Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

По довгих стараннях прибули до сотні старшини свої, а то: сотник Омелян Левицький, четарі [Іван] Бужор, [Осип] Іванович, хорунжий Іваницький, підхорунжий Мельник (з У.С.С.). Та ці старшини, з роду буковинські Українці, мало розуміли стрілецьку душу, тому що приділені були з австрійської армії. Остав лише сотник У.С.С. др. Омелян Левицький, який довго не побув у Гуцульській сотні, бо погиб трагічною смертю. А було воно так.

Дня 23 березня 1917 р. прибула на позицію нова австрійська батарея, здається 4/ХІІ, і стала встрілюваться на московську позицію. В той час, саме в обідню пору, працював сотник Левицький з одним стрільцем біля викінчення своєї землянки, хованої у скалі, яка мала чудову охорону від ворожих гранатів.

Нараз перед стрілецькою позицією, над яром, тріскають австрійські шрапнелі цілої батареї. Друга сальва тріскає майже над самими стрілецькими становищами. В тій хвилині стрільці дають відповідні знаки ракетами, та це нічого не помагає. За шрапнелями паде сальва гранатів між стрілецькі стоянки, від яких падуть трупом з розчерепленою головою сотник Омелян Левицький і чура-стрілець [Володиславський]. Ще одна сальва шрапнель-ґранатів — і батарія перестає стріляти, начеб лише для цього тут прийшла, щоб сповнити цей злочин. Стрілецтво було страшенно обурене, і небагато бракувало, щоб залишило було окопи і кинулося провчити як слід отих гармашів-вбийників. Лише завдяки старанням старшин удалося вспокоїти розлючене стрілецтво.

На другий день наспіли до сотні заяви співчуття від усіх команд — корпусу, дивізії, бригади, деташми і поодиноких старшин. А дня 25 березня 1917 року відбувся сумний і прикрий для стрілецтва похорон сотника Омеляна Левицького. Похоронено його на кладбищі в Кирлібабі, біля церкви. Похорон був величавий, начеб Австрійці хотіли своєю чисельною участю затерти перед стрілецтвом вражіиня цієї трагічної смерти їхнього сотника, начеб хотіли змити із себе вину.

Але це їм не вдалося.

Раз у темну ніч (14 серпня 1916 р. — Ред.) під Потуторами Москалі напали на відтинок 1-ї сотні, зліквідували стійки напереді й почали підходити аж до резерви. Сотня, хоч ще не зорієнтована, що діється, негайно рушила до протинаступу. Розгорнувшись у розстрільну, стала підходити на гору. Нараз побачила масу чорних постатей, що сунули проти неї, при чому чути було грімкий голос сотника звідтам: "Стрільці моєї сотні, Дудинського, до мене! Кріс на плече!"

Сотня спинилась. Здивовано позирали всі на себе. Як то? Сотник там не може бути! Що сталося?..

Цю затримку могли використати Москалі та могли висікти всіх до одного. Але напереді був стрілець Андріяс, який, побачивши цей підступ (стрільців кликав не сотник Дудинський, а московський ротний, котрий звідкись знав про все докладно і підшився), крикнув: "Стрільці, до мене! Бий кляту Москву! Гранатами їх!"

Сотня рванулась за ним.

— Ах ти, сучий сину! Підшиваєшся під сотника? — чути було крик стрільця Андріяса, а далі — вибухи ручних гранатів та кілька стрілів.

Сотня в одну мить відбила позицію — слава У.С.С. була врятована. Але про героя бою стрільця Андріяса ніхто не знав, що з ним сталось. Аж ранком найшли його стрільці між побитими Москалями із простріленою головою. Недалеко лежав і московський ротний, розірваний гранатою, а побіч нього браунінг із вистріленим набоєм.

Цим зачну дещо описувати. Мушу насамперед згадати, що всіх записок про Гуцульську сотню У.С.С. в мене нема, а то тому, що я пішов з поля до Коша У.С.С. Їз причини грудної недуги, котра мене навістила під час офеизиви в липні 1917 року, а що далі сталось, то точно не знаю. Але як довідався від других пізніше, то Гуцульська сотня була ще якийсь час при 19-му полку стрільців і брала участь ще у двох битвах, з котрих вийшла побідно цілком.

В жовтні, як стягнули цілий Легіон У.С.С. з позиції в околицях Чорткова на відпочинок, чи на що там иншого (бо тепер ще не знати напевно, по що стягнули), то рівночасно зістала Гуцульська сотня прилучена назад до Легіону У.С.С. як звичайна сотня і, здаєсь, на тім закінчила своє самостійне існування.

Було в мене ще більше записок, як, приміром, із сотні поручника [Романа] Дудинського й інших, але з ріжних причин не зісталось у мене анітрохи; будь що попав я в полон, мусів лишати і втікати без нічого, будь що ріжні операції за ворожими окопами вимагали, щоби не бути обтяженим сильно і т. и. Досить того, що ніяк не мож затримати коло себе нічого і зробити з того якийсь ужиток.

Хто був в полі часом у прикрім положенню, той мож знати, що можна носити, а що ні. Але інші потрібні записки можна дістати буде в інших товаришів.

Михайло ГОРБОВИЙ, У.С.С. з Косова

Косів, 21.III. 1920.

Зачинаючи провадити цей записник, думав я зразу нотувати всьо з перебування у Гуцульській сотні. Але що Гуцульська сотня не вічна й мені не вікувати в їй, до того я ще постановив собі записувати доки змога, — іменую його не "Записником з Гуцульської сотні", але "Моїм записником від 1916 року". Хоч в їм е записки і сперед 1916 p., як, приміром, згадки про Різдвяні та Великодні свята. Задумав також записати собі важніші події з попередніх трох років, т. є. 1914, 1915 і 1916, але як буде більше вільного часу.

Михайло ГОРБОВИЙ

Коли з початком жовтня у днях 1, 2, 3 і 4 [Москалі] розбили Легіон У.С.С. під Бережанами так, що мало що ся лишило, стягнули розбитків з поля до Коша, лишаючи лиш технічну сотню в полі підкомандою сотника [Івана] Сіяка.

Зараз наколи прийшли розбитки до Коша У.С.С., сформувалась там Карпатська сотня