Остання подорож Сутіна - Ральф Дутлі

Збо хоче якнайшвидше спекатися його, висилає його на три роки в Піренеї, від 1919 до 1922, так вони не бачитимуть його, і мирному життю з Ганкою нічого не загрожуватиме. Наприкінці 1919 року він підписує з Сутіном контракт. П’ять франків на день. А тепер давай — дуй до Сере, це місце славиться своїми церквами. Céret est célèbre pour ses cerises!

Минуло два роки, а Збо не отримав ще жодної картини. Він сам поїхав туди, застав абсолютно розбитого Сутіна, який був готовий спалити все, що намалював. У подвір'ї готелю Ґаррет уже не раз бачили чорний дим. Збо вдається порятувати від нього більшість робіт. Запакувавши двісті картин у винайняту вантажівку, він від'їхав до Парижа.

Сутін теж ненавидить Збо, за всі ті приниження, яких зазнає від нього, Збо затягає з виплатою або забуває про гроші, продає роботи, не виплачуючи художникові відсотків. Він дає йому відчути: Ти — не Модільяні! Відсилає його на Лазуровий берег, до Кань і Венса, головне — подалі від себе. А тоді стається диво. Бо ж дива не забувають своїх земних адрес, як казав поет.

За три роки після смерті Модільяні в Монпарнас ударяє метеорит. У грудні 1922 року в Парижі вигулькує цей американський мільярдер, доктор Барнз. Про нього ходять чутки, що починав він рознощиком газет і що створив себе сам, є тим self-made man'ом, який завжди був американським ідеалом. Син м’ясника з пролетарського передмістя Філадельфії, навчався екстерном і вже в двадцять років був доктором медицини. Створивши антисептичний препарат аргірол, він нажив маєток і збудував фармацевтичну імперію. Аргірол, який він винайшов, став панацеєю від запалення очей, його можна було крапати навіть немовлятам. Очі світу подякують йому за це. God bless America!

А тоді настав якось день осяяння, коли він зрозумів, що світ складається не лише з запалених очей і його чудодійного медикаменту. І що фармацевтичні імперії такі ж смертні, як і китайські імператори. Він вирушає на пошуки кольорової вічності, бере на себе цю місію і прибуває до столиці мистецтва. Він приїздив до Європи невдовзі перед вибухом Першої світової, скупив тоді десятки полотен Ренуара, Сезанна, Матісса і Пікассо. Тоді 1922 року він побудував у Меріоні неподалік від Філадельфії музей для своїх скарбів, завданням його було навчити працівників аргірольної фабрики дивуватися, промити їм очі для впізнавання краси мистецтва. Він бере на роботу з однаковою охотою і білих, і чорношкірих працівників, він — ліберальний підприємець, дбає про благо своїх робітників. Він любить африканське мистецтво, відколи ходив з мамою ще дитиною на богослуження методистів і вже тоді приятелював з чорношкірими однолітками. Антисептичний засіб — то врешті-решт не остаточна істина. Здійміть свої дезинфіковані очі д’горі, там висять ряди картин. Скарбниця шедеврів майже повна, аж тут мисливський інстинкт фармацевта знову прокидається.

О осяяння очей! У грудні 1922 року він знову тут, ширить перед собою чутку про тисячі доларів, які сипатимуться вузькими вуличками від бульвару Сен-Жермен аж до набережної Сени. Він обшуковує галереї, бере собі в повірені Поля Ґійома, колекціонера й галериста, поціновувача африканського мистецтва, носиться як Наполеон вулицею Бонапарт. Строго дивиться з-за шкелець окулярів, а тоді — зненацька — широка і відкрита усмішка. Одне око, око фармацевта, строге й вимогливе, інше — око колекціонера мистецтва — ентузіастичне і зворушене. Доля всього людства залежить від бажання бачити, від неймовірного задоволення для очей. Альбертові Кумсові Барнзу п’ятдесят років. Він не має наміру купувати всяку базґранину, він шукає геніїв, Монмартр і Монпарнас — наелектризовані цим американським Крезом, галеристи нашорошують вуха, коли за вікном бряжчать долари. Кому пощастить цього разу, хто стане наступним щасливчиком?

Його придумала Америка, а він тепер хоче Америці віддати свій борг, хоче подарувати Америці рай для очей, заповнений дощенту шедеврами нового мистецтва з усім тим найкращим, що можна купити за добру тверду доларову валюту. У Ґійома він наштовхується на Сутінового «Маленького кондитера» і не може повірити своїм фармацевтичним очам. Малий учень кондитера — неймовірний, у живописі ще не було робіт такого класу. На кондитерів (тим паче — їхніх учнів) досі уваги не звертали. Ґійом виявив його, коли зайшов до якогось художника, щоб подивитися на одну роботу Модільяні. Несподівано його погляд впав на цього фантастичного кондитера, внутрішній голос заволав: Шедевр! Зовні ж Ґійом не подав виду, щоб не піднімати ціни.

Червоний колір, нестримне свято червоного: кіновар, малиновий, багряний, амарант, вишневий, кармін, вогняний, корал, рубін… Цього помічника кондитера Сутін намалював у Сереті. Його звати Ремі Цоккетто, йому сімнадцять років. У нього величезне відстовбурчене праве вухо, а червоний носовик приховує ліву долоню, немов культю. Цей носовик розтікається великою кривавою плямою по животу, позначає те місце, в якому гніздяться шлункові виразки. Ця картина змінила Сутінове життя. Так, це, по суті, його завоювання Америки. Барнз нетямиться від захоплення.

Wonderful, wonderful… Show me more!

Ґійом два тижні возить його Парижем у своєму новенькому розкішному шестициліндровому «Іспано-Суїза» від галереї до галереї. Мисливський інстинкт не заспокоюється, щодень розпалюється більше. Ось йому вже не терпиться побачити торговця, в якого Ґійом придбав «Маленького кондитера». Зборовський не знає, що й думати, спочатку він взагалі не може зрозуміти, що Барнз прийшов до нього через цього жахливого Сутіна, він намагається продати американцеві роботи Модільяні, які після смерті художника приносять непогані гроші. Ні, іншого разу.

Я хочу подивитися на роботи Сутіна, Ви що — не розумієте?

Фармацевт із Філадельфії нетерпеливиться. Приголомшений Збо стає навколішки і видобуває з-під просидженого дивана полотна, одне за одним. Він зачаєно спостерігає за цим схибленим американцем, Ґійом подає Збо мовчазні знаки бровами.

А містер Арґірол не втомлюється бурмотіти своє