Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

Чи треба більш-менш докладно розповідати про похід 1873 ро­ку? Про переможний — нарешті! — похід? Можна б і розпо­вісти, але подробиці мало що додадуть до характеристики мен­тальності агресивного війська агресивного народу, й подробиці

Хівинського походу, здавалося б, лише підтвердять екзальтацію монархіста О, Пушкіна: «Все русскому мечу подвластно!» Історія розширення імперії — це густа пролита кров підкорених наро­дів, це уярмлена їхня воля, розтоптана державність, спаплюжені традиції, закута в ланцюги національна гідність. Хіву було окупо­вано. Ханський трон було вивезено в Москву, де він опинився в Грановитій палаті. Наступний день після зайняття Хіви було ЗО травня, роковини народження Петра І, котрий «обращал свой гениальный, пытливый взор к той самой Аму-Дарье, в городе Хиве, столице бывшего Хорезма, сосредоточены были 29 мая 1873 года русские войска, действовавшие против Хивы». Як ба­чимо, історичне коло замкнулося, геній російського царя, який уособлював геній російського народу, та ще ж із допомогою «Бо­жого промысла» реалізувався з фатальною неминучістю (Г. Дер­жавші «О Росс! Шагни, — и вся твоя вселенна»). Для параду й богослужіння вишикувано військо в місті, на майдані, біля хазараспських воріт. Проголошуючи «многая лета», салютаційну пальбу проведено з хівинських гармат хівинським порохом. Істо­ріограф захоплюється бойовим духом російських військ, які, зда­валося, не закінчили похід, а тільки збираються в похід: «...замет­но было оживление между офицерами и солдатами, начались те славные, обычные в этих случаях мечты и предложения о том: «достанется ли, мол, нашей роте участвовать», а каждый, кто имел мнимые причины предполагать, что ему придется остаться на месте, внутренне уже завидовал счастливому товарищу, наде­явшемуся попасть в дело».

Ось у чому, виявляється, щастя держави і щастя її вірного солдата! Російська держава — це російський солдат, і російський солдат — це російська держава. Взаємощасливі такою єдністю, яка так тяжко обертається проти інших народів.

І коли в 1717 році свої агресивні заміри старалися замаскува­ти під купецький караван, і коли в 1839 році ще намагалися вида­ти себе за рать ломоносових, то тепер, у 1873 році, коли «ничтож­ное» ханство переможено і окуповано, справжня мета, нарешті, не приховується: давай контрибуцію. А щоб туркмени і не мрія­ли ухилитися від накладеної на них контрибуції, споряджено спе­ціальний загін, який має «наглядати» за збором контрибуції: 8 рот піхоти, 10 гармат, 8 козачих сотень, ракетна батарея з 8 оди­ниць зброї. Цілком типовий для імперії фіскальний апарат, прав- да ж?! Але плем'я іомудів чомусь не захотіло платити, повстало проти росіян, підмовивши інших туркменів не платити, ще й зірвалося бігти зі своїх споконвічних земель. Проти таких «воз­мутителей спокойствия» методи боротьби апробовані, скажімо, на Кавказі, й кавалерія на чолі з полковником Блоком кидається навздогін. Досягнувши поселення Безгумен, за наказом полков­ника каральний загін палить скирти хліба та будівлі, й хвилин за п'ять поселення перетворено на купу попелу. Такої самої долі зазнали поселення Янгі-яб, Бедеркет. Зрештою, козаки наздога­няють утікачів, які ось-ось можуть зникнути в пісках пустелі. Це караван мирних жителів з худобою та з гарбами, навантажени­ми домашнім скарбом. Побачивши козаків, туркмени залиши­ли своє майно і побігли врізнозбіч у піски, а козаки (Г. Державін: «О Росс! — О род великодушный! О твердокаменная грудь!») кинулись на караван. Не щадили нікого, особливо ж чоловіків, які пробували захиститися шаблею чи кинджалом. Ведучи успіш­ний наступ на мирне населення, кавалерія наздоганяла все біль­ші натовпи туркменів, зрештою, досягнули великого озера, й тут відкрилася жахлива картина. Глибоку й швидку протоку було за­валено туркменами — старими й молодими, жінками й дітьми, що кинулися в озеро, аби врятуватися від росіян. У озері та в довколишніх болотах потонуло близько 2 тисяч чоловік. Ось такі, як бачимо, наукові здобутки раті озвірілих ломоносових. Частина іомудів, які встигли переправитися на протилежний берег, від­крили перестрілку, й тоді було розгорнуто батарею і по втікачах випущено дев'ять ракет. (Звичайно, це мізерно мало порівняно з тією кількістю ракет, які випущено в Чечні в 1994— 1995 роках і які ще буде випущено). Очевидно, до наукових здобутків у ре­зультаті ось таких наукових пошуків, які, звичайно ж, пересліду­вали мирні цілі, як же інакше, слід віднести й трофеї: козаки пригнали в загін 789 голів рогатої худоби, 1609 баранів, 305 телят, 18 верблюдів, 3 коней і 12 ішаків. Цинізм і лицемірство московсь­ких завойовників безпрецедентні що в Чечні в наші дні, що в Туркменії в 1873 році: після цієї каральної експедиції вирішено, Що коли на вечір 12 липня не з'явиться депутація від туркменів, то 13 липня прямувати каральним загоном на місто Ільялли. Зре­штою, російська окупаційна влада визначила, що витрати на вій­ськову експедицію проти Хіви дорівнюють 2 200 000 рублів, — таку суму складала запланована контрибуція. Отже, ханство саме повинно було оплатити його ж таки, ханства, завоювання імпе­рією, ось якою буває казуїстика по-московськи. Сплату контри­буції вирішено розкласти на 20 років, з процентами з розрахунку 5 % на рік. А з метою гарантії одержання контрибуції і з метою виконання Хівою умов мирної угоди — аби уникнути непоро­зумінь в майбутньому — ухвалено приєднати Хіву до імперії на вічні часи. І все це ще — з метою забезпечення «наших» кор­донів.

Ось так — на вічні часи.

Ось так — з метою забезпечення і нинішніх кордонів СНД. І нинішньої Федерації.

А в мирній угоді говорилося, що ханський уряд і хівинський народ самі винуваті в тому, що Росія змушена воювати проти Хіви. Точнісінько так само, як сьогоднішня Москва звинувачує Чечню, що Москва змушена воювати проти Чечні. Зворушливо послідовна імперіалістична логіка, коли логіка ставиться з ніг на голову.

Полковник Ф. Лобисевич не був би полковником-оракулом зрідні російським історикам-оракулам, філософам-оракулам, письменникам-оракулам, якби так само, як і вони, не святкував оптимістичну футурологію: «Хивинский поход 1873 года — это эра возрождения Средней Азии к новой политической и торго­вой жизни. Прямым последствием этого похода, независимо- общего панического страха во всей Азии, явилась возможность постройки Закаспийской железной дороги... в 1886 году по Оренбургскому транзитному пути было вывезено одного только хлопку 831 ООО пуд., в 1896 году его вывезено... уже 300 ООО пуд. (в 1896 г. перевезено... до 18 миллионов пудов груза), так что, в настоящее время, уже целая треть потребности Российской им­перии в хлопке покрывается отечественным хлопком».

Ось, бачте, вчора ще тільки підкорили, а вже сьогодні — «отечественный хлопок». І цей «отечественный хлопок» з загар­баних і колонізованих земель ішов аж до останнього часу, аж