Усі гетьмани України - Олександр Петрович Реєнт

Хмельницький підтримав ці дії і навіть пообіцяв відкопати батьківські скарби та віддати їх для підтримки Дорошенка. Але він би не був сам собою, якби чітко й принципово повів якусь політичну лінію. Ще не визначився остаточно результат походу Дорошенка на Лівобережну Україну, а Юрій опинився в таборі його конкурента Петpa Суховія, до речі, родича І. Брюховецького. Він скинув чернечий клобук і знову поринув у політичну боротьбу.

Головні сили опозиції проти Дорошенка зібралися в Умані, де в дні нарад про нового гетьмана деякі представники козацької старшини висували кандидатуру Богданового сина. Але коли до Умані прибув полковник Михайло Ханенко, то більшість схилилася на його бік. Ханенко, діючи в союзі з Кримським ханством, виступив проти Дорошенка, взявши того в облогу в Стеблеві. Однак гетьмана виручили козаки Івана Сірка та білгородська орда. Зазнавши поразки, опозиціонери мусили тікати, але під Уманню на них вдарила білгородська орда. Суховій зумів утекти, а Юрія Хмельницького полонили й повезли до Білгорода (Акермана). Дорошенко домагався його видачі, але дістав відмову. Тоді він доклав усіх зусиль, щоб руками турецького султана нейтралізувати свого політичного противника, подавши Юрія як небезпечного авантюриста, що, треба зауважити, було небезпідставно. На вимогу султана Мухаммеда IV Юрія привезли у Стамбул і посадили у фортецю Єдикуле. Ув’язнення тривало майже десять років, що, безумовно, негативно позначилося на здоров’ї та психіці молодшого Богданового сина. В Україні, Росії, Польщі знали про цю трагічну долю й здогадувалися, що Османська імперія використала Юрія в політичній боротьбі в Україні. Не випадково ж чутки про Юрія Хмельницького періодично поширювалися по Східній Європі, привертаючи неабиякий інтерес.

Саме про цей час йдеться у бувальщині, а можливо, й легенді, записаній у першій половині XIX століття польським дослідником JI. Рогальським, яку віднайшов і опублікував сучасний дослідник Т. Чухліб, про спробу сміливої втечі Хмельниченка з Семи Веж — турецького замку–фор- теці у Стамбулі: «Побачивши у порту кілька французьких кораблів, Юрій Хмельницький хотів уплав добратися до них і з цією метою виліз через вікно фортеці. Мотузка обірвалася, він упав, але встав і переліз через високий мур, після чого знову впав. Залитий кров’ю й виснажений, він був схоплений, караний киями, прикутий до стіни в’язниці й кілька років перебував у такому стані…» Отже, як зазначає Т. Чухліб, якщо вірити цьому свідченню, то не таким уже безвільним і слабохарактерним був молодший син Богдана. П. Дорошенко намагався викупити Хмельничен- ка за посередництвом татар, але ті не погодилися це зробити з огляду на султанські плани щодо кандидатури правителя України.

Тим часом Османська імперія готувала велику війну на українських землях, намагаючись у такий спосіб закріпитися у Східній Європі. За таких умов турецький султан усе частіше подумував про використання в своїх інтересах Юрія Хмельницького. А тому 1670 року Юрія знову перевозять до Білгорода, дозволивши йому спілкуватися з Україною. В своїх листах, зокрема в листі на Січ, ймовірно до Сірка, турецький бранець вітав своїх приятелів Суховія, Богаченка, Носа й закликав січовиків до боротьби проти Дорошенка. Однак ці політичні інтриги провалилися, зміна ситуації на Правобережжі (наступ польсько–шляхетських військ) змусила султана віддати наказ про повернення Ю. Хмельницького до стамбульської в’язниці Єдикуле. Лише після складення Дорошенком гетьманських повноважень турецький уряд звільнив свого бранця, проголосив його гетьманом (!) і наказав виступити з турецькими військами на Україну. Як засвідчувала турецька хроніка Рашид–Ефенді, Ю. Хмельницький «був запрошений до великого візира, убраний оксамитовим ковпаком і шубою, підшитою соболями». Крім того, йому були вручені булава, бунчук, корогви, бубон, печатка і письмовий привілей від султана на право володіння правобережною частиною України.

Повернення Юрія Хмельницького з політичного небуття викликало широкий розголос, що зафіксувала тогочасна преса, зокрема газети в Бремені, Цюріху, Лейпцигу, Гданську: «Хмельниченко отримав свою колишню булаву й діє при турецькій армії, що стоїть на Дунаї. Передбачають, що таким чином він знову повернеться на батьківщину». Цікаво, що свої документи Юрій Хмельницький підписував так: «Юрій Гедеон Венжик Хмельницький, князь України», з чого видно, що він намагався пов’язати свій рід із далеким славетним пращуром. Також Юрій Хмельницький титулувався «князем Молдавії і гетьманом Війська Запорозького», а потім і «руським монархом».

Незабаром, 29 червня 1677 року, Ю. Хмельницький з невеликим загоном прибічників у складі багатотисячної турецької армії Ібрагім–паші вступив на українську землю. Турецьке керівництво, бажаючи скористатися відомим прізвищем, розсилає від імені Хмельницького універсали, де відзначалося, що населення має підкорятися султану і його наміснику, а також «жити спокійно, не побоюючись татарських набігів». На початку серпня турецьке військо стало табором під стінами Чигирина. Після багатоденної облоги та штурму міста турки відступили. Чи брали козаки Ю. Хмельницького участь в облозі, невідомо. Знаємо лише, що український князь у цей час звертався до польської влади з вимогами вивести гарнізони з міст Правобережної України, які надавалися йому султаном.

Військовий похід 1677 року для Ібрагім–паші і, особливо, Ю. Хмельницького закінчився невдало. «Три дірки має в грудях, з яких іде кров… Мовив до своїх з плачем, повернувшись від сераскира1, хіба я винен, що козаки не дотримують слова», — так описували очевидці відступ з України Хмельницького та його нечисленних прибічників. Крім того, повідомлялось, що «турецький» гетьман перебуває під постійним наглядом у своїх господарів і не може приймати самостійних рішень. Немирівський староста С. Куницький, згідно з повідомленнями своїх розвідників, свідчив про те, що говорив у цей час Юрій Хмельницький: «Краще мені в неволі сидіти, ніж у пустелі жити, тому що вся Україна розорена».

________

1 Сераскир — військовий міністр

Більш вдалим для Османської імперії був другий чигиринський похід (червень–серпень 1678 року), під час якого і розгорнулася основна діяльність правителя Українського князівства. У червні Ю. Хмельницький в листі до Яна III Собєського писав: «Мій найясніший і найсильніший Король Польський! Вітаю з багаторічним пануванням на королівстві польськім… Притому з волі і наказу найвищого і найяснішого Цезаря Турецького присилаємо через нашого пана, полковника Брацлавського Губаря, наші прохання до Вашого маєстату, бо з волі Бога Всемогутнього і Трійці Святої були постановлені пакти під Журавном між поляками і турками, тому і посилаю, щоб виконували… Щоб з Кальника і Немирова і інших міст війська вивели. Ще раз прошу дотримуватись пактів, які воєвода хелмінський підписав». До Варшави з посольством був відправлений козацький полковник Губар–Бершадський, який перед тим дістав призначення у Брацлавський полк.