Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
Кінний Гордієнківський полк з кінно-гірським дивізіоном, 1-й запоріжський ім. гетьм. Дорошенка полк і невеликий відділ автопанцирників, які складали ґрупу полковника Петрова, були іде з Полтави кинуті на праве крило нашого фронту в наступі на Харків.
З бою 4 цвітня захопили вони ст. Селещино і Карлівку де здобули багато гарматніх набоїв.
У цей час частини III більшовицької армії зосередилися біля ст. Лапна і перейшли в протинаступ, розпочавши обхід з боку села Орчеково.
Бій розпочав Гордієнківський полк, дві сотні якого наступали з боку Карлівки вздовж залізниці, одна сотня на правому крилі і одна сотня на лівому.
Правокрилова сотня, зустрівши на свому шляху обхідну колону ворога, розбила її. За допомогою підоспівшого тоді Дорошенківського полку, більшовиків вибито зі ст. Лапна і вони відступили на Константиноград, який наша кіннота з налету захопила.
Більшовики швидко відступили на Лозову, ввесь час ухиляючись від бою. Не вдержались вони і в Лозовій, яку захопила кіннота.
Частини більшовиків, що відступали, складали зі себе решту розбитої ІІІ-ої армії Лазарева. Вони відступали до Бахмуту, біля якого, очевидно, мала відбутися боротьба за володіння камінно-вугільним районом.
Зайнявши ст. Лозову, ґрупа полковника Петрова задержалась там, чекаючи дальших розпоряджень і висилаючи заслон на Барвінково.
В мент вирушення Кримської ґрупи з Харкова, одержано відомість, що 3-й Гайдамацький полк прибув у Полтаву, а з Полтави скерований на Лозову для підсилення Донецької ґрупи.
12 цвітня прибули з Харкова до Лозової ешелони 2-го запоріжського полку й інших частин Кримської Групи.
Відсіля розпочався рух у Севастопільському напрямі.
Більшовики на східно-південному фронті зайняли для оборони нову лінію Катеринослав-Сінельниково-Славжиськ-Константинівка-Бахмут.
Гайдамацький і Дорошенківський полки з панцирними потягами під командою полковника Сікевича вирушили в напрямку Барвінково — Славянськ, де мали змінити Гордієнківський полк, який знову мав приєднатись до Кримської Групи.
Кримська ґрупа, маючи на чолі 2-й запоріжський полк, цілком вільно прибула ешелонами до Павлограду.
Тут їх зустріли ескадрон Павлоградських гусарів з музикою, а також численне населення, яке з запалом і радістю витало прибувше українське військо.
В Павлограді приєднався до ґрупи кінний Павлоградський гусарський полк. Це був кадровий полк російської армії, який пізніше зукраїнізувався. Йому просто чудом вдалося зберегтись від більшовицького розгону. Підчас більшовицької влади цей полк ніс залогову службу в м. Павлограді, але при першій відомости про відступ більшовиків, виступив збройно проти них і не дав їм можливосте затриматись на лінії Павлограду.
Таким чином полкові вдалося зберігти людей, коні, зброю, майно, в слушний час виступити і стати в обороні рідного краю.
З Павлограду полковник Болбочан розпочав наступ на велику вузлову стацію Сінельниково і вже на другий день по вирушенню з Лозової ґрупа захопила ст. Сінельниково.
В цьому бою брав участь і кінний Павлоградський полк, який причинився до захоплення такого важливого залізничого вузла, як Сінельниково.
По захопленню Сінельникова Павлоградський полк повернув до Павлограду для продовження залогової служби.
Маючи на меті висунутись зі своєю Групою вперед і залишити Німців позад себе, Болбочан вів свої операції під Сінельниково без Німців, які підтягували свої сили на лінію Катеринослав-Сінельниково, де, по їх відомостям, більшовики мали зробити сильний спротив.
Але полковник Болбочан, займаючи смілим наступом Сінельниково, примусив ворога поспішно відступити на нову лінію.
З упадком Сінельникова більшовики поділились на дві ґрупи. Одна ґрупа, призначена для прикриття Донецького водозбору, відходила на Чапліно.
Друга ґрупа називалася "Червона Армія Кримської Соціялістичної Республики" і мала зарані укріплену лінію від Дніпровського лиману по Дніпрові до Берислава, а від Берислава через Торгаївку-Калку на Мілітополь-Бердянськ.
Лінія ця в деяких місцях була уфортифікована і мала окопи з колючими дротами і, помимо загального більшовицького фронту, мала свою самостійну залогу, котра затримувала відступаючі частини більшовиків, приводила їх до порядку і втілювала до своїх частин.
Крім того ця лінія мала велику кількість артилерії, навіть тяжкої, привезеної з фортів Севастополя.
Вже давно ходили чутки і балачки серед Німців про цю сильну лінію і її відпорну силу.
Німецька команда прийшла до гадки, що для здобуття цієї лінії треба буде скупчити великі сили з тяжкою артилерією, або висадити десант біля Перекопу і таким чином обійти її.
Сама ж лінія Олександрівськ-Вознесенка-Карлівка, де затримались більшовики після бою під Сінельниковом, особливих побоювань не викликала. Бона була узбочена від головної бази і зле з нею звязана.
Користуватись залізничною лінією Олександрівськ-Карлівка було майже неможливо, бо вона опинилася в сфері боєвих подій. Правда, більшовики її використали для того, щоби пустити багато потягів озброєних артилерією.
Таким чином ця лінія уявляла зі себе ланцух рухомих батєрій, які дуже перешкоджали успішному наступові Запоріжців.
16 цвітня після невеликого бою наших авангардних частин з більшовиками, Кримська ґрупа зайняла ст. Олександрівськ над Дніпром, а ворог відійшов на свою головну лінію Берислав-Мілітополь-Бердянськ і на Вознесенку.
Олександрівськ — серце запоріжських степів, лежить у дуже важному комунікаційному пунктові. В ньому перехрещуються залізничні шляхи: Крим-Москва і Одеса-Донбас.
Широкий і глибокий за порогами Дніпро сполучує водним шляхом Олександрівськ з Чорним морем.
Тут Кримська ґрупа спинилася. Штаб Групи одержав відомосте, що австрійське військо 17-го цвітня має прибути з Херсона пароплавами по Дніпрі до Олександрівська. Німці прибувають з боку Катеринослава.
Дійсно, по Дніпрі приплили з Миколаєва два монітори австрійської Дунайської флотилі і під їхнім захистом прийшов оден пароплав з австрійським військом.
Вони йшли згідно з наказом Союзної команди, на зєднання з 15 німецькою ляндверною дивізією, котра мала зайняти Олександрівськ з боку Катеринослава.
Крім того частина австрійських військ прибула правим берегом Дніпра по
