Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

На той час рівнож підійшли пароплави, які висадили своє військо і з "Великого Лугу" почався наступ на місто.

6.000 піхоти, одна легка батерія і два літаки заатакували місто. Більшовики зпочатку примусили австрійців відступити назад до "Великого Лугу", але коли наблизились авангарди Кримської ґрупи з півночи, спішно залишили місто і стацію. Австрійці зайняли місто.

Вони були дуже здивовані, коли замість Німців зустріли тут українське військо, про існування якого зовсім не знали.

Але не менше були здивовані Запоріжці, коли довідалися, що прибувше "австрійське військо" — це Українські Січові Стрільці під командою архикнязя Вільгельма (Василя Вишиваного).

Зпочатку вони віднеслись до Запоріжців з недовірям, але коли переконалися, що українська армія існує і це її відділи, то так зраділи, що всім відділом прийшли на двірець вітати Запоріжців.

З цього приводу полковник Болбочан улаштував військову параду, в якій приймали участь і У. С. С.

17 цвітня виступили з залізничного двірця до м. Олександрівська в боєвому уставі Запоріжці на чолі з полковником Болбочаном.

На зустріч Запоріжцям вийшов полк У. С. С, духовенство в ризах з хрестами і хоругвами, а за ними кількадесятитисячний натовп народу.

Йшли побачити на власні очі те легендарне військо, що ніби Богом, карою небесною було послане на червоних катів, за кривди великі, за море сліз, що вилилися осиротілими матерями, жінками і дітьми невинними.

Йшли тихо затаївши дух, вдивлячися вперед.

А там напроти їх, у струнких рядах шикуючися, йшов людський мур зі щетиною багнетів, прапором на чолі, а на прапорі маяв вишитий образ Ахтирської Божої Матері.

Попереду їхав полковник Болбочан зі штабом, за ним оркестра, а далі кілька тисяч Запоріжців у тісних рядах з кулеметами, бомбометами, роверами, а ще далі Запоріжська кіннота, гармати і автопанцирники.

Коротка команда — військо стало. Дві живі стіни зійшлися. Зняли шапки запоріжський полковник і його окружения та підійшли під благословення пан-отців.

Урочисто виступив міський голова, в щирих словах дякував за визволення Запоріжжя і хлібом сіллю привітав полковника Болбочана.

Розступився люд і Запоріжці зєднавшись з У. С. С., пішли до Олександрівська. А в місті зібрались усі на площі перед Народнім Домом.

Тут відбулася парада і перегляд зєднаного війська Запоріжців з У. С. С. під керуванням архикнязя Вільгельма.

Дивилися одні на других брати з Підкарпатської України і з широких степів Великої України, пишалися собою і перед очима великотисячного народу і своїх командирів проходили з високо піднесеними головами, з очима, в котрих горів вогонь великої самопосвяти і віри.

Одні за другими проходили ряди військ, відбиваючи ногами такт музики.

Сонце вилискувало на багнетах піхоти, тихий вітрець шелестів прапорцями на списах запоріжської кінноти, басували коні й тяжко гуркотіла артилерія.

Не вірили Січовики своїм очам, що вони побачать на Україні так добре вишколене військо. А не диво, бо в одному тільки 2-ому запоріжському полкові було 1200 самих старшин.

Вражіння від паради було велике і ніколи не забудеться.

Архикнязь Вільгєльм поцілувався з полковником Болбочаном, а Січові Стрільці і Запоріжці клялись самі собі і оден другому на вічну згоду в боротьбі за щастя народу, за Державність Українську.

Своїй присязі залишились вірні Запоріжці до кінця.

Було постановлено ніколи не переривати звязку між собою і з цього часу Кримська ґрупа і У. С. С зберігали найтісніший контакт, не зважаючи на жадну віддаль.

Від У. С. С полковник Болбочан довідався, що Більшовики дуже стежать за берегом Дніпра від Херсона до Берислава, на цьому відтинкові мають артилерію і що по Дніпрі можна проїхати тільки в ночі.

Від Берислава до Олександрівська беріг охороняється тільки кінними розїздами. Були ще там пароплави з гарматами, але монітори австрійські їх знищили.

Коли У. С. С довідались від Болбочана, що Запоріжці негайно вирушають на Мілітополь, почали Болбочана відмовляти від цього і радили дочекатися головних німецьких сил, бо гаразд знали, як добре закріплена ця лінія більшовиків.

Тогож таки 17 цвітня у вечері прибув штаб німецької дивізії.

Німці підходили з боку Катеринослава і з боку Нікополя.

Полковник Болбочан знав, що без Німців зайняти йому Крим буде трудно. Зпочатку був у нього слідуючий плян наступу: вигрузити цілу Кримську групу, в Олександрівську посадити на берлини, спуситися вниз по Дніпрові до Берислава, зайняти його і відтіля походом через Чорну Долину-Чаплинку наступати на Перекоп, котрий по відомостям був слабше закріплений, аніж Сиваш. Здобувши Перекоп, посуватись на Симферополь та позиції на Перекопі й Сиваші, щоб унеможливити відворот на Крим "Армії Кримської Соціялістичної Республики" з лінії Мілітополь — Бердянськ. Поставлена цим більшовицька армія в положення між два вогні (німецьких і українських відділів), повинна була капітулювати.

Цим шляхом думав полковник Болбочан виграти час і самостійно зайняти Крим.

Але вже в Олександрівську Болбочанові прийшлося відмовитись від цього пляну, бо більшовики ще раніш забрали ввесь річний флот і його можна було дочекатись лише за 3–4 дні.

Отже Болбочан вибрав стратегічно добре, обдуманий плян, здійснення Якого потягло б за собою найменьшу кількість жертв і часу.

Більшість військових походів на Кримський півострів в XVI–XVII ст. відбувалися цим шляхом. Так і пізніша історія боротьби червоної армії з добровольцями Вранґеля за оволодіння Кримом показує, що він був захоплений червоними,