Похід Болбочана на Крим - Борис Монкевич

Ворожий потяг став у сфері гарматнього вогню і почав виладовувати людей, які приймали боєвий порядок і невдовзі вирушили вперед уздовж шин залізниці.

Стало ясним, що ворог постановив силою пробитись через ті перешкоди, які ставило йому українське військо.

Задзвеніла команда і гармата з нашого бронепотягу післала першу ґранату, яка впала коло самого ворожого потягу. Результат був додатній, бо стріляли на відкриту ціль.

Димок показався знову і ворожий потяг дав контрапару, відходячи із сфери гарматнього вогню.

В той-же час наші лави розпочали протинаступ.

Ворожі лави зпочатку не звернули уваги на нашу гарматню стрілянину по ешелонові, але коли набої нашої гармати стали лягати на лави, а ще до того вони побачили, що їх потяг утік, почалось в їх рядах замішання. А тут затріщали наші кулемети.

Ворог хвилинку затримався і розпочав відворот, а коли до того всього вихопився наш бронепотяг, став утікати.

На місці залишились забиті нашим гарматнім вогнем.

Щоб унеможливити всяку спробу ворога прорватись, міст висаджено і запалено.

Другий день пройшов спокійно. Ворожі стежі показувались, але на крісовий стріл не наближались.

Натомість наша розвідка доносила, що на слідуючій станції прибули нові ворожі ешелони, які вивантажують артилерію.

І дійсно, коли наша розвідка появилася біля спаленого містка, ворог почав її обстрілювати гарматнім вогнем.

Треба було сподіватись, що ворог готується до наступу і в першу чергу схоче опанувати спалений місток, щоб його направити і пересунути свої ешелони до Коростеня.

Третя ніч принесла несподіванку для нас. Упав великий сніг і настав мороз. Застави, які були ей сунуті на 3–4 верстві за стацію, залишивши сторожі, поховалися до хат.

В цей час ворог розпочав нічний наступ. Коли наша сторожа спостерегла вже близько ворожі лави, почала стрілянину. Кулемет, який був ще з вечера пристріляний до певних цілей, відмовився стріляти, бо від морозу олія загусла на мазь.

Прийшлось кулемет відтягнути, а сторожі відступити назад.

Щоб не дати ворогові зорієнтуватися, прийнято наступ цілим курінем. Були введені в гру Богданівці, щоб обовязково возстановити старе положення с. т. повернути позицію біля спаленого містка. Ворог підтягнув артилерію і відкрив вогонь з 7–8 гармат.

Але не дивлячись на це, ворога відкинуто назад з великими втратами.

Наша впертість зробила на ворога гнітюче вражіння, хоч він і знав, скільки нас, бо вдалось йому захопити в полон нашу розвідку: 2-ох козаків і поручника Лисицю.

Злапала їх розвідка ворога і привела до штабу, який містився на стації.

До штабу збіглись усі "товаріщі", — подивитись на козаків, які для них мусіли являтись чимось страшним. Отже і вся їх злість обрушилась тепер на них, як на виновників того, що вони до цього часу сидять тут і не можуть добратись до "Расєї". Солдати рішили катувати неповинних. Роздягли їх до нага, пообривали оселедці, прикотили дві кухні і постановили вкинути їх в окріп, а одного пустити, який побачивши все тут, пішов і розказав би своїм. Та не судилось приняти таку смерть козакам.

Очікуючи на свою смерть, Дорошенківці раптом почули стрілянину. Стріляли з рушниць та ручних кулеметів по ешелонах.

Піднялась страшна паніка. Варта і вся юрба, яка очікувала на екзекуцію, почала тікати.

З цього скористали засуджені, вискочили і давай Бог ноги.

Добігли до ліса, де знайшли якийсь одяг і повернули до своїх.

Під натиском наших частин ворог спішно відступив.

До цієї перемоги теж причинилася і наша кіннота. Кінний Гордієнківський полк (офіційно він носив тоді назву 3-го запоріжського куріня) ще зарані був ешелонами висланий з Коростеня в бік Олєвська. Тут на сусідній стації він вигрузився і мав співпрацювати з правим крилом 1-го куріня, забезпечуючи його з боку західнього фронту.

Поява кінноти на лівому крилі ворога ще збільшила його паніку і він поспішно відступив у бік Новгороду-Волинського.

В мент вирушення 2-го куріня Запоріжського загону на Бердичів, там були скупчені переважаючі сили ворога, що складалися головним чином з частин бувшої VII армії і матросів. Вони мали велику кількість артилерії, панцирних авт, броневиків, піхоти і кінноти.

За 10 верст від Бердичева наші авангарди попали вже під гарматний обстріл ворога. Тут прапорщик Мацюк виявив усю свою нездатність до військового діла. Він попровадив справу так, що за кілька годин курінь перейшов від наступ до оборони і відступу. Більшовики, користаючи з великої переваги, повели протинаступ, стараючись охопити на крилах відступаючий курінь.

Прапорщик Мацюк, побачивши грізне положення куріня, ганебно утік зі своїм ешелоном до Житомира, залишивши частину без проводу.

Становище куріня було фатальне. Охоплений на боках і під сильним гарматним вогнем у центрі, мусів він поспішно відступати.

При цьому виявила свою героїчну відвагу батерія сотника Савінського. Опинившись зпереду стрілецьких ровів, вона під страшним обстрілом ворога продовжувала вогонь, побиваючи кольону більшовиків, що обходила нас, але ці, маючи перевагу в силах, приневолили українські частини відійти й накинулись на батерію. Ця шалена відвага сотника Савінського і його козаків врятувала курінь від остаточної заглади.

Курінь, залишивши масу кулеметів, ранених і півбатерію, відступив і тільки завдяки тому, що відділ був здисциплінований та складався переважно зі старшин, вдалось його затримати перед Житомиром і не дати більшовикам можливосте зайняти місто.

В цьому бою впав смертю хоробрих сотник Савінський з цілою першою півбатерією. Таким чином, не маючи над собою проводу, курінь лише завдяки ініціятиві й досвідові сотенних командирів та непохитности козаків, зміг вийти зі скрутного положення і нарешті затримати ворога, не даючи йому просунутись на Житомир.