Богдан Хмельницький - Тарас Барабаш

та послідовно відхилив намагання царського уряду закріпитися в Україні шляхом направлення до низки українських міст російських воєвод і роздачі стрільцям землі в Києві. Перша спроба царя обмежити права Війська Запорозького, затверджені в 1654 р., зазнала невдачі. Російські посли побачили, що гетьман стоїть на цілу голову вище від них у плані дипломатичного хисту.

Ще в червні 1657 р. до Чигирина приїхали посли від Шведського королівства, і тяжко хворий гетьман, як писав сам посол, «незважаючи на свою слабість, велів перенести себе туди (до кімнати переговорів — Т. Б.), щоб мати зі мною розмову». Далі представник Швеції дивувався тому, що Хмельницький у такому важкому стані «привітав мене дуже люб’язно і випив бокал за здоров’я Вашої Королівської Милості (Карла X Густава — Т. Б.)».

На початку другої декади липня 1657 р. гетьман видав ще два універсали про підтвердження прав Мгарського монастиря. Двадцять третього липня 1657 р. Богдан посилає до московського воєводи Ромадановського листа, де просить чимшвидше підійти з військом на допомогу, бо стало відомо, що поляки з татарами готують новий наступ на козацьку державу. Після 23 липня листів, підписаних Хмельницьким, більше не виявлено. Очевидно, той був останнім. Останнім яскравим свідченням нескорення долі, нескорення смерті заради відстоювання і збереження інтересів і добробуту своєї держави.

Уперше Богдан Михайлович одружився приблизно в 30-річному віці. Ймовірно, це був його перший шлюб. З історичних джерел достеменно відомо лише про його подружнє життя з Ганною Сомківною з родини заможного переяславського козака. Вони побралися близько 1625 р. Богдан тоді вже встиг побувати в походах і полонах й починав закладати в Суботові господарство.

Ганна (можливо, Гафія) Сомківна була сестрою майбутнього наказного гетьмана Якима Сомка. Усі шестеро (або й семеро) дітей Хмельницького були від неї.

Близько другої половини 1630-х рр. або на початку 1640-х рр. на хуторі Богдана Хмельницького в Суботові оселилась якась Мотрона (прізвище батьків невідоме). Про неї майже нічого не відомо. Збереглися лише вказівки, які дають можливість припускати, що була вона зі збіднілої шляхетської родини. Мотрона допомагала дружині козацького сотника Ганні Сомківні доглядати за господарством і виховувати дітей. Сталось так, що Ганна померла десь між 1645—1647 pp. За пізнішими зізнаннями Хмельницького, у цей час він опинився «у сирітстві й важкій біді». Матері Богдана вже не було, тож Мотрона залишилась єдиною жінкою, яка допомагала йому поратися з господарством і виховувати дітей. З нею Хмель невдовзі і побрався вдруге.

Джерела оповідали про надзвичайну вроду Мотрони, порівнювали її з Єленою Прекрасною з поем Гомера. Упала вона в око не тільки Богданові, але й немолодому вдівцю, шляхтичеві, чигиринському підстарості Даніелю Чаплинському. Важко стверджувати, що найперше викликало заздрість Чаплинського — молода і вродлива подруга козацького сотника Хмельницького чи його заможний маєток в Суботові. Чаплинський, користаючись своїм вигідним владним становищем, вирішив відібрати в Хмельницького як одне, так і інше.

Навесні 1647 р. Даніель Чаплинський з військовим загоном напав на Суботів, вигнав звідти сім’ю чигиринського сотника, забрав із собою Мотрону і силоміць обвінчався з нею.

Богдан їздив до короля, подавав судові скарги, прагнучи повернути собі майно, кохану жінку та врешті-решт задовольнити принижену гідність. Але так і не дочекався підтримки чи позитивного рішення на свою користь.

Мотрона зіграла у розпалі війни роль тієї, з ким її порівнювали. Адже на захист Хмеля піднімались козаки, з якими польські шляхтичі поводились аналогічно. Сам же Богдан, ставши гетьманом, викрав у Чаплинського кохану і повторно обвінчався з нею. Київський митрополит Сильвестр Косів відмовився дати дозвіл на формальне розірвання шлюбу з Чаплинським та її одруження з гетьманом. Як не крути, живим ще був чоловік Мотрони — Чаплинський. Тоді Хмельницький звернувся до єрусалимського патріарха Паїсія, який повторив обряд шлюбу.

Відчути вповні щастя подружнього життя Богданові не випало через війну. Та й цей шлюб протривав недовго. Під час битви під Берестечком до Хмельницького надійшла вістка з Чигирина про те, що Мотрона його… зрадила.

Різні джерела по-різному описують, як розвивалися ці події. Так, із польського боку ця розповідь була записана зі слів Яна II Казимира напередодні Берестецької битви. Король же втішався з того, що гетьманша закохалась в годинникаря, котрий служив у Хмельницького управителем двору. Таємний роман Мотрони із цим годинникарем начебто тривав уже довго, аж поки гетьман не виявив пропажі мішечка з грошима. Спочатку Богдан подумав, що це старший син Тиміш взяв гроші для військового походу. Однак від сина отримав негативну відповідь і доручив своїй розвідці почати розслідування цієї справи. У його ході й розкрились всі обставини подружнього злочину. Розгніваний Богдан начебто звелів гетьманшу і годинникаря роздягти догола і, прив’язавши одне до другого, повісити. Історики стверджують, що розповідь Яна II Казимира була доповнена спеціально вигаданими деталями з метою приниження гетьмана та його сім’ї.

У викладі литовського шляхтича Альбрехта Радзивілла все було трішки інакше. Пропажу золота виявив Тиміш Хмельницький. Він вистежив злодія, довідався про його аморальні зв’язки зі своєю мачухою, розповів про все це Богданові. Фінал історії, правда, залишався незмінним: Мотрону з годинникарем повісили на одній шибениці.

Шукаючи згадки в козацьких літописах, натрап­ляємо на дещо інші подробиці. Даніель Чаплинський написав до Мотрони листа з інструкцією, як можна приховати викрадені в Хмеля скарби, а його самого отруїти. За дорученням гетьмана справу розслідував Тиміш. І саме йому начебто вдалося знайти викрадене золото та викрити спільників гетьманші, після чого Мотрону, а також її матір і ще п’ятьох осіб було страчено.

Після цього Богдан одружився втретє. Цього разу дружиною гетьмана стала Ганна, сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка, а також полковника Василя Золотаренка, згодом наказного гетьмана. Ганна була вдовою козацького полковника Пилипа, тому в народі її називали також Пилипиха. Богдан вінчався з нею в Корсуні на початку серпня 1651 р. Історик І. Крип’якевич писав: «Це була жінка поважна, хороша господиня, користувалася загальною пошаною в оточенні гетьмана; зберігся навіть універсал, який вона видала від свого імені на зразок гетьманських». Померла вона через 10 років після Богдана, у 1667 р., черницею в жіночому монастирі.

З історичних джерел Хмельницький постає перед нами як турботливий батько, який любив та пестив своїх дітей і гостро переживав їхні невдачі, переймався проблемами їхньої освіти та особистого життя.

Із трьох синів Хмеля до історії увійшли двоє: вояка Тиміш (народився в Суботові між 1632—1635 рp.) та його антипод Юрій (між 1640—1642 рр.).

Портрет Тимоша Хмельницького. XVII ст.