Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич
Не маючи других відомостей, "Штаб Оборони Кримської Республики" мусів цьому вірити, хоч увесь час категорично вимагав подробиць. Болбочан у таких разах перервав розмову і цим ще більш збивав з пантелику Штаб Оборони, який не знав чи віріти цьому донесенню, чи ні. Поїхати назустріч відступаючим ніхто не хотів після того, як одна Група відважних виїхала з Сиваша для відшукання штабу армії і налагодження звязку з ним — не повернула і не давала досі жадної відомости.
20 цвітня вночі Болбочан був з ешелонами в Ново-Олексіївці, яка знаходиться перед Чонгарським мостом, а передові частини наблизились аж до переправ і стали перед заставами, не вступаючи з ними в бій, а стараючись по можливосте замаскувати свою приявність. Як це де не вдалося, то старалися підшитися під більшовиків з відступаючої армії. Таким чином передові частини могли провірити і налагодити шини. Спішно приймались міри до форсування Сивашських переправ.
Сиваш, або Гниле море, це плитководна затока Азовського моря між Арбатською косою з одного боку і берегами Дніпровського повіту й кримського півострова з другого боку. Затока ця колись відкрита і глибока дякуючи мягкому і рухливому ґрунтові Азовського моря, поступово замулювалась наносами, з яких морські припливи нагромадили масу мілин і кос, котрі тут називаються пересипами. Вузька і довга на 105 верст коса такогож походження — Арбатська стрілка, відділює в сучасний мент Сиваш від відкритого моря. Береги Сиваша цілком похилі, вода в ньому стояча, неприємного запаху, від чого Сиваш і носить назву Гнилого моря. Море тут таке мілке, що в декотрих місцях треба йти від берега з верству, щоб увійти в воду поколіна.
Суходіл з кримським півостровом в цьому місці лучить Лозово — Севастопільська залізниця, перекинута на великих мостах через Сиваш.
При таких сприяючих умовинах, як: непоінформованість більшовиків та їх неуважність у справі оборони переправ, Болбочан відкинув попередний плян форсування Сиваша моторовими катерами і рішив раптовиим наскоком захопити безпосередньо залізничну переправу.
Наступав критичний мент.
Болбочан дав наказ форсувати переправу Чонгарського мосту.
Запоріжські бропепотяги, маючи попереду моторові дрезини наладовані першою сотнею 2-го запоріжського полку з кулеметами, під командою лєґендарно-хороброго сотника Зелінського, раптово кинулись на тен де пон. Передові сторожі передмостової застави пройшли майже без спротиву і підійшли до мосту. Як тихо не підійшли бронепотяги, але з другого берега на Сальковських позиціях, всеж таки почули малу стрілянину, яка виникла в сутичці з передмостовою сторожею, спробували обороняти переправу; але було вже за пізно.
В мент відкриття загороджуючого вогню ворожими гарматами, бронепотяги були вже на мості. Чонгарський міст був мінований, але моторові дрезини з піхотою і бронепотяги пройшли його так швидко, що більшовики не вспіли в відповідний мент зірвати мін, які були сполучені з окопами електричними проводами.
І тільки тоді, коли бронепотяги і дрезини були по тій стороні греблі на лінії Сальківських окопів, сіючи смерть і розрушення навколо себе, більшовики зірвали одну міну, але ушкодження від неї були дуже малі, бо вибух був невдатний. Друга міна була своєчасно скинута з мосту в воду.
Поява бронепотягів і піхоти серед ночі в центрі укріплень ворога, внесла там великий заколот.
Зпочатку більшовики не здавали собі ясно справи, що сталося. Думали, що це просто виникло непорозуміння з приводу відступу більшовицьких частин із фронту. Колиж бронепотяги відкрили повздовжний вогонь по ворожих окопах, то там зчинилася така паніка, що спросоння свої своїх почали забивати.
Перша сотня на чолі з сотником Зелінським з криком "слава" кинулася на ворожі окопи і почала вибивати відтіля більшовиків, котрі панічно втекли, залишаючи позиції. Занявши окопи по обидва боки греблі, сотник Зелінський почав пристосовувати їх до оборони на випадок протинаступу.
Болбочан поставив у той час на другому кінці мосту батерію і наказав стріляти на випадок протинаступу. Разом з тим дав наказ переправлятись частинам ґрупи на другий бік. Для того, що залізничний шлях на мості був попсований вибухом міни козаки просто на руках через міст і греблю почали переносити кулемети, вози, гармати. Спішно пересувалась піхота, кіннота і на ранок позиції на лінії ст. Таганаш були закріплені за українським військом, не дивлячись на спробу протинаступу більшовицьких резерв, які хотіли зіпхнути українські частини в Гниле море.
В міру підходу головних сил, авангард наш просувався вперед.
Захоплення Сиваша було так несподіване для ворога, що він не вспів зірвати залізничного шляху. Ворог не вспів спалити навіть деревляного мосту, що знаходився недалеко залізничного.
Коли б Сиваш не був захоплений, завдяки вмінню Болбочана передбачити дійсний стан річей у ворожому таборі, відгадувати його психольоґію і моральний стан, а також дякуючи хитрощам Болбочана — звичайним приступом його здобути було б неможливо. Крім того, що Сиваш по природним умовинам був неприступний, він був і чудово закріплений. Уздовж усього берега Сальківських позицій, була зроблена лінія окопів з бетоновими гніздами для кулеметів. Всі окопи були оббиті дошками. Артилерійські позиції були збудовані по останньому слову техніки. Озброєні вони були далекосяжною і важкою артилерією, знятою з Севастопільських фортів і уставленою на спеціяльних бетонових помостах. Особливо багато артилерії було уставлено на відтинку проти переправи.
Всі ці гармати, як і масу другої зброї та майна, ворог не мав можливости ні евакуювати, ні зіпсувати; все це залишилось на тому самому місці, де було перед наступом.
Болбочан переправивши більшу частину своїх відділів, почав готовитись до наступу на ст. Джанокой. Він бачив, що ворог розбитий і здеморалізований і що він, згідно з виробленою вже ним тактикою, повинен переслідувати ворога, не даючи йому можливости закріпитись.
І тому, не чекаючи підходу решти сил, Болбочан розпочав наступ на вузлову станцію вже в Криму — Джанокой.
Перший етап пройдено.
