Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

27 липня ідем через Майдан, ночуємо в селі Зеленім. Коло Майдану — атак козаків з німецькою кіннотою.

28 липня йдем через Шманьківці до Чорнокінців Великих. Коло Чорнокінців забираємо з німцями 6 тяжких і 4 легких канон, кількакдесять московських піхотинців і Черкесів. Ночуємо в Чорнокінцях коло костела і рано 29 липня ідемо на Збруч. Всюди люде несподівано добрі і жичливі. Багато було таких людей, що ще не бачили австрійського жовніра, а також були такі, що не могли відріжнити нас від німців, через то що ми мали желізні шоломи.

Пройшовши коло Збруча 2–3 км, вислали стежі, котрі донесли, що москалі тримають ще горбок на нашій стороні Збруча (дорогою йшов дощ і було болото, але пізніше зачалось випогоджуватись). Москалі відразу почали нас острілювати з кількох легких, а одної тяжкої батареї. Не надумуючись довго, розпускаємо наліво від села Бурдяківці під ліс розстрільну і підходимо під ворожу позицію лісом. Спочатку Москалі ще нас не бачили і не стріляли. Але коли побачили кількох — відразу почали сильний огонь на нашу розстрільну.

Третя чета дістала приказ заходити справа (вороже ліве крило), перша чета зліва (праве вороже крило). Друга і четверта чета — наступати на середину. Наступ був наглий, і хоч сильний був ворожий огонь, і треба їм признати, що знаменито стріляли, бо поколи б то були на нашім місці новобранці, а не старі, вигарувані в боях стрільці, то було б їх і чвертка не лишилася, однако Москалі не могли довго на позиції утримуватись.

Позицію тримали коло чотири роти Москалів 4-го гвардійського [колишнього] царського полку. За хвилю позиція була в наших руках. Москалі стріляли доостанку і у приступі також, але піддаватися не хотіли. Трафлялось таке, що стрілець злапав Москаля за плащ, він його розгорнув і пробував втікати, але то вже ж від стрільна від стрільця втечеш. Аж тепер гвардійці впізнали, що трафили на своїх.

Один стріляв з машинового кріса, доки аж йому шрапнель не урвав руку. У наші руки попало 5 машинових крісів і кількадесять Москалів. В окопах коло кожного машинового кріса були великі купи лусок з набоїв, що доказувало, який сильний був огонь.

Шестий машиновий кріс хотіли москалі розкладати на новій позиції і були б добре нас скосили, але зараз кілька наших вистрілів двох положило на місцю, а прочі, побачивши судьбу товаришів, скотили кріс (тут: кулемет. — Ред.) з горбка у Збруч.

Наколи очистилим позицію, пустилимся вслід за Москалями через воду, так що не мали часу розібрати за собою місток (великий міст був спалений). За якийсь час було село Збриж по обох сторонах ріки в наших руках.

Наші страти як на таку важну битву то дуже незначні: коло 30 легко-, 2 тяжкоранених (хорунжий Іваницький і один стрілець у живіт). Один убитий, і той з косівських стрільців — товариш Василь Ониськів.

Приступові приглядались командир бригади, генерал, отаман Блюм і инші високі офіцери та не могли нахвалитись нашою сотнею і взагалі всіма стрільцями. До вечора відбиваємо ще позицію для 81-ги і 88-го піших полків чехів, котру вони на ранок обсадили.

Із села населення повтікало, лише дуже мало лишилось. Все, що мали (збіжжя, худобу і т. и.), полишали в селі, що нам дуже придалось, бо обози не могли ще довезти. Через ніч окопуємося за селом разом з курінем стрільців з 19-го полку.

Рано 20 липня змінює нас 132-га бригада і ми відходимо на спочинок до того ліса, звідки почався наступ. По полудню — похорон стрільця Ониськіва Василя в лісі.

Досвіта 31 липня відходимо до Збрижа яко тимчасовий третій запас, бо мали робити приступ на дальші ворожі позиції. Але що пізнійше головнокомандуючі змінили плани і задумали сидіти на Збручі, то й ми не наступали і ввечері назад вертаєм до лісу.

1 серпня приходить похвала для Гуцульської сотні з 25-го корпусу, 5-ї дивізії, 131 — ї бригади, 19-го пішого стрілецького полку і курінного Грушевського.

Цілий час ворожа артилерія острілюе тяжкими канонами село Збриж ho обох боках ріки, а часом зачащує і до нас у ліс.

На сім записки сотні кінчаються, бо я 4 серпня після Приказу сотенного відхожу до Коша У.С.С. з кількома стрільцями. На мою думку, то через то сотник Бужор відіслав мене і інших до Коша У.С.С., що ми, як він казав, були бунтівниками. Але то несправедливо він нас назвав, бо то заостро — ми лише то хіба провинились, що проучували других, що має ся робити, а що ні; як офіцери мають поводитися з мужвою, коли карати і т. и. Також називали нас радикалами і соціалістами. Досить того. Такі були офіцери, яких ще досі не случалось мені надибати на сій війні.

По дорозі до Коша У.С.С. ночуємо в Чорнокінцях 5 серпня і рано їдемо через Шманьківці, Чортків, Біле. У Скородинцях ночуємо на 6 серпня.

6 серпня [проходимо] через Бичківці, попри Звиняч, через Вербівці, Ласківці, Матишівку. Ночуємо у Вишнівчику на 7 серпня. Досі околиці, на мою думку, тут дуже гарні (Бичківці, Вербівці, Звиняч). 7 серпня [проходимо] через Михаилівку і ночуємо у Білокерниці. Я повертаю до Новосілки до свого знайомого радикала Гусака Івана. Як на ту місцевість, то дуже свідомий чоловік і порядний.

8 серпня через Підгайці, Літятин — до Бережан. З Бережан потягом через ніч 8–9 серпня — до Львова на ранок. Зі Львова о 8 годині рано вертаєм назад через Ходорів, бо задумалим кожний повернути до свого дому. Дехто до Станіславова, Коломиї, а я до свого Косова. Однако мусимо з Бурштина вертати через Ходорів — Стрий до Пісочної, бо ще желізниця не була викінчена через Галич. Ночуємо вже в Пісочній, і рано, т. є. 10 серпня, зістаю приділений до переходового відділу. На 19 серпня зістаю приділений до відділу виздоровців, а загалом до полевої сотні.