Гуцули у Визвольній боротьбі - Михайло Іванович Горбовій

5 вересня дістаю першу з дому вістку відТимка Гриця, а 8 вересня відусих, крім Романа і Гані. 13 вересня товариш Ковальчук приніс лист від Романа. На 20 вересня [призначено] лікарський перегляд Коша, я узнаний за здібного до служби в полі, але лишаюсь поки що у виздоровцях. При перегляді треба було мати щастя і ласку у доктора Білозора, щоби піти на виїзд або дістати пару місяців відпустки, а інакше хоч би був і слабий, то пішов у поле.

27 вересня йду до приюту (перший раз на своїм житті), бо зачинають груди боліти. 2 жовтня вертаю назаддо відділу, бо сподіваюсь піти на відпустку. Сотня ч. 37 відходить до Вишколу. На моє "щастя", відпустки замкнені до 11 жовтня. А 13 жовтня замикають до 21 жовтня. Завше мені наперекір, щоби я не поїхав, бо моє "щастя" таке від початку, що як я можу їхати, то не пускають, а як вільно, то я ж не маю як їхати. Ковальчук їде другий раз на відпустку. 27 жовтня Вінтоняк їде також другий раз, а я як не їхав, так не їду.

28 жовтня [відбулося] посвячення могили у Пісочній митрополитом гр. Андреем Шептицьким на честь поляглих у цій війні У.С.С. Ї українських жовнірів. У Коші знаменито живеться. Харч, проти військового, дуже добрий. По два-три рази на тиждень шніцлі і налисники і т. и., так що не мож нарікати, бо при австрійському війську — лиш самі гарбузи і ріпа.

На 6 листопада по довгих хороводах дістаю вже відпустку на 14 днів. У Пісочній здибаюсь із Романом, і їдемо разом додому. З Коломиї ідем пішки; а також Ковальчук іде на 3 місяці. Дома застаю все дуже добре, всі здорові, незгірше поводиться, нікого не бракує, досить того, що я цілком задоволений. Добре зі мною обходяться — не так, як перед війною було.

17 листопада довідуюсь, що товариш Собчук Іван з Москалівки — при 1-му Українському полку ім. Богдана Хмельницького. Думаю, що там [у Києві] більше стрільців, бо тут при Австрійцях нема чого (нерозбірливо).

30 листопада приходить із Коша [розпорядження], щоби вже вертати з відпустки і 2 грудня виїжджати.

1 грудня говорили з п. Устияновичем у справі гіпнотизму і спірітизму і т. и., що мені додало надії і на будуче його не покидати, а тим більше займатися скілько лише можливо буде.3 дому виїхав 3 грудня 1917 року. Почавши із Заболотова, почав падати сніг і падав цілий час так, що вже у Пісочній була санна [дорога]. У Львові чекав до вечора і мав повернути до п. п. Скопків, де стрінувбимся з Романом. Та через дурних Мадярів не міг. Якби так в иншим місці, то бувбим їх провчив, та між людьми не хотілось робити заколоту, 4 грудня прийшов вечором до Коша. В Коші ніхто за мною Це згадувався. Міг був сидіти до Різдва.

5 грудня поміщено в кошовім ириказі, що Україна 21 листопада дістала повну самостійність (у той день 3-м Універсалом було проголошено УНР, але їв межах Росії". — Ред.), з чого відбулася в Коші і Вишколі У.С.С. велика урочистість із походами і промовами по довколишніх селах з музикою, По дорозі надибав гарячку, і то таку, що 5 грудня доходила до 41 градусів.

6 грудня легше було, однак ще боліли груди і катар був. Також пішли поголоски про близький кінець війни і що німців мають стягати зі всхіднього фронту. 3 7 на 8 грудня, цілу ніч, — наради в Коші над істнованням Українського легіону. Наради ухвалили дальше істновання.

10 грудня вислав лист до п. Усти я павича зі своїм спостереженням із книги "Ezoteryczna wiedra Indyi", а саме: що котрий чоловік на війні чи взагалі у своїм життю як не вб'є нікого для своєї забавки, хиба в останнім разі для своєї оборони, той може бути певний за своє життя.

13 грудня мав я відходити з 40-ю сотнею до Вишколу, але в полуднє прийшов приказ, щоб нас кільканайдцять відійшло до с. Рудник до т. зв. "Anbaudirectionkom" за наставників коло Москалів.

Того самого дня відійшов я із двома стрільцями на хутір Казимирівку, власність поміщика Полянского на 7000 моргів поля. Поводилося незгірше. Ходимо з полоненими чистити ліс коло Рудник. Полонені Українці дуже добрі люди, і не раз малим потіху, як [вони] зачнутся сварити з Кацапами. В лісі також не біда — ходиш з рушницею, як який побережник. Та, на жаль, полювати не вільно.

До 21 грудня нового нема нічого. Почавши від 14 грудня, згуста бувають снігові заметільниці, а часом і морози. Від полонених довідуюсь про огидне поступовання поміщика Полянского і його синів із цивільним населенням. Про це писати не потребую, бо в Галичині є загальновідоме поступовання поміщиків із населенням… 27 і 28 грудня — сильні вітри… Поголоска про близький відхід полонених домів. З поля товариш Білецький лише, що знаменито живесь.

Яке приємне вражіння почуває чоловік, як чує, що чужі вже залишують слово "руский", а вживають "український". І зачинають більше шанувати українців. Видно то а бесід Чехів, з. котрими я при полонених. Думаю, що тому та причина, що наша Парламентська репрезентація зачала острійше виступати проти австрійської політики. А також оті протести проти прилучення Галичини до Польщі.

З січня 1918 р. вітри продовжуються дальше. В Австрії голод зачинає більше дошкулювати. Від кількох днів хліба не одержали нічо, ані бульби. В Коші аж ниньки хліба не стало. З Росії починають вертати цивільні, котрі були вивезені Москалями підчас інвазії.

5 січня — сильна завірюха. 6 січня вітри [дмуть] дальше. Вже четверті Різдвяні свята святкую на чужині. Як я мав надію поїхати на свята додому, та дарма! З Коша бувбим певно дістав відпустку. Другі вартові порозходилась на відпустки, але було кому службу робити коло полонених.

7 січня гарно надворі і тепло, вітру нема і так приємно, що не мож у хаті всидіти. Як би то гарно було вдома піти на прохід або поколядувати. А тут сиди: як у тюрмі, навіть не дають із харчу то, що ся належить. У Коші всего підостатком, менше-більше як вдома. Видно так