Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

Може не багатьом відомо те, що австрійська Начальна команда створила була нову систему боєвого вишколу своїх військ, спеціялізуючи їх до проломів ворожих фронтів. вишкіл цей був оповитий великою тайною, ведений був дуже скрито, з усілякими мірами обережности.

Містився він у пустих лісах біля Густу (Хусту. — Ред.) на Закарпатті. Вишкільна, група числиладо 4 тисячі війська з ріжних долків. Між ними було кількадесять стрільців з Гуцульські ротні У.С.С. Весь простір був дуже густо обкручений дротяними загородами; видобутися з табору було неможливо і суворо заборонено. Пильнували цього теж густо уставлені стійки з найбільш певних військових частин. Переписка до і від учасників була заборонена. Згодом дозволено було написати до своїх знайомих по листівці, що живий-здоровий — і тільки. Але описувати, що роблять, ані подавати адреси своєї не дозволялося.

Самі боєві вправи — це було просто знущання надлюдьми. Зовсім нові методи. Вчили там дралатися по високих драбинах, звідтам скакати. Пересканувати широченні рови, в яких не раз була вода, а згодом і вбиті колики на дні. Отже, рад не рад, а вояк мусів добре скакати. Були вставлені деревляні високі стіни, на які треба було вдрапуватися без будь-якої помочі та ще й у повному виряді. Були вставлені всякі плоти з дірами й ін., крізь які треба було миттю продиратися в повному виряді чи перескакувати їх. Теж продиратися крізь дротяні засіки тощо, а все справно, скоро. І то майже без відпочинку (вправи ці добрі були б для тих, що бажали б перебути "відтовшуюче лікування" (тобто схуднення. — Ред.), набрати стрункости).

Новиною в цьому вишколі було те, що при вправах у наступі вживалося не сліпих, як досі, а таки гострих набоїв. Так у крісах, як і скорострілах чи ручних гранатах. Командант цього вишколу генерал (не пригадую назвиська) під час викладів говорив:

— Воякові все одно гинути — тут чи на фронті. Це все для батьківщини. Краще для нього, як він від тепер привикатиме до гострих набоїв…

Тому й не раз падали ранені, хоча стрільцям якось щастило… Правда, сам командант не йшов попереду наступаючих, а обсервував хід "бою" з окремої трибуни з доволі приличної віддалі.

Ще більший прихильник гострих набоїв при вправах був один інструктор-капітан. Він не раз на викладах бундючно викладав про погорду смерти і т. Ї. Та раз склалася подія, після якої п. капітана мало було видно. А саме під час вправи кидання ручними гранатами сам він узяв т. зв. "штіль", чи "pop"-гранату, пояснив що треба і кинув, не числивши приписаних три секунди. Його пес, навчений приносити свому панові все, що той кине, побіг, вхопив у зуби гранату і несе до свого пана, весело мелькаючи хвостом. Наш пан капітан забув про свої виклади, про погорду смерти, забув про нову систему призвичаювання вояків при вправах до гострих набоїв і т. Ї., а тільки ноги на плечі і давай утікати від свого слухняного пса. Всі приявні — в регіт. Ясно, що така лапанка не тривала довго, бо граната вибухла й розірвала вірного пса на куски. Навіть не вдалося йому добігти до свого любого пана…

Зате вже відтоді пани команданти ("запільні герої") були скупіші у словах про погорду смерти і мали більше пошани для гострих набоїв… Так-то мудра собачка, хоч і несвідома, виявила більше погорди смерти, як її пан.

Ще годилося б подати плян наступу, який усталено на тому вишколі. Отже, приходить час пролому ворожого фронту. З нашої сторони у приписаному порядку уложені окремі пробоєві відділи: вогнеметники (тоді якраз уведено вогнемети, що для ворога мало бути несподіванкою), метачі гранатів, відділ піонірів з готовими дротяними кізлами і звичайна піхота.

В означеній годині ніччю починають вогнемети з наших окопів сипати вогнем в одну точку ворожих окопів. Апарати розложені широко так, що лінія наших окопів творить із напрямом огню трикутник. Блеск огню не дозволяє ворогові бачити, що діється в цьому трикутнику. А тут саме в той час підсувається відділ метачів гранат. Бесаги з гранатами через шию, в руках короткі кріси або револьвери на пасках, або взагалі без стрільної зброї. За ними підсувається другий відділ з малими вогнеметами на плечах, а за ними вже — черговий відділ із загородними кізлами.

На даний знак вогнемети з наших окопів перестають діяти, ворог, осліплений блеском, не може призвичаїтися до пітьми, а тут уже метачі гранат вскакують крізь випалену прірву до ворожих окопів, кидають на боки гранати і розбігаються вліво і вправо ворожими окопами, торують собі дорогу, прочитуючи її від ворога гранатами.

Відділ вогнеметників жене вслід за першими. Як тільки перед ним кінчиться запас гранатів, вони пристають де-небудь за траверзою, і миттю виступають наперед вогнеметники, пускають у рух свої апарати, "шпріцують" кожну закутину вогнем, поширюють якнайбільше простір пролому.

Черговий відділ пробоєвиків рівночасно надбігає із дротяними засіками і закладає їх за першими ворожими окопами якнайдальше, щоб спинити можливий протинасіуп ворожого запасу.

Услід за тим наступає вже піхота, скоростріли, міномети і т. Ї., під'їздять легкі гармати, і починається офензива. Успіх її залежить від дуже скритої підготовки та сильного, справного й лискавкового удару.

Так приблизно виглядав плян нового наступу.

Говорилося тоді, що цей пробоєвий полк мається ужити на початок на Французькому фронті, відтак перекидатимуть його, де буде треба. Чи й як Австрія використала цей спосіб, не знаю. Знаю тільки, що по кількатижневому вишколі стрільці вернулися до сотні зморені, стрункі як щиглики… Зате добули один воєнний досвід більше, а це не раз пізніше придалося. Бо незадовго цей відділ перевів на Кирлібабі наступ, що вповні вдався.

Дня 19.VII.1917 рушила наша Гуцулська сотня У.С.С. Їз Золотої Липи офензивою вперед. Напрям був [на] Куропатники — Збриж. На цей раз приділено нас до 35-го [золочівського] пішого полку. Сотня числила несповна 200 стрільців, крім того, відділ скорострілів.

Москалі втікали прожогом. Мало де ставляли опір, і то хіба лиш ніччю. По дорозі залишали обози, гармати, стріливо. Траплялося, що скидали