Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

разом 240 стрільців. Комендантами роїв були підстаршини, чет нижчі старшини-хорунжі й четарі, а сотень четарі і поручники. В початках ці чети та сотні діяли самочинно, обсаджуючи довільно фронт, де зайшла потреба. Властивий фронт почав творитись у Львові й довкруги Львова, а відтак поширивсь на захід, обабіч залізничого шляху аж по Перемишль. В першій половині грудня 1918 р. прийшов приказ, яким пов’язано ці самостійно діючі чети і сотні в той спосіб, що 4 чети творили сотню, 3–4 сотні курінь, а 3–4 курені групу. Всім тим частинам надано відповідних командантів та приділено точно означений відтинок фронту, за який вони мали відповідати. В подібний спосіб, за австрійським зразком, були зорганізовані артилерія, кавалерія, польова жандармерія, літунство, інтендантура, технічні відділи і т. д. З кінцем січня 1919 р. наказом Начальної Команди (генерал М. Омелянович Павленко начальний вождь УГА від 10 грудня 1918 до 9 червня 1919 р.) всі групи переіменовано на бриґади та утворено з них три корпуси по 4 бриґади кожний. На півночі зформовано І-ший галицький корпус до якого належали: 5-та — сокальська, 6-та — равська, 9-та — белзька і 10-та — янівська бриґади. Комендантом цього корпусу був полк. Осип Микитка, а шефом штабу отаман Вурмбрандт, а відтак отаман Куніш, з осідком в Камінці Струмиловій. На південному сході зорганізувався ІІ-гий корпус під командою полковника Мирона Тарнавського та шефа штабу підполковника Альфреда Шаманека, з осідком в Ходорові. В його складі були: 1-ша бриґада — УСС-ів, 2-га — коломийське, 3-та бережанська і 4-та — золочівська. На заході в Стрию утворено ІІІ-тий галицький корпус з бриґад: 7-мої — львівської, 8-мої — самбірської, 11-тої — стрийської і гірської бриґади майора Василя Черського. Комендантами цього корпусу були: полковник Гриць Коссак, по нім генерал Ґембачів, а відтак генерал Антін Кравс, а шефом штабу підполковник Карло Долежаль і майор Вільгельм Льобковіц. Всі ці три корпуси тим самим приказом Начальної Команди (шеф штабу генерал Євген Мишковський) получено в Українську Галицьку Армію. Ця Армія заєдно збільшалась і вже в березні 1919 р., згідно з заподанням харчового уряду при державному Секпетаріяті Внутрішніх Справ, число акту 1.400 числила: на фронті — 4.000 старшин і 65.000 стрільців, а в загсллі — 2.000 старшин і 55.000 стрільців разом — 126.000 вояків. В той спосіб з малого військового відділу, около 1.200 стрільців в дні 1 листопада 1918 р… у Львові, на протязі 5-ох місяців безнастанних боїв зформовано в приспішенім темпі міцну й боєздатну УГА. Її начальними вождями у Львові були: сотник Дмитро Вітовський від 1. 11. до 5. 11. 1918 р., отаман Гриць Коссак від 5. 11. до 9. 11. і підполковник Гнат Стефанів від 9. 11. до 10. 12. 1918 р., який по примусовім залишенні Львова в дні 21 листопада 1918 р. продовжував дальше визвольну боротьбу, видаючи рівночасно перші прикази, щодо організації УГА в ширшому маштабі, вже як армії. Ці такі часті зміни начальних вождів, чи шукання за ними вказують нам наглядно, як важко приходилось нам воювати у Львові, не маючи до розпорядимости відповідних старшин, достаточно! скількости зіграних з собою військових частин, не знаючи Львова та способу провадження вуличних боїв і не маючи жодних технічно-допомогових відділів, включно з інтендантурою і телефонічним получениям. До того всього організація нашого запілля, хоч як спішна, не могла ніяк відповісти потребам фронту. В слід за тим пішла нервова і хаотична обсада Львова, програні бої та зачасті зміни в Начальній Команді і тому прийшлось нам залишити Львів. Та бої йшли дальше, а з ними й поспішна організація українського війська в запіллі. Дня 10 грудня 1918 р. підполковник Гнат Стефанів передав начальну команду генералові М. Омеляновичу Павленкові (від 10 грудня до 9 червня 1919 р.), який в загальному докінчив організацію УГА.

Поважну ролю в організації УГА, так в запіллі як і на фронті, відограло й наше патріотичне галицьке духовенство, яке все жило з народом та між народом, і тому при творенні рідної армії втілилося в її ряди понад 100 польових духовників. Ці власне духовники, через весь час наших Визвольних Змагань, ділили вояцьку долю й недолю армії, а в т. зв. Чотирикутнику смерти на Східній Україні з нечуваною посвятою піклувались хорими на тиф стрільцями і старшинами, несучи їм будьто фізичну поміч, як санітети, чи духовну розраду, як священики. Самі заражувались, хворіли і вмирали (около 40 померло), а нами опікувались і доглядали, сповідали та з Богом у вічну путь відправляли. Тому не диво, що в критичних большевицьких часах, армія не видала своїх польових духовників большевикам, хоч був такий приказ, але скрила їх у фронтових формаціях, як санітетів, писарів і т. д. та в той спосіб зберегла їх від большевицької заглади.

Бадьоро держалась Галицька Армія! Через цілих дев’ять м: сяців йшли завзяті бої в Галичині, офензивні й дефензивні, з модерно узброєною Антантою польською армією за Львів, Городок Ягайлонський, Судову Вишню, Перемишль, Рудки, Хирів, Ягольницю, Чортків, Теребовлю, Нижнів, Тернопіль, Бережани і т. д., аж поки виснажена боями і непіддержана як слід своїм запіллям, не маючи зброї ні муніції, була змушена перейти річку Збруч та получитись з східньо-українською Дієвою Армією до дальших важких боїв, але вже за Соборну, Самостійну Українську Державу.

Опинившись на Східній Україні, УГА стала армією без певного запілля і тимсамим була здана на власні сили, ще більше ніж в Галичині. Її чисельний склад виносив: 85.000 вояків, 550 скорострілів і 160 гармат. Наддніпрянська армія не могла прийти її з більшою поміччю, бо й сама найшлась без свого запілля, на малім клаптику української землі, довкола Кам’янця-Подільського. Вже в перших днях побуту УГА за Збручем дався відчути великий брак харчів, у першій мірі хліба, і треба було знайти спосіб, як їх роздобути. В тій цілі Начальна Команда (генерал Тарнавський від 6. 7. до 8. 11. 1919) покликав до життя нову військову організацію т. зв. Етап Армії під командою полковника Гната Стефанова, яка в районі розташування УГА, мала зайнятись заготівлею харчів, паші, муніції, мундурів і санітарного виряду, мала збирати й молотити на хліб збіжжя, мала улаштовували варстати для направи зброї, мундурів й обуви та мала зорганізувати етапні військові шпиталі з переходовими станицями для виздоровців. Таке зорганізування УГА причинилось в значній мірі до чисельного розросту й тому прийнялась у нас поговірка: «Мала Україна і велика армія та Велика Україна і мала армія».