Моя участь у визвольних змаганнях 1917-1920 - Осип Станімір

власну руку переговорювати з наддніпрянськими частинами, заносилось на масову дкзєрцію в сторону поляків, до от. Петлюри. Один курінь 2-го коломийського полка відмовив послуху, не хотів іти на фронт проти своїх. Я поїхав тамтуди успокоювати. З тяжким трудом удалось мені привернути порядок та чи на дозго? Нервово вичерпаний і до-краю огірчений я вернувся до бриґади. Та тут стрінула мене ще прикріша несподіванка. Старшини штабу доведені до розпуки повищими подіями на фронті, постановили зробити тому кінець і вислати до наддніпрянського командування делеґацію під проводом сот. Табори для обговорення негайного акту здачі цілої 3-тої Червоної Галицької Бриґади на сторону Дієвої Армії. Я цьому спротивився з цілою рішчістю, бо ніяк не хотів брати на себе відпові дальности за долю цілої армії, а в першій мірі за долю оставших під большевиками двох наших бриґад — 1-шої і 2-гої. Сепаратний перехід нашої бриґади до військ Головного Отамана Петлюри був би нічим іншим як тільки сумним кінцем ЦІЛОі УГА. Не маючи спромоги уневажнити рішення старшин, я попросив до помочі комісара Замору і ми вдвійку вспіли переконати сот. Хробака і товаришів, щоби плян переходу до військ Головного Отамана Петлюри занехали до слушного часу, до часу, аж всі три наші бриґади зроблять те саме.

Довго не треба було ждати, бо у всіх трьох наших бриґадах була подібна ситуація, що й у нас, а то й гірша. Кілька днів після цієї події, десь коло 20. 4. 1920 р. прибув з Вапнярки до штабу нашої бриґади в селі Бободівка наш зв’язковий старшина сот. Осип Навроцький з небуденними відомостями, які одержав від курієра пор. Семена Галицького, що від старшин УГА в Києві їхав до всіх наших частин вздовж шляху Жмеринка — Одеса, щоб поінформувати їх про майбутні, надходячі події. Зміст цих інформацій: большевики мають відомості, що поляки приготовляються до загального наступу на цілому б ольшевицькому фронті вже в найближчому часі. Старшини УГА мають ще й сві відомості, що в складі польської армії є українська наддніпрянська частина під командою полковника Удовиченка. Старшини УГА в Києві добиваються від большеви’^ького штабу згоди на получения всіх трьох бриґад УГА в один корпус, чи там у давну УГА і це має бути переведене незадовго, на всякий випадок перед загальним наступом поляків. Коли так станеться і поляки розпічнуть наступ, тоді гой новостворений корпус УГА не має вступати в бій з поляками, а вицофуватись на схід в напргмі Балти, куди в міжчасі має пробитися зі сходу Армія УНР, під командою генерала Павленка. Тоді обидві українські армії получаться разом, а що дивізія полковника Удовиченка буде наступати в тому самому напрямі, то й з нею можна буде злучитись. Ці вістки нас підбадьорили й утішили.

Тим часом події на фронті йшли дальше своїм порядком. Зі штабу 14-тої совєтської армії наспів приказ до перемаршу нашої бриґади до села Митки, з залізничою станцією того самого імени. Відмарш мав наступити в дні 23. 4. 1920 р. Серед метушні приготувань з’явився несподівано в команді бриґади вночі з 22. 4. на 23. 4. 1920 р. пор. Макарушка з приказом до протибольшевицького перевороту. Приказ видали і підписали — сот. Юліян Головінський, комендант 2-гої Червоної Галицької Бриґади і сот. Мирон Луцький, шеф штабу тої ж бриґади, а умовленими тайними знаками були дві горизонтальні криски олівцем, одна довша друга коротша, вгорі по лівій стороні картки паперу. Пор. Макарушка не міг вияснити, чи цей приказ сот. Головінського видано в порозумінні зі старшинами УГА з большевицького штабу в Києві, про що інформував нас пор. Галицький. Ми однак в штабі допускали думку, що це є не лиш правдоподібне, але навіть певне. В приказі сот. Головінського взято під увагу дві евентуальності, а саме: 1) спробу продертись на зади большевицької армії до військ ген. Павленка, що мали находитись десь в районі Гайсина, а на ві падок невдачі 2) перехід до військ Головного Отамаїг а Петлюри в Польщі. Перша евентуальність, — дістатись до генерала Павленка, згори була засуджена на невдачу, бо большевики нам не довіряли і заздалегідь себе обезпечили, розміщуючи безпосередньо за нашим фронтом один полк своєї артилерії, два броневики на залізничім шляху Жмеринка-Могилів та одну піхотну бриґаду 45-тої совєтської дивізії. Не зважаючи на те, ми рішились пробиватись до військ генерала Павленка і видали відповідний приказ до загального наступу на большевиків в дні 23 квітня 1920 р. Десь о год. 6-тій рано ми зайняли село і станцію Митки та тут натрапили на завзятий спротив большевиків головно їхніх бронепотягів й артилерії. Бій тривав цілей день без більшого успіху, і тому над вечір ми перейшли на сторону поляків до отамана Петлюри, виславши наперед парляментарів під проводом отамана Льобковіца до польської команди дотичного відтинку. Нас, це є 3-ту Червону Галицьку Бриґаду поляки роззброїли в містечку Ялтушків і як полонених відправили до Проскурова, а відтас через Львів до Тухолі на Помор’ї. Подібна судьба стрінула і 2-гу Червону Галицьку Бриґаду. Зате 1-ша Червона Галицька Бриґада не повідомлена вчас (сотник Носковський приказ до протибольшевицького перевороту начебто задержав у себе) осталася з большевиками й її большевики роззброїли та в більшості заслали на Сибір Так закінчилась хресна дорога УГА з Києва до Одеси, і такий був кінець Української Галицької Армії.

В польському полоні

В дні 24 квітня 1920 р. нас, тобто 3-ту Червону Галицьку Бриґаду, поляки роззброїли в містечку Ялтушків і відправили до табору полонених в Проскурові, де вже були полонені частини з 2-гої Червоної Галицької Бриґади. Тут я передав команду своєї бриґади найстаршому ранґою старшині, майорові Карлові Шльосерові, згідно з службовими приписами УГА. В цьому таборі ми не були довго. Поляки перевели спис всіх полонених старшин і стрільців та почали їх відтранспортовувати на захід, до Польщі. В першому транспорті найшлись команди обох наших бриґад, 2-гої і 3-тої та коменданти полків і курзніз, числом около 200 старшин. Нас уставлено чвірками і під сильним конвоєм відведено на станцію, де відбулась кишенькова ревізія. Все, що мало щось спільного з папером — прикази, приватні і військові документи, фотознимки (приватні й особисті) і т. д. — нам відібрано і понищено.

В часі цієї ревізії з’явивсь у нас полковник Аркас, бувший комендант кавалерії ІІ-го галицького корпусу