Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш

радянські історики починали зображувати гетьмана, як веліла ідеологія компартії. Тож тепер, на їхню думку, Хмельницький виступав виразником волі лише українських феодалів-шляхти; пішов на союз із татарами з метою гарантувати інтереси старшини і чекав лише нагоди, аби погасити народну боротьбу. Богдан зрадив інтереси селянства під Зборовом, втік з поля бою під Берестечком тощо.

У польській історіографії оцінювали Хмельницького лише як «зрадника», «лиходія», позбавлену високих ідей, честолюбну, хитру, надзвичайно віроломну й злостиву особу. Мало не єдиним винятком був Л. Кубаля. Він намагався безпристрасно, об’єктивно оцінити Богданові заслуги і дійшов висновку, що в особі Б. Хмельницького Речі Посполитій протистояв геніальний супротивник. На думку вченого, український гетьман був надзвичайною людиною, незрівнянним організатором і політиком, він «народився володарем, умів приховувати свої наміри, у вирішальні моменти не вагався — всюди сильна воля й залізна рука». На переконання Кубалі, Богдан мав не­оціненний хист перейматись потребами й прагненнями людей, викликати до себе довіру.

У 1954 р. гучно святкувалось 300-річчя Переяславської угоди, що радянською владою подавалось як возз’єднання України з Росією. Тоді відбувся перехід до радикально іншого погляду на Хмельницького та його війну. Провідна роль у війні відводилася тепер селянству, межею завершення війни вважалась Переяславська рада, а відтак визначалися й хронологічні межі війни, з 1648 по 1654 р. Хмельницького виставляли в ролі поборника «возз’єднання братніх народів», при цьому відсувалась на маргінес його державотворча діяльність. Разом з тим розпочався процес певної ідеалізації гетьмана, взірцевого політика, воїна та дипломата.

З кінця 80-х рр. ХХ ст. в українській історіографії почався новий період у дослідженні війни під проводом Хмельницького. Були відсунуті радянські канони та догмати, і увагу знову було звернено на Богдана як на творця держави. Висновки українських істориків кінця XX ст. немов випередив діаспорний історик О. Оглоблин, коли ще в 1954 р. писав: «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України — не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української козацької Держави. Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату».

Та поза тим, Я. Качмарчик свого часу вдало зауважив, що в світовій історії важко знайти такого історичного діяча, як Хмель, на долю якого випало б стільки протилежних за суттю і формою оцінок від сучасників і нащадків.

По-своєму його бачили історики, поети і художники (Тарас Шевченко), письменники в своїх романах (Михайло Старицький, Іван Ле,) кінорежисери (Ігор Савченко, Микола Мащенко, Єжи Гоффман) та інші митці. Музиканти, драматурги, творці опер… Усіх годі перерахувати. Тож залишаємо шановним читачам право самим, прочитавши книгу, подумати й дати відповідь на питання: ким був Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький...

Література

1. Бойко Н. Сторінки біографії Зиновія-Богдана Хмельницького у сучасній інтерпретації // Вісник Черкаського університету. Історичні науки. — 2013. — № 9 (262). — С. 63—67.

2. Брехуненко В. Богдан Хмельницький. — К., 2007.

3. Горобець В., Чухліб Т. Незнайома Кліо. Таємниці, казуси і курйози української історії. Козацька доба. — К., 2004.

4. Грушевський М. С. Історія України-Руси: У 11 т., 12 кн. Т. 8—9. — К., 1995—1997.

5. Коляда І. Богдан Хмельницький. — Харків, 2010.

6. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. — Львів, 1990.

7. Новик М. Остання таємниця Богдана Хмельницького: обставини поховання і місцезнаходження могили гетьмана // Народна творчість та етнографія. — 2005. — №. 6. — С. 46—49.

8. Савчук Ю. Гетьманські клейноди та особисті речі Богдана Хмельницького у колекціях музеїв Європи (пошук, знахідки, атрибуція). — К., 2006.

9. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. — К., 1995.

10. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст. (1648—1676 рр.) // Україна крізь віки: У 15 т. Т. 7. — К., 1999.

11. Харишин М. В. Історія підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату: Монографія. — К.: Вентурі, 1995.

12. Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. Що було і що могло б бути. — Харків, 2005.

13. Чухліб Т. Богдан Хмельницький очима сучасників // Український історичний журнал. — 1995. — № 4. — С. 121—128.

14. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648—1714 рр. — Київ—Нью-Йорк, 2003.

15. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. — К., 2005.

Цикл «Українці. Історія нескорених»

Життєпис, погляди та вчинки видатних українців у контексті історичних реалій. Зробіть власні висновки!

Олеся Ісаюк. Роман Шухевич

До вашої уваги — перша науково-популярна біографія Романа Шухевича, захоп­ливий опис життєвих перипетій Головного командира УПА та уважний аналіз його вчинків у ті складні часи. Спорт­смен, пластун, підпільник, політв’язень, бізнесмен, командир добровольчого батальйону, зрештою, головнокомандувач партизанської армії, перша особа підпільної української державності — це тільки частина іпостасей Романа Шухевича.

Книга базується на архівних матеріалах, маловідомих широкому загалу, та спогадах сучасників.

О. Друздєв. Іван Мазепа

Його ім’я відоме кожному з нас зі шкільних років. Та у поглядах на цю найвідомішу постать української історії є чимало розбіжностей. Іван Мазепа — хто він? Один із найвидатніших політиків і гетьманів України чи звичайний підданий царя, який під скрутну годину вирішив зрадити його? Яке місце Мазепи в історії українського та російського народів? Автор намагається дати максимально точну і зважену оцінку