кінноту й автопанцирники. Взірцево озброєні й здисципліновані, вони числили поверх тисяч мужви. Шлях їх походу був слідуючий: 12 березня 1918 р. н. ст. по закінченню формування вирушив Дроздовський з Яс, тодішньої столиці Румунії, ешелонами до Дубосар. Відсіля пішов походом на Яланець, Новий Буг, Берислав.

10 цвітня раною атакою Дроздовців був захоплений міст на Дніпрі біля Берислава і місто Кахівка на лівому березі Дніпра. Більшовики відступили. Пізніше кіннота Дроздовського розбила 1-й Придніпровський партизанський відділ, погнала його в напрямку Мілітополя і по дорозі захопила Торгаївку і Калку. З Калки, яка лежить на 53 верств від Мілітополя, полковник Дроздовський різко змінив напрям свого наступу і пішов на південь через кольон. Ейґенфельд на ст. Акимівку. Таким чином, Дроздовський обхідним рухом зайшов на південь від Мілітополя і перервав залізницю біля ст. Акимівка, відрізуючи цим "Армію Кримської Республики" від Криму.

З Акимівки Дроздовці полотном залізниці пішли на Мілітополь, який вони хотіли захопити першими.

Але в місті були вже Запоріжці. Більшовики панічно відступили на Антонівку в напрямі Бердянська.

В Мілітополі Дроздівці хотіли взяти для себе гроші з військово — промислового комітету, але українська команда не дала. Так само не вдалося їм пізніше взяти гроші в Бердянськові, де на їх стороні були урядовці скарбниці.

Зустріч Запоріжців і Дроздовців носила стриманий характер, невеликі непорозуміння ліквідовано тактом командування.

Цікавий погляд полковника Дроздовського цього щирого "єдінонєдєлімця" на тогочасне українське військо.

Зі сторінок його щоденника, писаного підчас походу,[13] віє непримирима ненависть, випливаюча із безкомпромісового духа централізму.

Споминаючи, що з Німцями відношення в Мілітополі були дуже коректні, "з Українцями, пише він, навпаки, відношення неможливі: приставання — зняти погони" … "Не признають поділу, принціпу військової здобичі, який признають Німці.

Начальство дає суворі накази не зачіпать — не слухають.

Українські старшини більш половини ворожі українській ідеї і по свойому складу не більш третини не Українці — яким ніде було діться. При тяжких обставинах кинуть їх ряди".

Цікаво, чому вони тоді не пішли з Дроздовським, котрий усюди робив зібрання і пропонував старшинам вступити до нього у відділ?…

Шлях походу Дроздівців був чистий, ніде кривди вони людям не робили, тому полковник Болбочан запропонував Дроздовському два ешелони для переїзду на Дон, але він відмовився.

На другий день Дроздовці вирушили в далекий, тяжкий, небезпечний шлях у напрямку Бердянськ-Маріюпіль-Новочеркаськ-Ростів.

Більшовики відступили панічно, кидаючи все своє майно, не роблячи навіть заходів до знищення його, як це вони завжди робили, коли мали на то час. Евакуювати його вони не могли тому, що єдиний шлях залізницею до відвороту був перетятий Дроздовцями.

Наше військо захопило великі склади постачання, боєвих припасів і зброї. Крім того залишили червоні багато самоходів, аеропланів і невеликих моторових човнів, яких більшовики для чогось спровадили з Севастополя.

Як жили більшовики, можна було довідатись зі захоплених потягів. Пульманівські ваґони переважно 1 і 2 кляси, вагон-сальон, багато цукру, чудове масло, здобні булки. Крім того безліч чаю, шоколади і цукорків.

Відділ Запоріжців, який оперував у напрямку на Бердянськ, настільки раптово зайняв місто, що більшовики не вспіли евакуювати армійської скарбниці і до рук українського війська попало 15 міліонів карбованців, котрі зараз віддано в Мілітопільську Державну Скарбницю.

Після поразки ворога під Мілітополем, передові відділи Кримської ґрупи, насідаючи на нього, не давали йому можливості затриматись і зорганізувати оборону.

Полковник Болбочан добре знав, що Сивашські позиції по самій природі своїй неприступні і що для перемоги потрібно буде багато часу і жертв, якщо тільки він дасть