Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм

Відтоді до кінця війни ворог так і не спромігся перейти в наступ на цій ділянці. Від планованого бліцкригу, метою якого було перетяти навпіл «підчеревину» Фінляндії, напевно довелося відмовитися після невдач. Унаслідок цього з’явилася змога поступово перекидати частину нашого війська на інші ділянки, щоб виконувати інші завдання

Бої під Толваярві й Суомуссалмі змальовано тут так докладно, тому що з тактичного погляду вони в цій війні стали найзнаменнішими і тому що вони вирішально вплинули на здатність народу до опору. Крім того, ці битви наочніше від багатьох інших подають реалістичну картину немилосердних умов, у яких точилася Зимова війна.

Упродовж грудня бойові дії й на інших напрямах Східного фронту почали дедалі більше розгортатися на нашу користь. Далеко на півночі, в Петсамо, ворога було зупинено під Геюген’ярві за сто кілометрів від узбережжя Північного Льодовитого океану, де батальйон протистояв дивізії. Завдяки арктичній зимі і довгим віддалям наше військо, навіть бувши слабшим, змогло вистояти на цій ділянці, а надто тоді, коли загрозу Петсамській дорозі з боку Салли було усунуто.

Підсилений танками й розвідувальним батальйоном російський полк, що належав до однієї з двох дивізій, які зайняли селище Салла, спрямував атаку через Савукоскі на село Пелкосенніемі. Якби росіяни здобули його, вони могли б і загрожувати Петсамській дорозі, і завдати удару через Кеміярві в запілля фінської частини, яка оперувала в районі села Курсу. Пелкосенніемі обороняла одна-однісінька сотня, якій спершу надіслали один запасний батальйон. Коли ворог почав атакувати переважальними силами, оборону врешті було підсилено одним недосить озброєним полком, який став до бою 18 грудня і обхідним маневром домігся розв’язки. Ворог панічно втік і покинув матеріальну частину, яка дуже придалася — зокрема 10 танків і 40 вантажівок, а також зброю й амуніцію. Після того він аж поблизу Салли спромігся знову вчинити опір.

Перемога під Пелкосенніемі була дуже важливою для оборони Лапландії. Тепер з’явилася змога зняти частини й перекинути їх на кеміярвський напрям, де згодом два полки скували дві дивізії аж до останньої стадії війни.

Усталилася ситуація і на південніших ділянках. Підмога встигла вчасно зупинити на сході від селища Кугмо 54-ту дивізію, яка рухалася з боку Ребол. Ще одна ворожа колона мала перетяти в районі містечка Ліекса залізницю Йоенсуу–Контіомякі, яка місцями пролягала на віддалі лише 30 кілометрів від державного кордону, але наші теж завадили її намірам. Щоправда, на прибережній ділянці Ладозького озера двом російським дивізіям вдалося пройти через Салмі й Уомаа та об’єднатися в Кітелі, однак усі спроби зламати наш опір між Ладогою й Сюскюярві були невдалими.

Найтривожнішим залишалося становище на річці Коллаа біля Суоярвської залізниці, де лише чотири батальйони за підтримки слабкої артилерії протистояли двом дивізіям. У різдвяну пору активність ворога послабшала. Сипав сніг, ускладнюючи постачання та обмежуючи тактичне маневрування росіян, які поганенько ходили на лижах. Зима врешті-решт стала нашим союзником у боях на довгому Східному фронті.

Під час описаних вище подій, які відбувалися на Східному фронті, не вгавали бойові дії й на головному войовищі, Карельському перешийку. Щойно вирішили послати резерви в критичні точки Східного фронту, ворог розпочав перший широкомасштабний наступ на головну оборонну позицію. Ми чекали, що його буде спрямовано на так звану Виборзьку браму між озерами Каук’ярві й Муолаан’ярві, де і місцевість, і дорожня мережа сприяли маневруванню великими силами. Натомість ворог 6 грудня пішов у наступ трохи східніше, на тайпальській ділянці, розташованій найближче до кордону. Річка Тайпале там повертає на південь, обходячи придатний для плацдарму низенький ріг, і наша оборонна позиція перетинала ріг у його північній частині. Ворог, очевидно, хотів відтягнути наші резерви із західної частини перешийка перед тим, як почати наступ на Виборг.

6–11 грудня оборонці Тайпале пройшли важке випробування на міцність. Ворожа дивізія в цих наступальних боях зазнала таких серйозних втрат, що її довелося відвести й замінити новою. Вона своєю чергою пішла в наступ 15 грудня, але наші теж її відкинули, а з уведених у бій 50 танків знищили 18. Назавтра ворог після восьмигодинної артпідготовки й чотиригодинного безперестанного бомбардування з повітря вдерся у двох місцях на наші позиції. Але ще ввечері того самого дня ті вклинення було зліквідовано, і головну лінію оборони відвойовано на всій довжині. Наступного дня наша артилерія несподівано для росіян обстріляла їхнє наступальне угруповання, що остаточно зруйнувало наступальний потенціал і цієї дивізії, зробивши її недієздатною. 17 грудня ворог кинув у бій третю дивізію, так само безрезультатно.

Оборонні бої під Тайпале є одними з найбільших успіхів на Зимовій війні. Унаслідок того, що супротивник здебільшого наступав по кризі й узагалі на відкритій місцевості, його втрати були непропорційно великими. Високий рівень техніки стріляння, продемонстрований нашою скромною артилерією, дав надзвичайний ефект, хоч нам бракувало набоїв і сучасної матеріальної частини. Щодо тактики ворога, то було помітно, що вона хибувала на вперте дотримання первинної оперативної ідеї і не могла пристосувати її до часу й місця — це ми згодом спостерегли на всіх ділянках.

Ще на першій стадії боїв під Тайпале надходили донесення про велике масування війська на напрямі Виборзької брами разом з активізацією там розвідувальної діяльності ворога. Невеликі атаки наше військо відбило вздовж всього фронту, знищивши чимало танків. Рано-вранці 17 грудня почалася інтенсивна артилерійна підготовка на ділянці між селом Сумма й залізницею. О 10-й ворог силою дивізії, за підтримки танків та авіації, пішов у перший наступ на позиції східніше від Сумми й на саму Сумму — невеликий опорний пункт при Виборзькій дорозі, назва якого невдовзі була у всіх на вустах. Там росіянам спочатку вдалося пробити оборону, що коштувало їм 25 танків. Однак увечері вся межа знову була в наших руках.

Наступ поновився наступного дня після п’ятигодинної артпідготовки, але цього разу наша артилерія заслінним вогнем приборкала його в зародку. Далі була ще одна артпідготовка, яка тривала цілу ніч. 19 грудня стало найгарячішим за весь час війни. Головний удар, які і раніше, було спрямовано на Сумму, але хвиля наступу поширилася на схід по той бік залізниці. Виборзьку браму штурмувало шість дивізій за підтримки одного танкового корпусу, двох окремих танкових бригад і великої кількості літаків. Неважко було помітити, що російська артилерія навчилася ліпше зосереджувати вогонь. Танкові частини групами по 20–50 машин вдавалися до зухвалих, часто цілком окремішніх атак. Піхота, яка групувалася в масивні формації, зазнавала великих втрат. Тепер з’ясувалося, що наші протитанкові