Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Та не було часу довго тут куматися. Тим більше що Москалі почали вже обстрілку найтяжчого калібру гарматами, т. зв. "Іванами". Вже й кілька стрільців було легонько ранених; аж дивно було, що не розірвало їх, бо вже другий гранат упав у нашу розстрільну, яку ми утворили негайно по першій гранаті.

Рушили ми ще більш неприступними яругами, зломами і стромищами в напрямі славної Convul Nadea. Не один подумав: "Отутзістати раненим, так і пропадай. Ніяк не дістанешся на дорогу".

Чим ближче підступали ми під позицію, тим більше обзивалося московських гармат. По стрілах ми зараз пізнали, що це є пригривка до наступу. Нарешті обізвалися і німецькі гармати і не втихали майже через цілу ніч.

Вже добре стемніло, як ми нарешті добилися в ліс під головну позицію. Після зголошення команді полку зараз одержали ми наказ негайно наступати на Москалів і викинути їх з вершка гори, обсадити її та вдержати за всяку ціну, аж прийде зміцнення. І тут наш сотник Ерле показався дбайливим батьком стрільців. Доти переконував команду, доти не відступив від телефону, аж добився зміни наказу про наступ, який відкладено на один день пізніше. Зате ми мали вже подбати, щоб Москалі за цей час не посунулися дальше.

Ця зміна наказу мала для сотні рішаюче значіння. Стрільці були так перетомлені, такі безсильні, що не то були б гори не здобули, а навіть зовсім певно пропала б ціла сотня!

Зараз досвітком вийшли ми з ліса і стали обсаджувати позицію. В замерзлій землі тяжко було окопуватись, тож охорону робили ми з побитих Німців і Москалів. Цими трупами була встелена ціла гора. Аж по їхній кількості ми розпізнали вагу цеї позиції та завзятість боїв. Тут змагалися оба противники за кожну п'ядь землі. Багато було зчеплених разом, деякі держали ще в руках кріси, яких баґнети були встромлені ще у грудях противника, і так попадали один біля другого. Нерідко було тут можна побачити і цілі купи трупів, що свідчило про жорстокі змагання над одною траверзою, де ні одна сторона не мала й гадки уступити.

При творенню нашої позиції сприяла нам трохи мряка. Коли вона піднеслася, зараз посипалися на нас згори ручні бомби і крісові стріли. Кількох стрільців було ранених. Одна частина стала відстрілюватись, а решта поглиблювала окопи. Німці, тих кількадесять, які ще держалися на позиції та густо відстрілювались, приняли нас як своїх спасителів. З балачок з ними виходило, що вони всі були певні, що ні один з них не верне звідсіля. Та тепер, як нас побачили між собою, рішучо твердили, що завтра викинемо спільно Москалів з гори.

Коли ми сяк-так забезпечилися від московських гостинців, стали прочитувати позицію від трупів, щоб завтра не перепиняли в наступі і щоб не лежали перед очима.

Вночі прийшло ще трохи Німців, мабуть чи не з 246-го піхотного полку, а досвітком почалися наші наступи. Кажу "наші", бо стали наступати рівночасно Москалі і ми. Лише що Москалі наступали на середину, а ми з Німцями на крилах. Наша сотня творила праве крило. Середину, із браку більшої сили та для заманення Москалів, оставили ми вільною. Німці були на лівому крилі. Гармати з обох сторін вже від якої 3-ї години ранку почали свою роботу. Стрілен і гуку та лоскоту було стільки, що вже ніхто не орієнтувався, хто і де стріляє.

Самий наступ перейшов моментально. Коли Москалі кинули головні сили в середину, наші крила з шаленим розмахом вдарили їм на боки, відірвали наступаючих від запасу і вдарили негайно на запасові роти (які, до речі кажучи, були заняті розділом харчів перед наступом), забрали їх, заняли всю позицію, обсадили її та поперли полонених навперед себе в долину, до наших запасових позицій.

Все так скоро відбулося і так знаменито вдалося, що Москалі не могли отямитися з дива. Ми з цього скористали, роззброїли їх і негайно повели потоком на стаційку Рогунду, а то могли вони ще зворохобитись і наробити халепи. Полонених було звиж 600 (німці твердили, що вісімсот), здобуто три скоростріли, маса крісів, набоїв і т. Ї., не вчисляючи цукру, сала, сухарів і всього, що було в запасі.

Нашій сотні коштувала ця "штука" одного вбитого (Романюк із Кут, пов. Косі в) і біля 20 ранених. Німців теж не більше.

Зараз здали ми Німцям добуту позицію. Їхні гармати стали дуже влучно розбивати одну за другою валку московського запасу, який з подальших становищ ладився до протинаступу. (хні гарматні стрільна не допустили, може, й навіть на вистріл кріса. Московська офензива була вже зломана зовсім. За цей наступ дістала сотня велике признання з німецької команди в окремім приказі, а кілька стрільців і сотник дістали німецькі відзначенняме-далі, не вчисляючи самої слави.

Після цього треба було вертати на Присліп. Тільки що підійшли ми з яруги на противний (протилежний. — Ред.) верх, як московські гармати стали нам "дякувати" за наступ. І то так нагально, що ціла сотня вмить розлетілася. Сотник Ерле волосся рвав собі з голови, попав у розпуку, хотів навіть стрілитися, через те що (як він був переконаний) стратив таку сотню, та ще після такого успішного і славного бою. Заледве кілька стрільців, що остали з ним, розговорили його і повели, зневіреного, на Присліп, куди допленталися вже смерком.

Яке ж було його здивовання, яка велика радість, коли на Прислопі побачив сотню, витягнену в лаві, а справник здав звіт, що, крім ранених (яких відставили на Рогунду) і вбитого, не бракує нікого. Сотник просто не хотів вірити! Протирав очі, обдивляв кожного, врешті розцілував кількох стрільців, заявляючи, що "таких боєвиків йому ще не доводилося стрічати, що з такими хотів би жити і вмерти. Такі боевики "мусять добути вільну Україну!" Зараз пішло "hoch!" ("Слава!" — Ред.), "Ще не вмерла…" і німецька пісня "Mein Faterland" ("Моя Батьківщина". — Ред.), яку стрільці вміли добре співати, хоч не всі. Німцям це дуже подобалося.

Відпочивши, відійшла 2/ХІІ сотня на Кирлібабу. Аж тепер