Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш
У повсякденному житті гетьман був дуже скромною людиною. Він носив простий козацький одяг і лише під час урочистостей чи дипломатичних прийомів одягав коштовне вбрання. Наприклад, щоб привітати патріарха Макарія в 1654 р., він приїхав з табору під Богуславом звичайною бричкою, запряженою одним конем, одягнений у простий, короткий одяг, під час дощу накинув на себе білу кирею. У 1648 р. польський посол Смаровський пише, що Хмельницький постав перед ним у пурпуровому жупані зі срібними петлицями, у фіалковій напівгранатовій ферезії, підшитій соболями першої якості. Інший польський посол, Мясковський, зазначає, що під час переговорів із ним Богдан теж був одягнутий далеко не простацьки — у парчеву червону соболину шубу. Очевидно, що тим чи іншим стилем одягу Хмельницький хотів продемонструвати дружелюбність чи, навпаки, незалежність, виклик особам, із якими спілкувався та які його оточували.
Гетьманський палац у Чигирині не відрізнявся якоюсь особливою пишністю з огляду на ранг його власника. Двір оточувала огорожа з в’їзною брамою. Будинок був з ґанком, з якого був хід до сіней, а з них — до кімнат. Із сіней був вхід до світлиці, у якій гетьман давав аудієнції послам. Як писав А. Віміна, «у цій кімнаті немає ніякої розкоші, стіни позбавлені всяких прикрас, за винятком місць для сидіння. У кімнаті знаходяться тільки грубі дерев’яні лави, вкриті шкіряними подушками… Дамаський килим простягається перед невеликим ліжком гетьмана, в головах його висить лук і шабля, єдина зброя, яку він звичайно носить… Гетьман передбачливо прикрасив так своє житло, щоб пам’ятати про своє становище і не впасти в надмірну гордість. Може, в цьому він наслідує Агафокла, який, бувши сином гончаря і досягши царської влади, звелів зробити собі стіл і поставець з глиняним посудом».
Гільденбрандт вказував, що біля ліжка стояв також гетьманський бунчук. Поряд зі світлицею розташовувалась «комора», до якої гетьман запрошував послів на таємні переговори. Загальну скромність житла відзначав і Гетгард фон Велінг, звітуючи своєму королю Карлу X після прийому в гетьманському палаці в січні 1657 p.: «Оскільки гетьман живе просто і скромно, так, що у тім же покою, де він давав аудієнцію, їсть, спить і всю свою родину при собі тримає».
При цьому, скромний у побуті, гетьман мав вишуканий смак і замовляв собі дорогі речі. У різних українських та закордонних музеях зберігаються: булава з рогу носорога; позолочені шаблі Хмельницького, де руків’я із різьбленої слонової кістки, кухоль — теж зі слонової кістки, оздоблений сріблом та перлами. Легенда стверджує, що цей кухоль гетьман зробив із людських кісток. Кришку кухля прикрашає фігурка святого Христофора. Замість обличчя у святої людини, яка переносить Христа через болото, — псяча морда.
При дворі Хмельницького було кілька слуг, чи «дворян», як їх називали. До їхніх обов’язків належало забезпечення комфорту гетьманського побуту. Управителем господарства був Іван Ковалевський, якого називають то гетьманським «підскарбієм», то «майордомом», управителем маєтку (на західний манір). Відомо також про «покойового», гетьманського хірурга, перукаря, годинникаря і конюшого.
Не були особливо пишними й гетьманські бенкети, сам Хмельницький не був вибагливим до їжі. А. Віміна оповідав: «Стіл не відзначається більшою розкішшю, як і решта обстановки і посуду, бо їдять без серветок і не видно іншого срібла, крім ложок і кубків... Але гетьманський стіл не бідний добрими і смачними стравами і звичайними в країні напоями: горілкою, пивом, медом. Вино, яким мало запасаються і рідко п’ють, подають до столу тільки у присутності знатних чужоземців».
Антіохійського патріарха Макарія Хмельницький приймав у військовій обстановці, біля воєнного табору, з військовою простотою. «На стіл подали миску з горілкою, і її черпали ложками ще гарячу. Перед гетьманом поставили в срібнім кубку кращої горілки, і він подав спочатку патріархові, а потім випив сам і почастував кожного з нас [гостей]... Після цього поставлено на стіл розписні глиняні миски з вареною солоною рибою і трохи іншої страви. Не було ні срібних полумисків і кубків, ні срібних ложок або чогось подібного».
Під Замостям польських послів приймали «козацьким обичаєм» — обідом із шістьох страв і вином. Сам Хмельницький, як згадує Павло Алепський, любив випити кави.
При тому що алкогольні напої становили невід’ємну частину застілля гетьмана, джерела неодноразово вказують на те, що Хмельницький деколи випивав забагато. Зокрема, у грудні 1648 р., коли Богдана вітав весь Київ, Києво-Могилянська академія, єрусалимський патріарх Паїсій як «визволителя руської землі», польський комісар В. Мясковський пише: «Від таких почестей загордився звір. На обіді в архімандрита сидів на першому місці, пив удень і вночі, особливо напередодні своїх іменин. У день свого ангела вранці був п’яний і пізно прибув у церкву… Патріарх, цей розбійник… наказав йому приступити до святого причащання. Хмельницький спочатку не хотів, бо ж у нього був ще хміль в голові…»
А ось запис того ж Мясковського від 20 січня 1649 р.: «Потім Хмельницький повернувся до нас уже п’яний і виїхав в третій годині ночі». І запис від 22 січня того ж року: «Довго спав Хмельницький, бо пропиячив з ворожками, які часто розважають його і пророкують йому ще в цьому році щастя на війні».
Звісно, можна закинути автору цих рядків, польському шляхтичеві, упереджене ставлення до Хмельницького як до «бунтівливого хлопа» і відповідно прагнення огудити гетьмана. Та описи інших сучасників Хмельницького, нейтрально або невороже налаштованих, свідчать, що Богдан все ж любив перехилити чарку.
У 1653 р. з молдавського трону скинули тестя Хмельницького Василя Лупула. Той особисто прибув до Хмельницького просити військової підмоги. Гетьман саме перебував у глибокому запої. Лупулу довелося чекати тиждень, поки сват протверезіє і вислухає його. Хмельницький, очевидно, не дуже добре отямившись, показав йому чашу з горілкою і відповів: «Ось, брате, найкраща розрада в нещасті». Але все ж відрядив на допомогу Лупулові військо на чолі зі своїм сином Тимошем.
Оковита зіграла з Хмельницьким злий жарт під час прийому в гетьманській столиці шведського королівського посла Г. Веллінга. Надворі був 1656 р., і цю розповідь записав пастор К. Гільдебрандт, котрий супроводжував посольство. Згідно з дипломатичним церемоніалом після переговорів представника Швеції запросили на вечерю разом з гетьманом та старшиною. Урочистість вечері підкреслював дорогий посуд, який був виставлений на стіл з нагоди присутності посла. Серед нього особливо вирізнялися великі кришталеві келихи ручної роботи. Очевидно, того разу вино в гетьманських льохах закінчилося, а тому в келихи розлили звичайну козацьку горілку. Після виголошення першого тосту всі присутні випили за здоров’я шведського монарха. Посол Швеції навіть не скуштував міцного напою. Хмельницький одразу помітив це й наказав генеральному писарю Івану Виговському, який сидів поруч, попередити шведа про необхідність пити разом з усіма. Адже так велів звичай і дипломатична традиція. Другий тост гості пили вже за здоров’я українського
