Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

4

Становище Радянського Союзу протягом усієї його історії часто порівнюють зі становищем сміливця, який без страховки йде по тросу, натягнутому над Ніагарським водоспадом.

З таким порівнянням я категорично не згоден.

Справа в тому, що в линви або троса є два кінці, що закріплені на двох міцних основах. Можна йти вперед, можна повертатися назад. Усе одно кудись прийдеш.

Але!

До комунізму прийти неможливо. Досягти становища, коли кожному на нашій планеті буде всього за потребою, можна. Нещодавно я бачив з берега, як заправляли яхту одного нашого земляка. Літр дизельного палива — один британський фунт. З хвостиком. З довгим хвостиком. Тонна — тисяча фунтів. Знову ж таки — з хвостиком. Сто тонн — більше ста тисяч. Скільки до тієї яхти треба закачати, не знаю. Але водотоннажності в ній — 13 тисяч тонн. Як два крейсери «Аврора» разом узяті. Одна заправка яхти коштує близько мільйона британських фунтів.

Ту яхту треба страхувати, необхідно ремонтувати й фарбувати, утримувати екіпаж і самої яхти, і гелікоптерів, і маленького підводного човника.

А в того земляка — не одна яхта.

Добре, що в нас така багата країна. Нашому народу просто нікуди дівати гроші. Наш народ дякує найкращим своїм представникам, забезпечуючи їм красиве життя. Ми робимо все для того, щоб найкращим людям жилося добре. Однак потреби згаданого громадянина не задоволені. Йому мало.

Пробачте, але що буде, якщо кожен житель планети Земля почне задовольняти свої потреби? Чи можливо задовольнити матеріальні потреби мільярдів людей? Адже ми всією країною не здатні задовольнити потреб навіть одного свого громадянина.

Тому повторюю: побудувати суспільство, у якому матеріальні потреби кожного будуть задоволені, не можна. Комунізм — неможливий. Принципово.

Тому шлях до комунізму — це не чотири чверті шляху по линві, натягнутій, як нерв.

Шлях до комунізму — це сталевий стрижень неймовірної довжини. Сімдесят років ішли, а кінця шляху так і не побачили.

Тому що його немає. Далі — порожнеча. І що далі йшли, то сильніше прогинався й вібрував стрижень. Після сімдесяти років великих перемог і звершень, після нечуваних зусиль і жертв, у Радянському Союзі було введено картки на продовольство.

Радянський Союз семимильними кроками йшов до комунізму. Тобто — в нікуди. А Берія мав рацію. Берія намагався тихо, без надмірного галасу завернути переможний марш країни на шлях розвитку всіх нормальних країн.

Навіщо шукати особливий шлях, якщо є протоптані дороги? Без загибелі та страждань мільйонів. Без голоду й масових розстрілів. Без кривавих експериментів над власним народом можна побудувати цілком пристойне життя. Як у Швейцарії, наприклад.

Чому не йти їхнім шляхом? Чим він поганий? Немає в них нафти. Немає газу. Немає вугілля, нікелю та марганцю. Є тільки економічна свобода громадян.

5

Хрущов знищив Берію. Хрущов мільйонним тиражем випустив сталінський підручник про неминучість Світової революції внаслідок Третьої світової війни. Однак і цим не вдалося розтрощити Маленкова й усіх, хто йшов за ним. Вони продовжували, як заведені, повторювати, щоТретя світова війна призведе до загибелі людства, тому зі шляху Світової революції треба звертати.

І тоді в суперечку втрутився Жуков.

Після смерті Сталіна ситуація виглядала дуже просто.

Якщо країна зверне зі шляху Світової пролетарської революції, збройні сили й виробництво зброї будуть згортатися.

І розгортатимуть, якщо країна з обраного шляху не зверне.

Жуков вирішив не згортати. Тому негайно став пробивати просту ідею: у Третій світовій війні можна перемогти!

Ворог народу Берія пропонував зробити Німеччину нейтральною.

Ми підемо іншим шляхом. Ми зробимо всю Німеччину комуністичною. Проламаємо оборону Західної Німеччини ядерними ударами, увірвемося на її територію, звільнимо. Заразом Францію, Іспанію та Бельгію.

Американцям дамо сигнал: вас не чіпаємо, по наших містах не бийте, а то ми по ваших ударимо, у нас є чим.

Отримавши посаду першого заступника Міністра оборони, Жуков узявся за практичну підготовку Тоцького полігону й військ, які братимуть участь у навчаннях.

Навчання на Тоцькому полігоні Жуков проводив заради того, щоб довести, що, незважаючи на появу ядерної зброї, перемога соціалізму в Західній Європі можлива!

У прийдешній війні ми звільнимо Західну Німеччину так само, як під час минулої війни звільнили Польщу, Румунію, Чехос-ловаччину, Болгарію, Угорщину, Східну Німеччину й інші країни! Увірвемося на танках, установимо щасливе життя — таке, як у нас. Шлях танкам через фронт оборони ворогів проламаємо ядерними вибухами! Головне — Західна Німеччина, після неї — Франція, Іспанія та всі інші країни Європи підуть нашим шляхом.

14 вересня 1954 року Жуков показав усім, хто сумнівався: отак ламаємо оборону в Західній Німеччині, отак уводимо через епіцентр війська й ідемо вперед. Хоч до океану.

Маленков і його прихильники були осоромлені.

14 вересня 1954 року — початок кінця Маленкова.

14 вересня 1954 року — початок нового етапу боротьби Радянського Союзу за визволення пригноблених пролетарів Європи й усього світу від кайданів капіталізму.

14 вересня 1954 року — початок кінця Радянського Союзу.

КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ

Експерти Заходу про Радянський Союз знали все.

Вони не розуміли нічого.

Приклад. Сполучені Штати протягом десятиліть витрачали просто фантастичні суми на те, щоб визначити вій-ськовий бюджет Радянського Союзу. На це працювали наукові інститути, скликалися конференції та усілякі симпозіуми, вчені товариші писали статті та книги, захищали дисертації, висували й відстоювали теорії.

«Щоб визначити реальну величину військових витрат СРСР, наукові центри США витратили, за різними оцінками ЦРУ, від 4 до 10 млрд доларів. Це був найбільший проект у соціальних науках в історії людства.»

(Червона зірка. — 2008. — 20–26 серпня)

Слід мати на увазі, що в 70-х і 80-х роках XX століття мільярд доларів значив набагато більше того, що це означає сьогодні.

Військові витрати Радянського Союзу не давали спокою не тільки американцям. В інших країнах теж намагалися вирішити цю головоломку. Наукові пошуки тут, звісно, не мали американського розмаху. А проте щедрі мільйони в розв’язанні цієї проблеми справно вкладалися.

У жовтні 1982 року в Оксфорді було проведено чергове зібрання мислителів. А я саме видав книгу про Радянську Армію. Книга мала певний успіх, тому мене запросили брати участь у засіданнях. Сиджу, слухаю, позіхаю. Яких тільки методик учені-панове не пропонували, однак обчислити радянські військові витрати нікому не вдавалося. І тоді мені запропонували висловити міркування. Підводжуся: «Громадяни-сери, ось вам газета «Правда». Читайте, тут усе написано. Ніхто нічого