Ментальність орди - Євген Пилипович Гуцало

X. Гай-гай, ще й академік М. Ломоносов колись замислював­ся над такими речами, над якими в наш час задумуються ака­демік Д. Лихачов чи театральний діяч Марк Захаров. У вигляді листа, адресованого І. Шувалову й датованого 1 листопада 1761 ро­ку, «великий архангельский мужик» написав статтю «О сохра­нении и размножении российского народа». Його міркування - це все-таки намагання «уйти от самих себя». Вчений був певен, що «российский народ гибок», зокрема говорив: «2. О истреб­лении праздности. 3. О исправлении нравов и о большем народа просвещении» (тобто він ніяк не проповідував «вредность умст­венности для России», як деякі російські кондові патріоти).

Ломоносов вважав, що велич, могутність і багатство всієї дер­жави полягає у збереженні і розмноженні російського народу і радив усіляко сприяти цьому приємному й водночас потрібному процесу. Вчений-одист дуже переживав: «Но много есть человекоубивства и еще самоубивства, народ умаляющего, коего непо­средственно указами, без исправления или совершенного истреб­ления некоторых обычаев и еще некоторых, под именем уза­конений вкоренившихся, истребить невозможно».

Академік М. Ломоносов бачив: «Не малой ущерб причиня­ется народу убивствами, кои бывают в драках и от разбойников. Драки происходят вредные между соседями, а особливо между помещиками». Звичайно, ця віковічна буслаєвщина ніяк не сприяла збереженню та розмноженню російського народу. Академік вису­нув радикальні пропозиції. Скажімо, поміщиків розмежовувати. Щодо розбійників — «посылать команды и делать кровопро­литные сражения со многими». Хай селяни ловлять розбійни­ків, ведуть у місто — й кожну розбійницьку голову оплачувати 10 рублями із міщанського казенного збору. А за чільних злодій­ських ватажків — отамана чи осавула - давали по 30 рублів. І інші, схожі заходи пропонував академік Ломоносов, дбаючи про збереження і розмноження російського народу. Наприклад, бід­кався, що селяни тікають від своїх поміщиків, особливо в Поль­щу, й російська корона втрачає підданих, і вчений жалкував, що не можна збудувати щось на зразок залізної завіси, яку згодом з таким успіхом вибудував Сталін навколо однієї шостої земної кулі, що й птахові було не так безпечно перелітати... Ех, «нельзя уйти от самих себя...» І водночас — «русский народ гибок»! Можливо, й гнучкий, але ж, бачте, не відходячи від самих себе.

Скажімо, Ломоносов обурювався звичаєм, що хлопців малих, не здатних до подружнього життя, женять на дівках дорослих, що ніяк не веде до розмноження російського народу, й багато випадків, коли потужна жінка отруює такого нікчемного чолові­ка, пізнаючись з іншим, а потім і її карають на горло. За вчине­ний злочин... Ломоносов радив постригатися в ченці — чолові­кам до 50, жінкам до 45 літ, а не в молодому віці, як заведено. «Возможно ли подумать, чтобы человек молодой, живучи в мо­настыре без всякой печали, довольствуясь пищами и напитками и по всему внешнему виду здоровой, сильной и тучной, не был бы плотских похотей стремлениям подвержен, кои всегда тем больше усиливаются, чем крепче запрещаются... монашество в молодости не что иное есть, как черным платьем прикрытое блудыодеяние и содомство, наносящее знатной ущерб размножению человеческого рода, не упоминая о бывающих детоубийствах, когда законопреступление закрывают злодеянием»... Ломоносов обурювався, як у Росії відзначають, скажімо, Масляну і Святу неділю, коли так говіють, що мертві валяються по кабаках, по вулицях і по дорогах, а розговляються — так само. Світле Христове Воскресіння, спільна християнська радість, коли веселяться - «как с привязу спущенные собаки, как накопленная вода с отворенной плотины, как из облака прорвавшиеся вихри — рвут, ломят, ва­лят, опровергают, терзают; там разбросаны разных мяс раздроблен­ные части, разбитая посуда, текут пролитые напитки, там лежат без памяти отягченные объядением и пьянством, там валяются обна­женные и блудом утомленные недавние строгие постники...» Ко­ротше — Содом і Гоморра, й академік М. Ломоносов воліє — «меньше было бы праздности, матери невоздержания, меньше гостьбы и пирушек, меньше пьянства... хотя бы кто и напился, однако, возвращаясь домой, не замерз бы на дороге, как о масле­нице бывает, и не провалился бы под лед, как случается на св. не­деле».

Ясні уми вміли бачити Росію у її справжньому світлі, закли­кали до реформ, до морального самоочищення й самовдоскона­лення, відчуваючи необхідність «уйти от самих себя...».

І водночас відчували - «нельзя уйти от самих себя...». «Что делать?..» «Кто виноват?..» «Накануне...» М. Ломоносов: «первое и всех лютейшее мучение есть самое рождение». Виходить, вічні пологи, без кінця й краю — як найлютіша з найлютіших народ­них мук.

1994

ЗНАК ЧЕЧНІ

І. Шаміль переслідував російські війська, які поверталися в Аргун, і це переслідування супроводжувалося таким кривавим боєм, якого, мабуть, у Великій Чечні й не пам'ятали; Сам Шаміль стріляв із рушниці й кидався на шаблі попереду мюридів. Драгу­ни 44-го драгунського Нижньогородського його імператорського Височества Государя Наслідника Цесаревича полку в цей день не брали участі в ділі, але їхній присутності загін зобов'язаний був тим, що Шаміль не ризикнув спустити з Чорних гір свою арти­лерію і підвести її на картечний постріл. Простоявши два дні на Аргуні, Варятинськии замислив новий похід на Мезинські хуто­ри, які заважали вільному зв'язку між Аргуном і Джалхою. Але місцевість» де вони лежали, являла такий лабіринт усіляких ха- щів що доступитись до них без величезних втрат здавалося не­можливим. Єдина дорога лежала через вузький ручай Миззажо, який протікав у навислих берегах, і, щоб через нього перейти, слід було заплатити .за це сотнями, людських життів. Барон Меллер. котрий :цього дня командував колоною, зупинився в роздумах.

Раптом проти російського лівого флангу появилася чеченська ка­валерія; значка при ній не було, — це були місцеві жителі, і Меллер зметикував умить, що коли б цю кавалерію відрізати від лісу чи взагалі поставити її в небезпечне становище, то хуторяни кинуться їй на виручку. Розрахунок був точний. Щойно третій дивізіон драгунів і дві лінійні сотні, під командуванням Еттінгера, щодуху помчали напереріз чеченській кінноті, як зусібіч збіглися на допомогу до неї й хуторяни. Рушниці, які стерегли міст, зник­ли. Скориставшись цим, піхота російська швидко переправилась через ручай, і знамениті Мезинські хутори припинили своє існу­вання...

...Через кілька днів, 18 січня, пустилися в третій набіг, цього разу вже в протилежний бік, у верхів'я Гойти, щоб убезпечити російський тил від населення Малої Чечні, яке гніздилося там...

...один з чеченців, на ім'я Мурдалі, був захоплений козаками в той час, коли виводив із аула свою стару матір. Козаки поруба­ли стару, а сам Мурдалі з трьома чеченцями встиг заховатися в мечеті...

...і справді, як тільки російські війська опинилися в непролаз­них