Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

короткій дискусії всі рішили вступити до Херсонської Дивізії, а два дні пізніше ми вже були в постої цієї дивізії в містечку Яруга і зголосились у начальника штабу сот. Микитки. Херсонська Дивізія складалась тоді з двох бриґад — з 1-шої стрілецької імени Сірка під командою сотника Баковича та його шефа штабу сотника Клея і 1-шої запасної з майором Кнітелем, як комендантом і сот. Губером, як шефом штабу. Мене приділено до запасної бриґади, як коменданта куреня. В часі большевицької офензиви на Польщу, Херсонська Дивізія під натиском большевиків відступала на південний захід, перейшла річку Збруч, Серет і Стрипу, а перейшовши Золотий Потік, переправилась 2 серпня в селі Лука на правий беріг Дністра. Тут 1-ша бриґада імени Сірка зайняла фронт — від буковинської границі до села Незвиськ, команда дивізії примістилась в Городенці, а запасна бриґада заквартирувала в селі Тишківці. На тих становищах ми стояли аж до 25 серпня 1920 р. Побут у дивізії полковника Долуда став для галичан впрост неможливий. Нас трактовано не як чесних вояків, але як зрадників, яким не можна довіряти, і тому були ми під постійним наглядом. Таке поступування наддніпрянців нас болючо вражало й ображало. Зі сторони поляків ми рівнож не чулись безпечними, хоч були ніби їхніми союзниками. З запілля доходили до нас тривожні слухи, що й там не все в порядку, бо навіть наших хворих відпустковців поляки арештують, що мало місце у Львові, де заарештовано двох наших старшин з леґальними відпустковими документами.

У мойому курені переховувались — державний секретар внутрішніх справ ЗОУНР д-р Іван Макух і д-р Лисий, з важними урядовими документами. Майже що ночі треба було для їхньої безпеки зміняти квартири і виставляти сторожу, бо в селі була чота польської жандармерії, яка пильно за нами слідила. Десь коло 10 серпня з’явивсь у нас поручник Галицький з важним довірочним листом з Диктатури для генерала Кравса. (Мене тоді не було в курені і той лист перебрав та прочитав д-р Макух, а зміст його подав до відома кільком моїм старшинам. В цьому листі був приказ для генерала Кравса приблизно такого змісту: «Диктатура назначує генерала Кравса комендантом всіх галицьких частин, що находяться в армії УНР, в районі Дністра. На випадок походу наддніпрянської армії на схід, за Збруч, всі галицькі частини мають залишитися в Галичині і на лінії Дністра обороняти наше Покуття. Якщо цього з якихнебудь причин не можна буде виконати, тоді ці наші частини мають обсадити й держати лінію ріки Прута, а як і цеї лінії не можна буде вдержати, тоді належить вицофуватись через Карпати до Чехо-Словаччини. Наша політика вимагає, щоб ми якнайдовше могли втриматись, хочби на найменшому клаптику галицької землі». Довідавшись про зміст цього листа, я заразже скликав всіх втаємничених старшин і зобов’язав їх словом чести держати в найбільшій тайні все те, що почули від д-ра Макуха. Поручника Галицького вже не було, бо він по передачі листа від’їхав до Львова. Після цього я удався до д-ра Макуха та звернув йому увагу на невластиве його поступування з довірочним листом Диктатури для генерала Кравса, бо він, як державний секретар внутрішніх справ, не тільки що сам цей лист прочитав, але ще й втаємничив кількох моїх старшин з його змістом. Д-р Макух оправдувавсь тим, що він, як член уряду мусить знати, які зарядження дає Диктатор, а щодо старшин, то вони тайни не зрадять, бо на те ж вони старшини! На відхіднім ми умовились, що заразже завтра поїдемо оба з тим довірочним листом до генерала Кравса. На другий день ми прибули до постою кавалерійського полку отамана Едмунда Шепаровича, де перебував генерал Кравс. Д-р Макух передав йому того розпечатаного листа з Диктатури, після чого оба вони відбули довірочну нараду. Як зареаґував ген. Кравс на поступок д-ра Макуха щодо листа з Диктатури — мені не відомо, бо в цій їхній нараді я участи не брав.

Дня 15 серпня сталась подія, яка дещо приспішила відхід галичан за річку Прут, а відтак на Закарпаття. Того дня новим комендантом запасної бриґади, на місце майора Кнітеля, назначено полковника Цвіньова, а шефом штабу сотника Білого. Оба вони були наддніпрянцями й оба начебто служили в армії Денікіна. Ця зміна стала причиною різних балачок і непорозумінь, а рівночасно доказом недовір’я до галичан, у висліді чого старшини бриґади вислали до коменданта дивізії, полковника Долуда, меморандум з проханням не усувати майсра Кнітля з коменданта запасної бриґади. Відповідь не надходила й майор Кнітель оставав дальше на своєму пості.

Дня 25 серпня 1920 р. генерал Антін Кравс, згідно з вказівками Диктатури видав приказ всім галицьким частинам з Херсонської Дивізії залишити Дієву Армію УНР і перейти через Карпати до Чехо-Словаччини. По думці цього приказу всі наші фронтові і заг ільні частини зібрались у Ясенові Пільнім, в дні 26 серпня і звідси через Стецеву— Белєлую — Виднів — Княже та Джурів прибули на нічліг до Рожнева. Тут ми довідались, що в Косові є поляки в силі опного піхотного батальйону та невеличкого відділу жандармерії. Наша команда вислала до них парляментарів, з жаданням цілковитої невтральности з їхнього боку та зложення зброї для запевнення нам свобідного перемаршу через місто Косів в південному напрямі. Польський комендант Косова, майор Павловський, не згодився на зложення зброї і ми дістали приказ до наступу на Косів, приказ за підписами полковника Вольфа, як коменданта і майора Льонера, як шефа штабу. Піхотних бойових частин у нас було мало, а були тільки рештки персоналу різного роду запільних установ, переважно старшин, і тому до наступу післано дві сотні кавалерії отамана Шепаровича. Кавалерія бундючно рушила з місця і з витягненими шаблями пігнала чвалом вперед. Почулись кілька скорострільних серій, а в слід за тим й наша кавалерія з’явилась з поворотом у Рожневі та заявила, що терен для атаки кавалерії не пригожий, бо гористий! Тоді отаман Льонер покликав мене до себе і казав — негайно сформувати зі всіх обозників старшинський курінь і вдарити на Косів. З тяжким трудом мені удалось на борзі зорганізувати тільки дві сотні з двома скорострілами. Комендантом 1-шої сотні став сотник Іван Рудницький, 2-гої сотник Кравець, а скорострільної чоти четар Баран-Витанович. О годині 9-тій ранку старшинський курінь був уже готовий до бою. На початок віддано два гарматні вистріли з батерії сотника Зубрицького, після чого старшинський пів-курінь під моїм проводом рушив до наступу.