Спогади. Том 2 - Карл Густав Еміль Маннергейм

Наступними днями з усіх фронтів надходили погані новини. На Карельському перешийку ворог 6 грудня розпочав очікуваний наступ на тайпальській ділянці, де фактично не було резервів. На суомуссалмському напрямі двом ворожим колонам вдалося об’єднатися в центральному селі, вузловому пункті дорожньої мережі на тих теренах. У районі Ладозького озера дві найпівденніші колони ворога теж зуміли досягти контакту поблизу села Койриноя. Украй тривожним було становище на напрямі Суоярві–Лоймола, де ми 7 грудня втратили позиції під Пійтсойноєю і з великими зусиллями зорганізували нову оборону на річці Коллаа. У цьому місці конче треба було зупинити ворога, бо якби Коллаа впала, ми мусили б полишити думку про заплановану атаку у фланг.

Донесення з Толваярві теж вселяли тривогу. Ворог, який, як з’ясувалося, належав до 139-ї дивізії, 8 грудня зайняв весь кряж завдовжки 4 кілометри, який утворює Толваярвський природний парк. Перший з батальйонів, який послав у бій підполковник Паярі, було відкинуто до західного берега озера Толваярві, де він насилу тримав позиції.

Перший активний контрзахід було здійснено вночі проти 9 грудня, коли Паярі сам завів партизанський загін глибоко в запілля ворога й завдав йому чималих втрат. Наступні два дні були порівняно спокійними, і під час них група Талвели дістала перепочинок. Однак невдовзі з’ясувалося, що ворог здійснює непомічений нашою розвідкою обхідний маневр навколо північного краю озера. Й ось уночі проти 11 грудня російський батальйон добувся лісами до єдиної дороги, якою відбувалося постачання групи, і атакував обоз. Паярі, який випадково проїздив повз, мерщій зібрав загін із частин, розташованих трохи далі, і безстрашно пішов з ним в атаку. Водночас дві сотні з резерву фронтових частин завдали удару зі свого напряму. Запеклий бій у нічній темряві завершився цілковитою поразкою супротивника. Залишки ворожого батальйону розпорошилися по пралісі, наші патрулі переслідували їх, а мороз довершив справу. Успіх підніс бойовий дух нашого війська. Фронтальні атаки, що їх назавтра здійснив ворог, теж було впевнено відбито.

З іломантської ділянки, де орудував командувач Загону А полковник Екгольм, теж надійшла 10 грудня переможна звістка. Намагаючись обійти наші позиції, російський батальйон сам потрапив в оточення, унаслідок чого його було знищено впень — перший бій на знищення, і вони потім неодноразово повторилися! Було зрозуміло, як це позначилося на бойовому дусі найслабших запасних батальйонів супротивника.

Полковник Талвела, який у Толваярві мав сім батальйонів і чотири батареї, міг тепер оперувати всім своїм військом і вирішив перейти в наступ. Відповідний план ґрунтувався на двобічному оточенні з головним ударом на півночі, у тій самій лісовій глушині, де нещодавно було відкинуто ворога назад. Наступ почався 12 грудня і став повною несподіванкою для росіян.

Невдовзі з’ясувалося, що план неможливо зреалізувати в первинній формі, бо ворог теж здійснив обхідний маневр, унаслідок чого зайшов у контакт із лівим флангом групи Талвели. Це призвело до того, що супротивники скували один одного в лісистій місцевості на півночі від Толваярві. Наступ правого флангу озером теж зупинився після здобуття острова Котисаарі — неабияке досягнення, адже тепер прострілювалися тил і комунікації ворога. Натомість у центрі підполковник Паярі зламав опір зухвалою фронтальною атакою по озерній кризі. Кряж знову опинився в наших руках, хоч ворог мав міцні позиції і танки.

Про напруженість бою свідчить те, що в цьому невеликому районі було вбито близько 1000 росіян, кількасот потрапило в полон, а ще вони втратили з десяток танків, дві батареї й чимало іншої техніки. Лише виснаженість наших частин завадила негайно вдатися до переслідування розбитого супротивника. Але під наснажливим проводом командирів наші солдати вистояли ще десять днів. 14 грудня весь район Толваярві був у наших руках, після чого почалася наступна стадія боїв. Вона відбувалася за 10 кілометрів від вихідних позицій, у глухих нетрях, і скінчилася повним знищенням залишків 139-ї дивізії.

Утім шлях до Яґляярві ще не був вільним, адже до бою стала свіжа російська частина — 75-та дивізія. Наше військо напосідало на позиції й цієї дивізії, поєднуючи фронтальні атаки з обхідними маневрами, що їх не спромагався відбити ворог, незвиклий до лісової місцевості. Після багатоденних важких боїв 22 грудня нам вдалося здобути село Яґляярві, яке росіяни надзвичайно швидко встигли перетворити на фортифікований опорний пункт. Наші частини переслідували залишки 75-ї дивізії аж до річки Айттойокі, що протікає недалеко від Суоярві, і там фронт усталився до кінця війни.

Підсумок був блискучий. Ми цілковито знищили 139-ту дивізію ворога, і до того ж послана їй на допомогу 75-та дивізія зазнала нищівної поразки. Ми налічили понад 4000 убитих лише на узбіччях головної дороги, ще майже 600 росіян потрапило в полон. З трофеїв можна назвати 59 танків, 31 гармату, 220 кулеметів, багато боєприпасів тощо.

Але перемога дісталася дорогою ціною. Коли втрати під час бою дедалі зростали, я серйозно обмірковував, чи не припинити його, утім зважив на прохання командувача групи довести його до повної перемоги. Загинули чи дістали поранення 30 % командного складу і 25 % — рядового. Як виявилося згодом, втрати під Толваярві були пропорційно найбільшими за всю війну.

Сім виснажених батальйонів зробили велику справу, розбивши одна за одною дві дивізії, які вперто билися, і відкинувши їх на 40 кілометрів назад у безперервних десятиденних боях. Завдання, виконання якого, здавалося, потребує надлюдських зусиль, було розв’язано завдяки силі волі й особистому прикладу двох командирів, а також витривалості і жертовності війська. Те, що полковник Талвела дістав звання генерал-майора, а полковник Паярі — полковника, стало заслуженою винагородою.

Бій під Толваярві мав велике значення і зі стратегічного, і з пси­хологічного погляду. Звістка про перемогу спонукала побратимів на інших ділянках до шляхетного суперництва і вселило що керівництву, що фінляндському народу віру в дієздатність армії.

Стабілізувалося становище й на іломантській ділянці. Чотирьом слабким батальйонам, підтримуваним однісінькою батареєю, вдалося зупинити супротивника — російську 155-ту дивізію. Її активність було вгамовано аж до кінця війни. Без витривалості, продемонстрованої Загоном А, перемоги під Толваярві не сталося б.

Успіх давав нам підстави сподіватися, що вдалим буде й запланований контрнаступ на прибережній ділянці на півночі від Ладозького озера, а надто що тримався фронт на річці Коллаа, та й у районі, ближчому до узбережжя, ми зупинили ворога на підступах до наших фортифікованих позицій. Отож він опинився в мішку, і ми мали добрі шанси стягнути його край. Проте стримувальні бої дуже стомили ІV корпус, а ще дошкуляли мороз і недостатність