Її ім’я було Татьяна - Віктор Суворов

На це мені: «Та не може такого бути!»

Я їм: «А яка різниця?»

Цього вони зрозуміти не могли. Цього вони так ніколи і не зрозуміли.

Їм здавалося, що якщо в Радянського Союзу великий військовий бюджет, значить, у нього потужні Збройні сили, а якщо скромний бюджет, значить, слабкі Збройні сили. Тому вони й силкувалися вирахувати реальний бюджет.

Я їм пояснюю, що Союз Радянських Соціалістичних Республік — держава соціалістична. Це випливає навіть з її назви.

Вони мене не розуміють: «А яка різниця?».

Пояснюю на прикладі.

Припустімо, що правителі Радянського Союзу ухвалили рішення перекинути одну мотострілецьку дивізію з Бреста на китайський кордон. Мотострілецька дивізія того часу — 10815 солдатів й офіцерів, 257 танків, 117 БМП, 194 БТР, 127 БРДМ, 2413 автомашин, ракети тактичні та зенітні, артилерія ствольна й реактивна, міномети і т.п. Якщо в кожен ешелон вантажити по 40 автомашин, то тільки на перевезення автомашин треба близько 60 ешелонів. А шлях і далекий, і довгий. Чверть екватора.

Запитую: «У чому, панове, на вашу думку, тут економічний інтерес видатного полководця, Маршала Радянського Союзу, чотириразового Героя Радянського Союзу (у чотири рази більше, ніж Сталін!), Героя Соціалістичної Праці Леоніда Ілліча Брежнєва, який цим самим Радянським Союзом завідує? Як ви вважаєте: чи хоче він зірвати з Радянської Армії побільше грошей за перевезення, чи трохи менше?».

Це питання загнало експертів у глухий кут.

Залізниці Радянського Союзу належали народу, керував ними Міністр шляхів сполучення Герой Соціалістичної Праці товариш Павловський. А всіма міністрами керував голова Ради Міністрів двічі Герой Соціалістичної Праці, кавалер дев’яти орденів Леніна товариш Тихонов. (Нами правили тільки герої). А над урядом стояла Комуністична партія на чолі з відданим ленінцем — товаришем Брежнєвим.

Припустімо, що радники та референти підказали товаришеві Брежнєву виявити певну стриманість і зажадати з Радянської Армії один рубль за перевезення дивізії.

Якщо так, то главі уряду товаришеві Тихонову за наказом товариша Брежнєва необхідно було з державного бюджету взяти той рубль і дати його Міністерству оборони Маршалу Радянського Союзу, Герою Радянського Союзу, двічі Герою Соціалістичної Праці, кавалерові одинадцяти орденів Леніна товаришеві Устинову. Бо в Міністерства оборони своїх грошей немає, є тільки ті гроші, які дає уряд.

Міністр оборони отримає рубль від уряду, заплатить його Міністру шляхів сполучення товаришеві Павловському, а товариш Павловський поверне рубль уряду у вигляді свого прибутку.

Тепер припустімо, що товариш Брежнєв вирішив на цій справі круто заробити. І підказали, припустімо, референти товаришеві Брежнєву зірвати з Радянської Армії за перевезення дивізії сто мільйонів рублів!

У цьому випадку уряд Радянського Союзу повинен зі своєї кишені дістати сто мільйонів і дати їх Міністерству оборони. Не забудьмо: своїх грошей у Міністерства оборони немає. Є тільки ті, що дає уряд.

Міністр оборони отримає сто мільйонів від уряду, заплатить їх Міністерству шляхів сполучення. Міністр шляхів сполучення радісно доповість про зароблений прибуток і перерахує уряду одразу сто мільйонів!

Питання повторюю: у чому ж різниця між одним рублем і сотнею мільйонів?

Отже, різниці не було жодної.

І не було жодного сенсу давати рубль Міністерству оборони для того, щоб цей рубль повернувся до тієї самої кишені. Тому жодних грошей ніхто нікуди й не перекладав.

Тут експерти підхоплюються з місць:«А скільки ж коштує таке перевезення?».

Я повторюю: «Ніскільки воно не коштує. Роботу виконано, але вартість у грошах визначити неможливо. І жодні рублі в операціях не крутяться. Є наказ уряду Міністерству шляхів сполучення стільки-то вагонів подати туди й перекинути стільки-то людей і вантажів ось туди».

І так у всьому. Армії потрібні ядерні заряди.

Для цього потрібно збагачувати уран.

Для цього потрібно крутити центрифуги.

Для цього потрібно багато електрики. Заради цих зарядів, заради цього урану перекриваємо греблею велику сибірську річку. Укладаємо в тіло греблі мільйони кубів бетону. Запитання: який економічний інтерес уряду — дорого продавати цемент будівельникам чи дешево?

Якщо тонну цементу уряд буде продавати по рублю, тоді треба буде дістати зі своєї кишені відповідну суму й дати її начальнику будівництва. Начальник заплатить державним цементним заводам, а ті повернуть гроші державі.

Якщо тонну цементу продавати по сто рублів, тоді уряд змушений буде дістати зі своєї кишені суму в сто разів більшу, дати її начальнику будівництва, той заплатить державним цементним заводам, а вони повернуть гроші до тієї самої державної кишені.

Тому сперечатися про військовий бюджет соціалістичної держави немає сенсу. Більшість операцій грошового вираження не мали і мати не могли.

Цю фразу мудрі експерти розуміти відмовлялися.

Тоді я пояснював на зрозумілішому прикладі Ось американський батальйон. Він витрачає пальне, запчастини для машин, боєприпаси. Солдатиків треба озброювати, одягати, годувати, лікувати, гроші платити за службу. І зброя, і боєприпаси, і продовольство, і пальне надходять від приватних фірм, ціну визначає ринок: одна фірма готова армійські штани продавати за такою ціною, інша фірма — удвічі дешевше.

Але от вам ситуація: той-таки батальйон увесь тиждень під дощем і мокрим снігом на пронизливому вітрі у бруді й холоді готував оборону в горах Південної Кореї, рив окопи і траншеї, будував бліндажі, забивав кілки, обплутував їх колючим дротом. Увесь тиждень працювали сотні людей, виконали величезний обсяг дуже потрібної роботи. Скільки це коштує?

Це нічого не коштує. Вартість цієї потрібної роботи грошима виразити неможливо, бо результати праці ніхто не купує.

У Радянському Союзі все було організовано саме так. Роботу виконували державні структури для державних структур. Продавець і покупець — це все та сама держава. В одній особі.

Але й цим прикладом експертів пробити не вдавалося.

Тоді — найпростіший. Уявіть, кажу, громадяни-сери, що ваша дружина не працює. Вона господиня в домі. Гроші в сім’ї лише ті, що ви приносите додому. Ви вирішили навчити дружину водити машину. Який ваш економічний інтерес: узяти з неї за кожну годину водіння по одному долару чи по сто?

Та навіть цей приклад в їхні голови втовкмачити не вдалося.

Не тільки американські експерти не розуміли сутності соціалізму. Знаходилися окремі товариші у нас. Такий собі Юрій Володимирович Андропов — генерал армії, Герой Соціалістичної Праці, кавалер чотирьох орденів Леніна, був головою КДБ, потім обійняв посаду Генерального секретаря ЦК КПРС. А з економікою в нас на той час (утім, як і завжди) чомусь було не дуже. І вирішив товариш Андропов з проблемами економіки розібратися. Поставив він запитання дуже мудрим ученим товаришам: «То скільки ж у Радянському Союзі реально коштує тонна сталі?».

Запитання вбивче,