Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця - Федір Петрович Пігідо

цілковитому відчаї, народи СССР шукали союзника бодай в образі Гітлера. А це вже не зрада, це — один із етапів боротьби, що безнастанно, ось уже тридцять років, точиться проти ненависної московської червоної тиранії. Не «втрата Божого образу», але безмежна любов до своєї сплюндрованої, закривавленої жорстоким тираном Батьківщини, до свого змученого народу привела підсовєтські народи до цієї «зради».

Тяжкі помилки зробили великі державні мужі Заходу в Тегерані, Ялті та навіть у Потсдамі.[109] Багато країн платять тепер жахливу ціну за ці помилки. Керівники західнього демократичного світу тепер уживають нелюдських зусиль, щоб паралізувати наслідки цих помилок.

Ми, колишні підсовєтські люди, віримо, що ці помилки було зроблено в ім'я захисту людства від гітлерівської тиранії, що ці помилки викликано було вірою в можливість мирного співжиття та співпраці з СССР, що його можновладці аж надривалися, щоб довести, що вони — уже не вони: відновлення церкви,[110] офіцерські чини, золоті паґони, які лише двадцять п'ять років тому вони вирізували разом із живим тілом у офіцерів царської армії, ордени імени Суворова, Кутузова, Нахімова, навіть святого Олександра Невського, навіть орден Гетьмана України Богдана Хмельницького,[111] нарешті розв'язання Комуністичного Інтернаціоналу[112] і т. д.

Ну, що ж… перехитрили!

Нарешті Гітлера повалено; капітулювала Японія; попіл спалених найближчих посібників Гітлера розвіяно на чотири вітри — прийшов «мир». Але… за два роки «мирних» відносин виявилось, що всі спроби найбільших державних мужів здійснити ту, пробачте вже, дитячу утопію — можливість співпраці з червоною Москвою, розбились. Більше того: большевики скинули нарешті машкару, відновили Комінтерн у вигляді Белградського «Комінформу»[113] та почали відкритий похід проти своїх вчорашніх західніх союзників, похід за встановлення комуністичної