Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

На 1/VII проривають Москалі фронт на Хорватах, забирають два чеські полки чч. 81 і 88, решту Мадярів і розбивають наші дві сотні У.С.С. При тім занимають і дві позиції.

Боєздатними остали сотні — технічна, будівельна, розбитки попередних сотень із двома скорострілами та пробоєвиками і наша Гуцульська сотня, яка досить добре презентується. Решта пішла на Київ… З ними теж комендант отаман [Франц] Кікаль.

Наша сотня ладиться йти до протинаступу з розгорнутим жовто-блакит-ним прапором, який собі придбала по дорозі. Вже так гарно має в руках хорунжого. Такого ще не бувало. Стрільці вже здоровкаються із другими стрільцями інших сотень "До побачення в Києві!", бо всі знаємо про творення Січових стрільців у Києві, про їхній авторитет, про наші дальші ціли.

До вечора позиції відбиті. Дня 4/VII відходимо з 130-ї бригади до 131 — ї під Куропатники, в ліс ч. 389. б/VIІ знову московський наступ на нас (після завзятого дводенного барабанного вогню), але без успіху. Проти нас явилися вже польські легіонери, яких часто беремо в полон. Слабий це боєвий матеріял.

На фронт мають прийти [жіночі] "смертні баталіони" десь аж з Москви.

З балачок із Пруссаками виходить, що Німці дуже числяться з цими баталіонами. Тому підготовляють офензиву, щоб випередити прихід тих баталіонів. Від цього зависить успіх. Положення досить грізне. На інших відтинках, як Поморяни й др., московські війська зайшли так далеко на зади, що ця група над Золотою Липою не має змоги відступити. Батерії тяжких гармат і мерзерів і т. п., для котрих треба лише залізної або доброї мурованої дороги, вже всі підміновані, щоб на випадок остаточного наступу висадити у воздух. Тоді шлях відкритий аж до Львова. Про це голосно говорилося тоді. Не одні лягали спати з певністю, що рано вже їх збудять Москалі…

Між тим бої йшли дуже завзяті. Летунські ескадри кидали бомби на доїзджаючі все нові запаси Москалів, гармати били барабанним огнем і то самими газами, не без доброго успіху, наші сильні стежі на добре непокоїли ворога, a 19/VII наша пробоєва сотня бере в полон дві роти Москалів і скоростріл. Діяльність наша чимраз живіша.

Нарешті 21 /VII рушаємо офензивою вперед. Воєнного матеріалу (гармат, стрілен, обозів, складів одіжи й харчу і пр.) забираємо стільки, що не знати, що з тим робити. Полонених беремо мало, бо "ребята" здорово "вдирають". Не раз наші стежі підходили в села, де відбувався салдатський мітінґ: "Битись чи відступати?" Але зараз, по перших наших стрілах, відступали коміть головою. Біля Теребовлі стрінули ми на московськім фронті чеські відділи, які навіть приняли з нами один невеличкий бій. Але більше ми їх не бачили.

Треба згадати ще про один наш удачний бій. Ранком 29/VII ідемо з Чорнокінців скорим ходом на Збруч, щоби добути перехід. У с. Збрижі, по обох боках ріки держать позицію частини 4-го гвардійського полку, одного з найкращих і найпевніших. Наша сотня підкодать під ліс наліво від с. Бурдяківці і по провіренню стежами положення розвивається до наступу. Чета III справа, зліва І чета, а серединою II і IV чети вдарили нагло на московські позиції. Не помогли Москалям ні численні гармати, ні скоростріли, ані дуже цільне стріляння. Наступ не тривав і години, як примісток був у нас. При тім забрали ми 6 скорострілів і кількадесять гвардійців. Треба признати, що гвардійці дуже завзято боролися. Треба було кожний крок добувати з великим зусиллям.

Наші втрати були біля 30 легкоранених, 2 тяжко (в тім і хорунжий Іваницький), а один убитий — стрілець Ониськів В. з Косова. Відповідно до наступу і сили та кількости стрільців наші втрати були навіть дуже малі. Малі втрати завдячувала Гуцульська сотня наглости удару і швидкому наступові. Завдяки цьому скорому ударові й орієнтації вдалося нам відразу добути перехід через Збруч. Через місток бігли ми всуміж з Москалями, причім не одного струтили у воду. Гвардійці не мали часу не то місток зняти (він був до цього якраз приспособлений), а не мали часу навіть обсадити окопів за водою.

Наступові нашому приглядалися з ліска дивізійний і бригадні штаби із представником корпусу. У висліді прийшло 1/VIII признання для Гуцульської сотні У.С.С. від 25-го корпусу, 54-ї дивізії, 131 — ї бригади і 19-го піхотного стрілецького полку.

Справи пішли в Гуцульській сотні нормальним ходом. Не було нічо замітнішого. Австро-німецька армія згодом перенеслася на Україну, а все стрілецтво ще нудьгувало по стоянках над Збручем та нетерпеливо ждало тої радісної хвилі, коли рушать і вони на Україну.

Коли нарешті й для стрілецтва сповнилась мрія, Гуцульська сотня рушила з рештою Легіону через Подільську й Херсонську область над Дніпро. Тут, в Олександрівську, перевела успішно ще один більший бій з большевиками, про що були друковані згадки й описи давніше. Відтак, коли всі У.С.С. перейшли в Єлисаветщину на Херсонщині, почалася вишкільна праця. Гуцульська сотня стала "гвардією" архикнязя Василя Вишиваного, дістала по 2 пари одностроїв (це умисно тут зазначую, бо ні одній сотні У.С.С. за цілий час не довелось дістати 2 пари однострою) і стала важною "фігурою".

Але важніших подій ані подвигів уже не було. Аж із повстанням Української Держави, коли і стрілецтво переформовувалося, Гуцульська сотня стала основником Гуцульського куреня У.С.С., який чималу ролю відіграв у Визвольних змаганнях нової української армії. Але що з цею хвилею кінчиться істнування Гуцульської сотні як самостійної одиниці, то й мій спомин кінчиться, бо він мав за задачу лише подати вістки про саму Гуцульську сотню У.С.С.

Гуцульська сотня У.С.С., котра після розбиття Легіону У.С.С. в 1916 р. під Бережанами пішла на фронт, на Кирлібабу, попала під команду німецьких старшин. Комендантом сотні був четар Ehrle, командантом чети — четар Pribek і др. І хоча стрільці зжилися зі старшинами, і хоча Німці дбали за стрільців, все ж таки стрілецтво не покидало думки і старань, щоби таки добути своїх, українських, старшин зі "старої