Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
Взагалі можна було завважити, що командирі частин у німецькій армії завсіди були можливі в зносинах з українськими штабами, натомість начальники їх штабів були сухі і непривітливі — може тому, що на них лежала вся відповідальність в операціях.
Але Болбочан був так обрадований цим своїм положенням, що вже не звертав жадної уваги ні нащо. Перед ним був відчинений шлях і розвязані руки до тієї мети, виконання якої взяв він на себе.
Сиваш або Гниле МореКоли пригадаємо собі, як два роки пізніше генерал Слащов з кримським корпусом в 3000 чоловік тримав Сивашські переправи і Перекопську шию проти 30.000 червоної армії на протязі кількох місяців, то рішення Болбочана наступати на Сиваш можна назвати більш аніж сміливим.
Генерал Ошцоб займав Чонгарський півостров. Сальківські позиції і Перекопську шию тільки сторожевою охороною, маючи більшу частину війська в резерві. Тактика його полягала в маневруванню цими резервами. Короткими і сильними атаками він завжди розбивав ворога, який хоч і був значно сильніший, але за браком місця в шийці, не міг якелід розвернутись.
Сиваш і зимою і весною був непроходимий.
Болбочан мусів оперувати тільки проти Сиваша с. т. на відтинкові найбільш недоступному.
Не гаючи часу, Болбочан віддав доповнюючі розпорядження про вирушення всіх сил на Сиваш.
Болбочан дуже багато надій покладав на те, що ворог, який здеморалізований і розбитий поспішно відступає, маючи на свому карку запоріжські частини, не буде мати можливости привести свої частини до можливого порядку й зайняти Сивашські переправи для відпору наступу Болбочана.
Положення на фронті було таке: розбита під Мелітополем і стративши місто, через наскок Запоріжців і Дроздовців, більшовицька армія залишила ешелони, частиною розсіялась малими відділами, а більші частини відступили на Бердянськ.
Під Бердянськом зєднаними силами Запоріжців і Дроздівців ті частини розгромлено. Рештки сіли на пароплави і подалися в море. Звязок телефонічний і телеграфічний більшовицької армії зі "Штабом Оборони Кримської Совітської Республики", який знаходився в Симферополі, був перерваний ще Дроздовцями при захопленню Акимівки. Але на ті часи це явище було звичайною річчу й у Симферополі цьому не придавали великого значіння, не догадуючись про розгром армії. Невеликі частини, що втекли до Криму, були обезброєні більшовиками й віддані під суд за дезертирство. Штаб Оборони поставивши на Сиваші і Перекопі сильні заслони, був певний, що фронт у Мілітополі держиться.
Головні сили Кримської Групи піхота і важка артилерія з Мілітополя посувалися ешелонами, під прикриттям бронепотягів. Попереду бронепотягів ішли моторові дрезини з кулеметами.
Ціла залізнича лінія аж до Чонгара була вільна від ворога й ешелони без перешкод посувалися вперед. Рідко тільки авангард мав сутички з дрібними відділами більшовиків, які відрізані від переправ Сиваша, кидалися зі сторони в сторону. В більшости вони керувалися в бік моря, де не було зовсім українських сил.
Для того, що всі зусилля були спрямовані для захоплення Сиваша й закріплення його за собою, ліквідацію відрізаних від Криму відділів залишено на потім. Полковник Болбочан сподівався тільки блискавковим, несподіваним наскоком зайняти залізничну переправу через Сиваш і його укріплення. В другому випадкові, коли ворог успівби приготовитись до оборони, треба би було українському війську багато потратити часу і жертв, для здобуття цієї переправи. Тому Болбочан ще в Мілітополі був приготований на те, що йому прийдеться переправити через Сиваш ударну Групу на човнах.
З цією метою взято з Мілітополя моторові човни, захоплені від більшовиків, які цілу дорогу лагодились, озброювались і приготовлялись до спуску. Болбочан знав, що розбивши червону армію вдалося разом з тим і зовсім порвати звязок між її частинами і Кримом і що завдяки цьому в Криму і на лінії Сивашських укріплень зовсім не знають і не догадуються про розмір катастрофи, яка стрінула їх армію. Це вдалося потім перевірити з паперів "Штабу Оборони Кримської Республики", захопленого в Симферополі, й переконатися, що Болбочан не помилявся в своїх передбаченнях. Правда, на Сивашських переправах знали, що фронт на лінії Берислав-Мілітополь-Бердянськ прорваний, але не сподівалися такого скорого краху.
На Сиваш попали тільки невеликі відділи більшовиків, відрізані від головної маси своїх військ, котрі самі не могли докладно окреслити ситуацію на фронті і давали червоному штабові неточні відомосте, вносячи тим ще більшу путанину. Штаб Оборони Криму, як згодом стало ясно з захоплених паперів, рішив, що ці частини просто дезертували з фронту, який ще ставить опір. То, що звязок з фронтом перерваний, уважали за звичайне явище, і надіялися, що він буде скоро налагоджений. Штаб Оборони був певний, що коли штаб армії, постачання і головні частини знаходяться десь там іще в напрямку Мілітополя, то ці частини мусіли дезертувати і тому вони були одіслані до Симферополя для розформування і суду над ними.
З приводу такого непоінформування, більшовики на Сивашських укріпленнях несли охорону досить неуважно. Всі окопи були зайняті невеликими відділами, а головні сили стояли в резерві недалеко переправ. Передмостова артилерія цілий час прострілювалась. Чонгарський міст був підмінований.
Болбочан, обраховуючи стан психольоґії ворожого війська і його слабу поінформованість про дійсний стан річей на фронті, базував на цьому свій плян здобуття сильних Сивашських укріплень. Послана Болбочаном розвідка підтвердила його передбачення.
Наближаючись до Сиваша, Болбочан цілий час посилав телеграфом від імени розбитої ним червоної армії в "Штаб Оборони" всякого рода туманні звідомлення, запевнюючи в істнуванні червоного фронту перед Сивашем.
Ешелони наближались до ст. Риково передостанньої до переправ. Передові частини Запоріжців кільцем обхопили підступи до Чонгарського мосту і не перепускали збігців. При допомозі одного полоненого зі штабу більшовицької армії, який знав ворожий шіфр, Болбочан послав донесення "Штабові Оборони",
